Не раз і не два у своєму християнському житті стикався з класичною проблемою – чому одні християни знають мало, але служать багато, а інші багато знають, але служать мало. Сформулювати можна і по-іншому – чому християнин накопичуючи знання не зростає у зрілості та пізнанні Бога?

Не те щоб я знаю повну відповідь, але маю власні міркування на цю тему. Почну з того, що сам помічав за собою, що знаючи відносно багато (християнське вчення, історію церкви) не дуже далеко просунувся у практичному житті та служінні. В той же час, маю кілька друзів, які є прикладом для мене в поведінці, ставленні до Бога та ближніх в той же час знають глибин Біблії відносно небагато. То чи потрібні нам в такому разі ті глибини, якщо користі від них особливої нема? Ну і про церкви теж саме сказати можна – одні знають багато – роблять мало, інші знають мало – роблять багато. Де логіка? Навіщо тоді знання?

Одна з причин, чому знання не конвертується в благочестя, як на мене така: християнство часто підмінюють системою знань. Без сумніву, християнство містить певні знання і за 2 тисячоліття накопичило тисячі богословських праць, міркувань і тлумачень. Але само по собі християнство не є ані філософією, а ні наукою як такою. Християнство  – це можливість мати особисті глибокі повноцінні стосунки з Богом завдяки жертві Ісуса Христа. Нам постійно треба пам’ятати і розуміти, що між християнством (як пізнанням Бога) та будь-якою наукою чи системою знань є глибока і широка прірва. Річ у тім, що вивчаючи науку, Ви можете не смиряти своє серце, не шкодувати за гріхи і не прославляти Бога. Для астрономії, фізики чи математики це непотрібно. Астрономія, фізика та математика не передбачає особистісного ставлення до Когось, як це передбачає християнство. А християнство дає можливість пізнання Бога тільки після увірування у Христа, що в свою чергу прямо пов’язано з визнанням себе грішником (хоча тут, підозрюю, не всі погодяться). І в християнському ходженні теж потрібно правильно розуміти Хто Бог, хто ти, що таке святість, а що гріх. Просто технічно накопичивши знання далеко не заїдеш. В цьому випадку можна навести ілюстрацію з чайною ложкою нафти вилитою в склянку води – нафта розтягнеться по всій поверхні, створюючи ілюзію, що нафта повсюди. Проте шар власне нафти буде менший одного міліметра. Щось подібне і зі знаннями – часто створюють ілюзію величини християнства при відсутності хоч якоїсь глибини.

Крім того, часто християнське знання (чи богослів’я) стає надміру академічним. Воно оперує такими категоріями, поняттями і моделями, що не дуже то і на християнство стає схоже. Але Слово Боже навчає, що мудрість від Бога, а не від умінь вдало жонглювати вченнями, нехай навіть і правильними.

Друга причина – ігнорування попередження про небезпеку знань. Хоч Павло ніде не заборонив навчатися, а навпаки, сам навчався (2 Тимофію 4:13), проте він дає дуже цінне застереження: “Знання надимає, любов будує” (1 Коринтянам 13:1). Глибина цього застереження більша, ніж можна побачити на перший погляд. Зі свого життя прекрасно знаю, як надимає знання. На першому курсі навчання у Львівському університеті я вивчав програмування мовою Pascal і за перший семестр ми вивчили стільки, скільки мені ще ніколи за семестр не розповідали раніше. Я дізнався багато математичних методів, як їх програмувати і як це все графічно представити. І що б Ви думали? Коли під час семестру ми зі студентами йшли від одного корпусу до другого і переходили дорогу в моїй голові промайнула маже геніальна думка: “Треба стерегтися, щоб під авто не потрапив, а то стільки знань пропаде”. Кумедно. Якби так думав нобелівський лауреат – було б логічніше. Але не студент першого курсу.

І життєвий досвід підказує, що будь-який християнин отримавши порцію знань (правильних чи неправильних) дуже швидко почне так чи інакше надиматися. Майже ніхто не є винятком. В теперішні часи, коли людство навчилося зберігати, накопичувати та передавати інформацію терабайтами і петабайтами – християнство в свою чергу пропонує молодому християнину гори книг, які “допоможуть йому зростати у вірі”. Або зроблять гордим.

Третя причина досить проста – зосередившись на завантаженні інформації в свою голову дуже важко водночас зосередитися на благочесті. Іншими словами: чого Ви шукаєте, те і знайдете. Якщо Ви прагнете знань – знання отримаєте, прагнете любові – отримаєте любов.

Ну і на завершення дам всім і собі пораду: не напихай(те) більше їжі в рот, ніж зможете за раз пережувати. Не завантажуйте в голову більше думок ніж зможете опрацювати за одне життя. Ну навіщо Вам знати особливості китайського католицького християнства XVII століття чи японського євангельського XX століття  ?