В цій публікації я хочу коротко описати чому я вірю в те, що “спасенний один раз – спасенний навіки”.

Одразу слід чесно визнати, що Бог не може мати двоякої думки щодо цього питання. Тому що якщо Бог хоча б одного грішника спас через покаяння та віру в заступницьку жертву Ісуса Христа, а потім все ж таки вкинув у пекло (через гріхи, невір’я, хулу чи будь-що інше) то ніякої вічної безпеки для християн не існує. Таким чином питання стоїть досить гостро – або хоча б один християнин за 20 століть втратив своє спасіння, або жоден не втратив і в принципі втратити не може.

Є дві відомі християнські богословські школи, кожна з яких дає свою відповідь на це питання. Кальвінізм, богословська школа, заснована частково Кальвіном, а більшою мірою його наступниками, дають приблизно таку відповідь: “Істинно спасенна людина за жодних обставин не втратить своє спасіння, проте не кожна людина, яка має себе за спасенною є дійсно спасенною. Кінець життя найкраще показує – була спасенною людина чи ні. Якщо ніби-то спасенна людина в останні роки життя поводилася аморально, жила гріховно або заперечувала віру в Христа то, безсумнівно, вона ніколи не була спасенною, а лише обманювала в цьому себе чи інших”. Кальвінізм особливий тим, що в своєму богослів’ї робить великий наголос на суверенність Божу та Його провидіння. Частина кальвіністів навіть заперечує вільну волю людини, пояснюючи вчинки людини вибором сатани чи Бога замість неї. Не торкаючись цього вчення в цілому  можна впевнено сказати кілька речей: Внесок кальвіністських богословів та служителів в християнство дуже значний, а його богослів’я в цілому є ортодоксальним. Проте вкрай важливо розуміти, що вчення про вічну безпеку та кальвінізм не є тотожними. Вони можуть бути дещо пов’язані чи пояснені одне через інше, але віруючи в вічну безпеку я не повинен вірити у всі позиції кальвінізму, принаймні точно не повинен вірити у 4 з 5 пунктів.

Армініанство дає таку відповідь на наше питання: “Так, віруюча людина може втратити спасіння через гріховну поведінку чи невір’я. Така людина була спасенною певний час, але відвернулася в подальшому від Бога і тому втратила своє спасіння”. Знову ми маємо бути чесним і сказати що це практично те саме, що навчати недостатності крові чи жертви Христа для повного завершеного викуплення. Якщо після увірування мені слід жити морально чи здійснювати релігійні події це перекреслює достатньо чітке біблійне вчення про спасіння по вірі та благодаті. Спасіння не може бути “трохи по благодаті, а трохи по ділам” бо така формула це не що інше як “повністю по ділам”. “Мішану систему спасіння” засуджує Апостол Павло: “А коли за благодаттю, то не з учинків, інакше благодать не була б благодаттю. А коли з учинків, то це більше не благодать, інакше вчинок не є вже вчинок.” (Римлянам 11:6). Неможливо вірити у дві взаємопротилежні ідеї – спасіння через діла та спасіння через благодать. Якщо я на початку (скажімо, у 2004 році) отримав спасіння по благодаті, безкоштовно, але потім маю “додати трохи діл” то в кінцевому результаті моє спасіння буде моєю власною справою і моїми заслугами. Я потраплю на Небо і скажу: “Це моя заслуга, що я тут, адже я не втратив спасіння, дане мені Богом, а зберіг, підкріпив ділами, витримав до кінця. А от Петренко – ні. Бог дав йому спасіння, але він швидко здався”. Це не що інше як релігія діл, в якій нема благодаті.

Важливо також розуміти чим є спасіння і чим воно не є. Власне, правильне розуміння спасіння автоматично вкаже нам чи коректно взагалі ставити питання про втрату спасіння. Спасіння людини не є сірниковою коробкою, аркушем паперу чи дипломом, який Бог видає в момент покаяння/увірування. Спасіння не можна загубити в тому сенсі, що Бог не видає Вам на руки “спасіння”, яке Вам слід зберігати та міцно тримати. Спасіння – це не предмет. Не документ. І не шанс ввійти в Небо, який Ви можете і не використати. Сотеріологія Нового Завіту відкриває нам спасіння з одного боку як одномоментний акт, що відбувається в момент увірування, з іншого як прогресуючи освячення, пізнання Бога та перетворення людини на образ Христа. Цей одномоментний акт – це Боже проголошення грішника праведним на основі життя, смерті та воскресіння Ісуса Христа. Неправедний грішник з точки зору Бога Отця стає праведним лише тому, що увірував в Його Сина, хоча забезпеченням такого спасіння є дорогі Богу страждання і смерть Христа. Отож, спасіння, принаймні його “перша фаза” це проголошення грішника праведним, а окрім того, ще й народження згори (Івана 3:3-7), індивідуальне примирення (2 Коринтянам 5:18-20), реалізація відкуплення (Галатам 3:13, 4:5, Титу 2:14, 1 Петра 1:18-19), усиновлення (Галатам 4:5, Ефесян 1:5), зарахування праведності (Римлянам 3:24, 26, 28, 4:5, 5:9, 8:33, 1 Коринтянам 6:11, Галатам 2:16), умилостивлення (1 Івана 2:2, 4:10, Євреям 2:17, Євреям 9:5, Римлянам 3:25). Тобто на підставі Біблії я, віруючи в те, що Син Божий Ісус Христос помер за мене, є народженим згори, примиреним з Богом, відкупленим з рабства, його дитиною, праведником за вірою. Я не тільки можу, а й повинен мати впевненість у спасінні: “А це свідчення, що Бог життя вічне нам дав, а життя це у Сині Його. Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя. Оце написав я до вас, що віруєте в Ім’я Божого Сина, щоб ви знали, що ви віруючи в Ім’я Божого Сина, маєте вічне життя.” (1 Івана 5:11-13). Іван ясно пише, що віруючий має життя вічне, а “вічне” значить не що інше як “вічне”, “постійне”, “неперервне”, “без кінця”. Якщо вічне життя в якийсь момент припинилося, то вічним воно не було. Вічне життя не припиняється.

