На цю статтю я наштовхнувся на одному з українських сайтів – там розмістили її російський переклад. Здивувало не тільки те, настільки співзвучні думки автора з моїми власними, а й хто автор – один з ведучих професорів Далласу.

Денієл Б. Уоллас
[Daniel B. Wallace]

Danial B Wallas

професор Нового Завіту Далласької богословської семінарії, бакалавр археології, магістр богослів’я, доктор філософії, спеціаліст давньогрецької мови та текстології Нового Завіту, автор підручників, член кількох наукових спільнот, викладає також в місті Тюбінген (Німеччина); одружений, має чотирьох дорослих синів і домашнього котика.

Я прийшов до висновку, що на даний момент існують два типи протестантського християнства на Заході. Обидва з них є не повноцінними. “Харизматичне” християнство – вільне, правомозкове, «американські гірки» особистого досвіду з Богом. Потім, “не харизматичне” – раціональне християнство – скуте, лівомозкове, логічне, і любить довго посперечатися. Жоден з цих типів не є повноцінним. Не зрозумійте мене не правильно. Я повністю переконаний, що чудеса, знамення (інші мови, і т.п.) припинилися після першого сторіччя. Однак я прийшов до висновку, що ті, хто не відносить себе до харизматів, повинні серйозно перевірити якість своїх стосунків з Богом. Нам (не харизматам) необхідне глибоке покаяння – індивідуальне і колективне.

1. Не дивлячись на те, що дари, знамення припинилися зі смертю останнього апостола, Святий Дух не припинив існувати. Всі ми погодимося з цим теологічно, але в реальному житті ми живемо, так ніби Святий Дух помер. Це є моя перша і головна теза. Будучи не харизматами, ми повинні відповісти на питання про те, що Святий Дух робить в наш час? Що Ісус мав на увазі, сказавши, що його вівці чують Його голос? Що Павло мав на увазі, коли він написав, що ведені Духом вони сини Божі? Що мав на увазі Іван, коли він написав, що у нас є помазання від Святого?

2. Незважаючи на те, що харизмати віддали пріоритет не взаєминам з Богом, а досвіду з Ним (почуттів), раціональні протестанти, “не харизмати”, віддали пріоритет знанню про Нього, замість взаємин з Богом. Обидві позиції неправильні. У першому посланні до Коринтян Павло засуджує і те й інше. Знання робить людину гордою, а духовний досвід без любові теж не корисний.

3. Віддача пріоритету знання про Бога замість взаємин з Богом привела нас до бібліопоклоніння. Дослідження тексту стало нашим завданням і ми прирівняли текст з Богом. Він став нашим ідолом. Дозвольте мені сказати це прямо: Біблія не є четвертим членом Трійці. Одна жінка в моїй церкві жартівливо каже про це: «Я вірю в Трійцю: в Отця, Сина і Святу Біблію».

4. Загальний ефект бібліопоклоніння – деперсоналізація самого Бога. Після певного періоду часу ми перестаємо звертатися до Нього. Він – ставати об’єктом нашого дослідження, і перестає бути Господом, під владою, якого ми перебуваємо. Духовне життя висмоктується з нас. В процесі розкриття Бога, ми змінюємо вираз «Я довіряю Йому» на «Я вірю, що Він…».

5. Частиною того, що мотивує нас в процесі позбавлення Бога Його особистості, є неше невгасиме бажання контролювати все, що відбувається. Найбільше в харизматів нам не подобатися – їхня втрата контролю над собою (емоціаналізм). Ми страшно боїмося цього! Ми заспокоюємося, коли ми читаємо, що один з плодів Духа є стриманість. Ми під цим розуміємо – «роби все в міру». І Богу вклонятися теж в міру! Але чи не повинні ми повністю віддатися Богові? Чи не повинні ми кинутися в його обійми, знаючи що без Нього ми не зможемо ніщо?

6. Бог все ще є Богом зцілення і чудес. Не будучи харизматом я можу визнати чудеса без визнання того, що Бог в нашу епоху здійснює їх через певних людей (цілителів). Бог все ще є Богом зцілення незважаючи на те, що його звичайний метод роботи – не через руки чудотворця. Проблема з харизматами полягає в тому, що Бог не тільки може зцілити, але і те, що він повинен зцілити. Бог став інструментом в руках всемогутнього віруючого. (Це, до речі кажучи, швидше за все є причиною того, що в основному всі харизмати не були кальвіністами). З іншого боку проблема з тими, хто не є харизматами, полягає в тому, що, не дивлячись на те, що вони сповідують, що Бог може зцілити, вони ведуть себе так, ніби Він цього швидше за все не зробить. Я думаю, що вони не вірять, що Бог дійсно може зцілити. Тому проблема з харизматами полягає в неприйнятті Божої суверенності: проблема з нами – це те, що ми або сумніваємося в можливостях Бога, або в його доброті.