Екуменізм – рух у християнстві в справі порозуміння та співпраці між Церквами, покликаний перебороти розколи і повернути втрачену єдність; започаткований на поч. XX ст. протестантами; католицькі засади е. подано в Декреті про екуменізм II Ватиканського Собору. (Універсальний словник-енциклопедія, редактор академік Мирослав Попович)

Написати свої міркування мене підштовхнули останні тижні, протягом яких я, чи то випадково чи то закономірно, слухав навколо себе різні фрази на кшталт “Кожен по своєму славить Бога” та “Там теж є спасенні”. І хоча я в певному контексті погоджуюся з обома, тим не менше вони мене дещо лякають.

Історично так склалося, що в Україні все більш-менш ортодоксальне християнство можна умовно поділити на три групи – католицько-православне, консервативне євангельське та сучасне євангельське. З моменту мого увірування та до сьогодні моє ставлення до католицизму та православ’я дещо змінилося – з радикального до більш толерантного. Проте будь-яка чесна перед Богом та собою віруюча людина скаже, що, по-перше, переважна більшість представників цих конфесій є християнами більше за назвою, ніж по суті, а в більшості храмів Євангеліє, яке веде до спасіння, не звучить. Звісно, тут теж є приємні винятки – можна зустріти служителів, що проповідують спасіння по вірі та навчають слова Божого, але це все-таки винятки, а не правило. Друга група церков існує в Україні з 1860-их. Має свої традиції, своє розуміння християнства, благочестя, свої навчальні заклади і т.д. Третя утворилася на початку 1990-их, коли в Україну приїхали та почали працю сотні іноземних місіонерів. Навіть неозброєним оком помітна різниця між “першими”, “другими” та “третіми” – і різницю не лише історичну, а й у богослів’ї, розумінні християнства, цінностей, пріоритетів.

Отож, чи можливе об’єднання цих трьох гілок, а, що важливіше, чи потрібне таке об’єднання Богу і чи Він є автор цієї ідеї? Наприклад, якщо одна група довго і послідовно навчає фінансовому процвітанню та масовим зціленням, а інші вважають це єрессю – то на якій підставі можливе об’єднання? Якщо одні вважають, що хрещення Духом відбувається миттєво і автоматично в час увірування,  а інші, що його треба додатково замовляти? І це лише в рамках євангельських церков.

Ще важче мені уявити як “традиційне” та “євангельське” християнство можуть побудувати діалог. Коли “євангельські” місіонери з фільмами чи літературою приїжджають у містечка та села, то “традиційні” влаштовують їм шалений опір, якщо не сказати гоніння.

Екуменізм – є спробою не об’єднати церкви, а відкинути істину під виглядом взаємної християнської любові. Безперечно, всі істинні християни є об’єднані Духом Святим у Вселенську Церкву, Голова Якої – Ісус Христос. Але чи потрібне Богу видиме об’єднання, яке по духу є швидше політико-популістським,  аніж духовним?

Чи справді Богу можна поклонятися по-різному? І так, і ні, тому що різні автори цієї фрази вкладуть в неї різні думки. Можна, тому що різні культури по-різному славлять Бога. Різні за віком люди по-різному моляться, співають гімни і проповідують. Але поклоніння має бути “в Дусі та істині” – ось основна вимога Писання (Івана 4:24). “В Дусі” розумію як “керовані Духом”, “наповнені Духом”, а “в істині” – навчаючи та проповідуючи Євангелію благодаті і віри. А чи всі проповідують таку Євангелію? Думаю, ні.

Крім того, не дуже важко помітити, що гасло “разом нас багато” (в контексті церков) швидше гуманістичне по своїй суті. Церкви не стануть сильніші, якщо вони об’єднаються, бо сила християн у єдності з Богом, а благословіння приходять не від спільної праці, а від послуху Богу.

Наостанок скажу: я за братерство. За дружбу, за співпрацю християн. За спільність. Але спільність і братерство я можу будувати з такими християнами, в житті яких бачу Божу руку і бажання бути Йому послушним. Конфесія справді стає неважливою, якщо люди щиро люблять Бога і шанують Його Слово, вивчають і навчають Його істини.