Чи може пресвітер церкви бути політиком або публічно агітувати?

Останні тижні спостерігаю дебати в євангельських колах – може чи не може відкрито агітувати пресвітер/диякон церкви за політичну партію або і самому балотуватися на виборні посади.

Дискусії ці спричинені тим, що на цих місцевих виборах чимало протестантів подалися в політику. Деякі захотіли стати депутатами чи навіть мерами міст. Навіть деякі служителі помітно політизувалися.

Моя позиція коротко:
– поза всяким сумнівом, християни можуть (а інколи повинні) долучатися до громадсько-політичного життя країни; щонайменше ми всі повинні платити податки, мати поняття, що робиться у країні, голосувати на місцевих/президентських/парламентських виборах; якщо відчувають поклик – йти в політику, ставати депутатом, мером і т.д.
– пресвітер церкви це не просто християнин; пресвітер церкви – це її публічне обличчя; подобаєтсья нам це чи ні, але світ буде ототожнювати пресвітера і саму церкву, або пресвітера і конфесію; іншими словами, якщо світ побачить, що пресвітер баптистської церкви агітує за сіро-буро-малинових (СБМ) то зробить висновок, що вся церква/братство/конфесія за СБМ;
– пресвітер не може бути політиком як журналіст/суддя/прокурор/президент не може бути партійним; військові не можуть йти на мітинги; присяжним не може бути поліціянт; жертва не може бути суддею; суддя не може судити рідного брата чи дружину; є внутрішня суперечність між роллю служителя церкви і політиком; ролі церкви і держави різні, і ролі пресвітера і мера/президета різні;
– церква це структура не політична; вона може бути або аполітичною або надполітичною, але не політичною; з різних причин церква не може бути соціалістичною, націоналістичною, правою або лівою; церква об’єднує віруючих у Христа, а не лівих, правих, республіканців чи демократів, соціал-демократів чи націонал-лібералів; Христос – це Син Божий, Спаситель; Христу не байдужі соціальні питання, але все ж таки вони не головні; церква поширює Євангеліє (духовне звільнення грішної людини через віру у Христа);
– пресвітер не може публічно підтримувати СБМ, тому що у його церкві можуть бути і будуть зелені, чорні, квадратні і крапчасті; якщо твій пресвітер публічно і гучно за СБМ, а ти ні – це створить напругу;
– якщо пресвітер підтримує Петра Петренка на пост президента, а виграє Іван Іваненко, якими будуть стосунки церкви і влади?
– пресвітер може працювати на роботі, в тому числі і на уряд, якщо це не передбачає високу політизацію; але мені важко уявити пресвітера-прокурора чи пресвітера суддю; навіть пресвітеру журналісту було б складно; проте бути служителем церкви і вчителем у школі цілком можливо; іншими словами є низка професій, які чудово поєднуються з пресвітеруванням, і ще низка, які взагалі ніяк; пресвітер церкви може бути і бізнесменом, але якщо на нього працюватимуть його ж церкв’яни – це створить додаткову напругу – одні стосунки будуть заважати іншим;
– якщо пресвітер буде дупутатом міської ради – як він має голосувати за виділення землі іншій церкві, не його? а виділення землі культам? а встановлення скульптури діві Марії? :)
– якщо пресвітер аж дуже хоче стати мером чи народним депутатом – він повинен скласти повноваження служителя і займатися політикою; політика це нормально, церква теж добре. але разом це погана суміш.

Подібні думки писали Тарас Дятлик, Роман Соловій, Андрій Шиманович, Сергій Накул. Раджу відвідати їхні сторінки та особисто ознайомитися з їхніми аргументаціями.

Сергій Чепара

Чи захистять два диктатори Святу Русь від навали ЛГБТ?

Дві дівчини на акції протесту поцілувалися під БЧБ-прапором

Ліберальний Захід наступає на святу Русь і тільки ми врятуємо її. Приблизно така риторика у двох дядьків, які при владі відповідно 20 і 26 років. Неважко здогадатися, про кого саме мова – Путін і Лукашенко.

Але ця проблема хвилює багатьох християн. Всі бачать, що з лібералізацією приходить і певне відступлення від Божих стандартів. Серце християнина не знає як йому бути – можливо, Янукович/Путін/Лукашенко і не дуже хороші, але вони стримували “зло з заходу”.

