Майк ПЕРЛ (Michael Pearl),
вчитель Біблії, засновник і керівник місії “No Greater Joy Inc”, здійснював служіння пресвітера, євангелиста, місіонера. Вони з дружиною Дебі мають п’ятьох дорослих дітей. Автор книжки “Як виховувати дитину”, що побачила світ кількома мовами.

Протягом 50 років, я розмовляв з багатьма людьми, що називають себе атеїстами або агностиками. Такі зустрічі завжди здавалися мені дуже цікавими.

Я маю сказати, що мені більш до вподоби, коли людина сміливо зізнається, що вона не вірить в Бога, аніж коли хтось переконливо твердить, нібито він вірить. Мені подобається розмовляти з атеїстами та агностиками. Вони думають. В них є своя точка зору і вони сміливо свідчать про це. Вони мають свої аргументи. Я бажаю вислухати їхні докази. Коли хтось заявляє, що він вірить у щось, він ставить себе у вразливе становище. Він виставляє серцевину своїх переконань на огляд іншим людям. Отже, давайте ми й розглянемо їх.

Більшість людей гадають, що до Бога веде релігія. Це не так. Навпаки, намагання дійти до Бога через релігію подібне до спроби розібратися в історії людства за допомогою Голівудських кінофільмів. Всі релігії основані на правдивій історії, але з дещо вільним підходом до фактів та з використанням великої долі уяви, щоб зробити все дуже цікавим.

Ледачі інтелектуали люблять говорити, що всі релігії та філософії – це лише різні дороги, що ведуть в одне й те ж саме місце. Але тільки в казках всі дороги ведуть в одне й те ж саме місце. Релігії відрізняються одна від одної, а різні речі не є однаковими. Карта штату Техас не може вказати вам дорогу до міста Чикаго в штаті Іллінойс. Якщо всі релігії ведуть в одне й те ж саме місце, тоді й щире відкидання всіх релігій також приведе до того ж самого місця… Де б це місце не було. Отже, для чого турбуватися? Якими різними та заплутаними не були б релігії, всі вони мають одну спільну річ – в їхній основі лежить правильне припущення, що всі ми повинні бути добрими – морально добрими, соціально добрими, етично добрими, добрими чоловіками, добрими дружинами, добрими сусідами, добрими у ділових стосунках із іншими, і т.п. Навіть нерелігійні філософи та наукові інтелектуали ненавмисне погоджуються з релігіями в цьому основоположному принципі: любов та справедливість – це добре, а егоїзм та ненависть – це погано.

Глибокою істиною за своїм застосуванням є те, що жодне суспільство ніколи не сперечалось про те, який кінець морального спектру потрібно схвалювати, а який має засуджуватися. Жоден народ протягом всієї історії людства не переплутав ці моральні принципи. Основним припущенням людської душі є те, що нашим обов’язком є любити, проявляти милосердя, бути добрим, чесним, справедливим та мати всі ті людські риси характеру, які загально прийнято вважати добрими. В цьому питанні немає плутанини. Це є початковим пунктом та вирішальним фактором майже кожної суперечки з будь-якого питання, незалежно від релігійних чи філософських переконань. Обидві сторони будь-якої дискусії посилаються на загально прийняті стандарти етики, щоб підтвердити свої висновки.

Ви можете подумати, що є певні злі люди, які перевернули догори ногами свій моральний світогляд, але це не так. Я відвідував тюрму для бесіди із в’язнями більш ніж 850 разів. Я розмовляв з найгіршими людьми, але жоден з них ніколи не діставав фотокартки свого сина або своєї дочки, хвалячись, що у нього чи у неї є ті якості, які ми всі вважаємо поганими. Найбільш нечестивий злочинець пишався добрими моральними якостями членів своєї сім’ї. Якими б поганими вони не були, я ніколи не помітив, щоб бодай один із них розумів моральні цінності задом наперед; добро завжди є добром, а зло завжди є злом, навіть коли пожадливості людини спонукують її постійно вибрати зло.