Іншим аргументом вічної безпеки є те, що Ісус Христос помер за всі мої гріхи – минулі, теперішні та майбутні. Якщо Ви вірите, що тільки минулі, то отримуєте єретичний клубок наслідків: значить Ісус не за всі гріхи всього світу помер чи навіть не за всі гріхи Церкви помер або отримавши прощення “минулих” гріхів, мені треба якось по-іншому отримати “майбутніх”… Це все єресь.

Праведник у Христі є новим духовним створінням (2 Коринтянам 5:17), в ньому живе Дух Святий (2 Коринтян 1:22, 5:5, Римлянам 8:9, 11, Ефесянам 1:13, 4:30), який виконує роль гарантії збереження. Християнин отримує небесне громадянство (Ефесянам 2:4-7, Колосянам 1:5, 3:1-4, Филипянам 3:20), переміщається з царства Сатани і темряви в Царство Сина (Колосянам 1:12-14). Ряд інших віршів навчає, що наше позиційне спасіння цілком і повністю Божа справа і Божа робота – Филип’янам 1:6, Юди 1:24. Ніякі обставини не відлучать нас від Божої любові (Римлянам 8:34-38) і не вирвуть з руки Отця і Сина (Івана 10:27-30). Головний наслідок мого спасіння – вічне перебування з Богом Отцем та Богом Сином на Небесах, якого я маю чекати, як і всі християни.

Тим не менше слід пам’ятати і розуміти, що спасіння не закінчується в день спасіння, а радше починається. Спасіння – це програма Божа для перетворення життя Його дитини. Бог втручається в життя своєї дитини, дисциплінує її – через обставини, хвороби і навіть смерть (1 Коринтянам 5:1-5, 1 Івана 5:16-17 (αδικια), Якова 5:19-20, Дії 5:1-10, 1 Коринтянам 11:30-32, Євреям 12:5-11.) Наслідками непобожного життя є дисципліна, відсутність духовного росту, втрата спілкування з Богом, втрата нагород у вічності. Зі свого досвіду можу впевнено сказати, що непослух чи небажання виконувати Божу волю завжди веде до духовного застою і отупіння.

Але чи значить це, що будь-яка людина може називати себе спасенною, в той же час жити непобожно? Ось тут і важливо не перегнути палицю в котрийсь бік. З одного боку не наша це справа з’ясовувати – “Господь знає тих, хто Його, та: Нехай від неправди відступиться всякий, хто Господнє Ім’я називає!” (2 Тимофія 2:19). З іншого боку, називати імовірно відродженою людину, якщо абсолютно нічого на це не вказує немудро. Будь-яке вчення можна довести до абсурду, і деколи таки доводять. Природними наслідками увірування є нові стосунки з Богом та праведне життя, а не гріховне у світі. Тому в цьому місці я стаю “трохи кальвіністом” і не підтримую “увірування без наслідків”.

А чи припиняється вічне життя якщо я припиняю вірити? Тут все складніше. Звісно, правильна відповідь “вічне життя ніколи не припиняється”. Але якщо поставити питання таким чином: “Чи може християнин спочатку щиро вірити у Євангеліє, а потім так само щиро його відкидати?”. Я достеменно не знаю, проте моя особиста думка – швидше ні, ніж так. Я не тільки ніколи не зустрічав таких людей, а й знаю, що пізнання Бога має наслідком розуміння, що все інше – атеїзм, філософія, кришнаїзм чи будь-що релігійне є порожньою нісенітницею, яка заплутує людину, а не веде до пізнання світу чи Бога. Крім того, віра сама по собі не є спасаючою – ні правильна ні неправильна. Хоч дехто навчає про “спасаючу віру” (складне питання, варте окремого розгляду), жодна віра не є спасаючою в тому сенсі, що спасіння людина отримує через віру, а не за віру. Спасає Бог, який в певний момент часу бачить у Вашому серці віру в Христа. Ну, і спасши Вас він починає з Вами працювати, а Ваша відмова вірити (якщо вона можлива) не змінить вічні наслідки вже розпочатих стосунків з Богом.

Вірити чи не вірити у вічну безпеку – вибирати Вам. Тим не менше єдине, на що я хочу звернути увагу – середньої позиції не існує.