Тут треба сказати кілька речей. Янукович, Путін і Лукашенко такі захисники сімейних цінностей, як я іспанський льотчик. Усі троє не є порядними сім’янинами – усі троє не живуть зі своїми дружинами у шлюбі. Тому їхні поривання захищати Русь від навали гомосексуалістів – чистої води фейк і ширма. Continue reading

Кілька думок християнина про Білорусь сьогодні

Білорусь сьогодні - державний терор

Білорусь сьогодні – державний терор

Можна любити Росію, ЄС чи Америку, Китай чи Парагвай, одну мову чи іншу, планову економіку чи вільний ринок… Можна казати про асфальтовані дороги чи державні заводи-гіганти.

Але.

9 серпня у Білорусі відбулися чергові вибори Президента. Виборам передували такі події:
– Вся влада остаточно сконцентрована у однієї людини – Олександра Григоровича Лукашенка; він керує всією країною, всі гілки влади йому підпорядковуються; в країні нема опозиції, справжнього парламенту, незалежної преси;
– Опозиціонери, які становили реальну загрозу для режиму або зникли безвісти (ймовірно, убиті), або у в’язницях, або втекли на Захід;
– Лукашенко утримує свою владу, спираючись на МВД, КДБ і армію (а ще – слухняних суддей, слухняних мерів, слухняні ЦВК, ТВК і ДВК);
– За всіма ознаками зараз в країні державний терор, Білорусь – поліційна держава, де владу мають ті, хто мають автомати;

За всіма ознаками Лукашенко програв вибори, його підтримували в основному лише частина людей старшого віку, деякі бюджетнинки і деякі селяни; в цілому у Лукашенка нема базового електорату чи сильної підтримки в жодному регіоні; його не підтримує ані більшість робітників, ані більшість селян, ані більшість пенсіонерів; єдина група, яка його підтримує – це армія, міліція і КДБ. Continue reading

Моя перемога – Юлія Сабадашина

Юлія Сабадашина

Юлія Сабадашина

Як я здавала на права без хабаря 🚗
Обережно: лонгрід 😄

«Всі платять». «Не видумуй». «Ну ти пробуй сама, звісно, але навряд чи вийде»… Що я тільки не чула, коли озвучувала свою давню ідею здати самостійно на права. Найприкріше було чути таке від друзів чи близьких людей. Та мені як щось у голову засяде, то не так легко того спекатися).

Від кількох різних джерел знаю, що зараз «нарішати» права коштує 5000 гривень. Але іспити все одно треба здавати, хоч і з поблажками. П‘ять тисяч гривень – це орієнтовно 14-16 занять з інструктором (300-350 грн за півтори години). І мені здається, що це набагато краща інвестиція у своє майбутнє водіння 🙂

Передісторія
Автошколу (Нова автошкола) я закінчила у вересні 2018 року. Претензій до неї не маю: атмосфера була класна, графік зручний, уроки цікаві, машини нові. Проте, з усієї групи (а нас було приблизно 20) я так і не знайшла жодної людини, яка би здала самостійно. Можливо, хтось і був, але ми не перетнулися 🤷🏻‍♀️ Та, чесно кажучи, я в цьому дуже сумніваюся. Бо коли одногрупники почали масово виставляти селфіки з правами, то я ще брала додаткові практичні уроки, почувалася лузером і взагалі нулячою та неготовою, аби самостійно їздити Львовом. У мене вже був сертифікат про завершення автошколи і медична довідка, тож я могла здавати у будь-який момент. Але по факту бачила і розуміла: ну недостатньо 10 чи навіть і 20 занять для людини, яка раніше ніколи не сиділа за кермом. І це не лише моя думка. Continue reading

Наша традиция – свобода – Михаил Малинин

Долго не мог отрефлексировать все происходящие нынче события. Могу сказать следующее

1. Для человека естественно стремление к свободе, потому что все люди созданы по своей природе свободными. Человек имеет свободную волю, свободу выбора, – и попытки уничтожить эту свободу, – направлены против самой природы и сущности человека.

2. Да, человечество ограничивает по договоренности друг с другом некоторые элементы своего поведения (не убий, не укради, соблюдай определенные правила безопасности, при движении на автомобиле и т.п.), и это ограничения понятны, пропорциональны их целям и справедливы.

3. А вот что не является понятным и справедливым, – так это произвольное навязывание людям указаний “тут не ходи”, “без разрешения не собираться”, “это можно говорить, а это нельзя говорить”, “это можно писать, а это нельзя писать” со стороны какой-то группы людей, с чего-то вдруг решившей, что они могут предъявлять людям такие требования, используя свой административный и силовой ресурс и позабыв об их изначальной цели.

4. Помимо свободы абсолютно естественно стремление человека к правде и к справедливости. Когда людям нагло врут в глаза по типу “за президента проголосовало 80%”, “ихтамнет”, “я не буду менять конституцию, чтобы остаться подольше у власти”, “подписи в подписном листе фальшивые, потому что я так сказал”, – это вызывает абсолютно понятную и естественную реакцию людей. Ложь, особенно наглая и масштабная, – всегда вызывает протест, это буквальное оскорбление людей.

5. Попытка пресечения справедливого возмущения людей, их взаимодействия с целью изменения типа или сущности организации их общества насилием, дубинками, оружием, преследованиями, тюрьмами, запугиваниями, направленная лишь на самоконсервацию нынешнего неприглядного положения вещей под предлогами “а вдруг еще хуже будет” – вызывает у людей абсолютно понятный и естественный гнев.

6. Предлоги “а вдруг будет хуже”, “а кто, если не он”, – вообще абсолютное интеллектуальное преступление, обесценивающее человеческое достоинство как таковое. Если вы считаете, что чтобы “не было хуже”, – в ход вполне подойдут абсолютно любые инструменты, вплоть до самых безнравственных, лживых и преступных, – то вы заложили вашу душу в очень жадный ломбард.

7. Некоторые люди или группы людей, много и долго рассуждающие о “духовности” и “скрепах”, – абсолютно не гнушаются жестокостью, насилием над человеком и его достоинством, запугиванием, произволом и извращением самой сути правосудия, отравлениями и политическими убийствами.

8. Забалтывание всего этого произвола псевдо-геополитикой, “а американцы придут”, “а это все провокация запада”, как и прочий пропагандистский бред, рассчитанный разве что на молящихся на иконы Путина, – еще одно интеллектуальное преступление, как и все иное называние черного-белым, а белого-черным.

9. Товарищи, полагающиеся на свой властный силовой ресурс, должны помнить, что сила не в дубинках и автозаках, сила – в правде. Если вам кажется, что это лишь пустые слова, – то вам же хуже, так как правда рано или поздно восторжествует, всегда.

10. Манипуляция, фальсификация, извращение электоральных процедур, использование закона, как дышла, недопуски, мелкие и не очень подлянки инакомыслящим, прямое насилие и запугивание по благословению с самого верха, принуждение зависящих от бюджета голосовать или не голосовать или голосовать тем или иным образом – демонстрируют лишь вашу никчемность. Вы больше не можете и не в состоянии выигрывать что-либо честно, на равных.

11. Я желаю свободы и развития народу Беларуси. Я желаю скорейшего выздоровления Алексею Навальному, его неординарные ум, смекалка и организаторские способности будут очень нужны при дальнейшем развитии России.

12. Решившим, что они могут воровать голоса народа, извращать электоральные процедуры, превращать законотворческую и правосудную деятельность в инструмент самосохранения своего положения, – а на любую попытку людей выразить свой справедливый протест против этой вакханалии, – отвечать насилием, подлостью, лишением свободы, ложью и нервно-паралитическими газами и аэрозолями, – я желаю одуматься и прекратить это безумие, т.к. оно может привести к губительным последствиями для России и её будущего.

Михаил Малинин,
Россия

Поруч з нами, але не наші

Євангельське християнство (у Львові, Україні, у світі чи ще десь) це не лише спільнота відроджених людей. Це і окремі невідроджені люди, які тут, поруч з нами, але не пережили особистого навернення до Христа.

Ми часто критикуємо католицизм і православ’я – мовляв, там дуже мало віруючих людей. В Галичині, до прикладу, більшість відвідує греко-католицькі храми не тому, що глибоко і осмислено зробила свій вибір на користь греко-католицизму, а з історичних, культурних, соціальних та психологічних причин.

Але подібні речі трапляються і у євангельському християнстві. У нашій країні протестантом бути не модно. Це не карається, не переслідується, але це точно не модно. Це одна з причин, чому нас аж 1%. Ти або народився у протестантській сім’ї, або навернувся до Христа у свідомому віці. Continue reading

Ім’я і суспільний лад – Олександр Сугоняко

Александр Сугоняко: фото, биография, досье(до Дня Незалежності України)

1. Ім’я (назва) речі (об’єкта, суб’єкта, події) в просторі мови відображає, несе в собі її (речі) суть. Ми кажемо: річ відповідає своїй назві. Для буття людського соціуму у Всесвіті це – основа. Панування у суспільстві ладу потребує, щоб речі в дійсності відповідали тому смислу, який надають їм імена. Це аксіома. Конфуцій, коли його спитали, що він зробив би у першу чергу, якби став правителем, відповів: «Перше, що потрібно зробити – виправити імена». Що це означає? «Це коли правитель буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком і син – сином», – відповідав він.

Коли ім’я не відповідає сутності речі, наприклад, правитель не є правителем за суттю, а лише за назвою, то світ речей двоїться. Є світ, у якому речі відповідають своїм назвам, а є його викривлена копія, у якої такої відповідності немає. У цьому другому, облудному світі, назви справжніх речей використовуються для підробок. Речі в ньому являється нам по суті як неназвані, хоч названі, бо мають прикладки (назвиська, лейби), які мітять підробки, як річ справжню. Така ситуація, при якій імена не відповідають суті речей означає для нас, що ми живемо серед об’єктів, суб’єктів, подій, суть яких прихована за туманом псевдоназв. Ми начебто знаємо, що то підробки, оманливі копії природних, суспільних, духовних речей, що їхні назви не відповідають суті правдивих речей. Проте, знаючи це, часто-густо знаками ми демонструємо на ззовні своє їх визнання, тобто вступаємо у взаємодію з ними, як зі справжніми. І немає ніякого значення, що робиться при тому у нашій свідомості щодо цього подвоєння світу речей на реальний і облудний, головне для нашого несправжнього правителя, бізнесмена, чиновника щоб ми потрібні знаки подавали – голосували, писали петиції, платили за підробки товарів, платили хабарі замість податків. Адже цими зовнішніми діями ми вже включилися в механізм цього облудного світу як його складові гвинтики чи деталі. Continue reading

Роздуми про віру і розум

Розмірковую на тему Віра і розум/знання.
Про це вже писали і говорили давним давно, тема не нова, а стара-престара.

Але все ж таки.
Людині властиво покладатися на щось або на когось. На владу, на гроші, на себе, на розум, на зв’язки, на зброю, на знання, на досвід, на друзів, на родичів, на сусідів, на … Список довгий.

Бог закликає нас користуватися розумом, але покладатися саме на Нього.
Віра і розум. Часто чуємо, що вони доповнюють одне одного. Безперечно, тут є доля істини. Але є і аспект, коли розум воює проти віри.
Наведу приклад.

Людині розумній властиво покладатися на розум. Вона прагне пояснити все саме розумом.
Якщо віруюча людина розумна – вона прагне пізнавати Творця і світ навколо, осмислювати дійсність.

Але намагання осмислити дійсніть інколи тяжіє до “запхати Бога в коробочку”. Але Бог за визначенням позакоробкова сутність, Його ніхто і ніщо не може кудись помістити. Навіть категоризувати Бога дуже важко, бо він унікальний у своєму роді, Він Дух, який існує поза часом і простором. Збагнути розумом Його неможливо. Continue reading

Як може звільнитися той, хто є рабом гріха?

Речі, які відрізняються, не є однаковими.
(Американська приказка)

Одним з моїх обов’язків є  перевіряти відповіді на запитання до кожного уроку курсу “Біблія понад усе”. Нашими студентами часто є християни з євангельських церков. І саме їхні відповіді мене деколи насторожують.

Запитання: Як може звільнитися той, хто є рабом гріха?

Відповідь студента: Схилитись на коліна, помолитись визнавши свої гріхи – попросити прощення в Ісуса Христа. І більше не грішити – просити допомоги в Ісуса – слідувати Його заповідям. Continue reading

Тролейбусні розмови на релігійну тематику

Останнім часом я рідко користуюся громадським транспортом. Зазвичай – автівкою.

Але сьогодні випала така нагода. Одягнув маску, заплатив за проїзд з допомогою Приват24 і хотів зануритися у фейсбук. Увагу привернула одна розмова.

У тролейбусі їхало людей 15. Абсолютна більшість – жіночки віком за 50. Їхав і чоловік такого ж віку. Сидів він у тролейбусі у масці, а навпроти нього сиділа жіночка і молилася на вервичці. Без маски. Я не чув початок розмови, але перша фраза, яку я почув, була така:

– А Ви знаєте, про вервичку у Новому Завіті нема ні слова, а от про молитву багато сказано.
– То я молюся Матінці Божій, щоб захищала. Молюся, а вона помагає, захищає.
– У Новому Завіті про таку молитву нема ні слова. Про молитву до Ісуса чимало, тому що Він Син Божий і Бог, Він буде всіх людей судити, ну а Марія то просто жінка.
– А, то Ви напевно сектант, у Матінку Божу не вірите. Continue reading