Атеїсти вірять – або так вони заявляють

Навіть атеїст або філософ-скептик повинен вдатися до моральних припущень як до початкового пункту для своїх доводів проти існування Бога. Він міркує, що будь-який бог, гідний цього імені, має бути безмежно добрим та всемогутнім. Він далі твердить, що добрий та могутній бог зобов’язаний, за самою своєю природою доброти, скористатися своєю необмеженою владою, щоб зупинити зло та припинити страждання людей. Таким чином, так як страждання та зло існують, і немає жодних ознак того, що якийсь бог будь-що робить з цього приводу, то маємо прийти до висновку, що бога не існує. Беручи до уваги докази, які він навів як сприйнятливі, його точка зору здається правильною. Хіба ж людський батько не зробив би все, що в його силі, щоб полегшити страждання своїх дітей, якби він тільки міг? Наскільки ж більше повинен всемогутній бог вчинити так! На думку атеїста, якщо існує бог, що відповідає за весь цей безпорядок, то він тоді злий, але злий бог – це щось недопустиме. Все ж таки, він не бачить ніяких ознак того, що добрий бог робить те, що добрий бог повинен робити, тому засудив бога до неіснування за його бездіяльність.

Свині в просторі

Часто підкреслюється, що точка зору атеїста позбавляє людину сенсу життя. Якщо дійсно не існує бога, якщо ми є результатом випадкової хімічної реакції, а наші думки – це випадкові утворення тимчасової матерії, то наше подальше або негайне зникнення не матиме більше наслідків, аніж перетворення картопляної лушпиння на добриво. Якщо ми – лише організми, ми повинні припинити накладати моральні обмеження на наші дії. Нашим єдиним законом повинен бути закон доцільності: “Не роби нічого, що б зменшувало твоє особисте задоволення ”. Ми повинні бути вдячні за те що знаємо, що коли ми мертві, то ми мертві, і що то – кінець усьому. Отже звільнившись від безглуздої віри, ми можемо змиритися з тим, що ми є такими свинями, якими ми є, та більше не обмежувати нашу тваринну природу. Ідея про те, що може бути судний день, обмежує повний прояв наших славних пожадливостей. З точки зору атеїста доводиться зробити висновок, що той, хто розбещує дітей не є хворою або злою, але звільненою людиною. Немає нічого неправильного й нічого правильного, нічого доброго й нічого злого, нічого кращого або гіршого, окрім відчуттів в даний момент.

Примушення віри

Світогляд людини дійсно впливає на її дії. На вчинки віруючої людини впливає її переконання, що прийде день, коли вона повстане перед Богом і Господь судитиме її за кожний зроблений вчинок та кожне сказане слово. Вона також мотивована турботою про вічну долю всіх людей. Для атеїстів все інакше. Смерть припиняє ілюзію життя, після чого настає величезне небуття. Якщо діло зроблене таємно, і вдається уникнути покарання, то все правильно та добре. Якщо дійсно правильно та послідовно застосувати атеїзм до життя, єдина річ, яка повинна обмежувати поведінку людини, це стурбованість тим, як її теперішні вчинки вплинуть на майбутню винагороду. Якщо б атеїст в дійсності жив згідно свого світогляду, його пожадливості були б неконтрольовані. Якби він був сміливим та його не обмежувало б власне сумління, він міг би стати монстром, як деякі з добре відомих масових вбивць, насильників та сексуальних маніяків, про яких багато написано.

Але середньостатистичний атеїст не є монстром. Він такий же, як і ми всі. Він настільки ж палко любить своїх дітей та навчає їх бути добрими. Він знаходить задоволення в музиці та мистецтві, схвалює добре та прекрасне і засуджує огидне та вульгарне. Він намагається зробити цей світ кращим місцем та проявляє співчуття до оточуючих. Якщо поставити його перед твердженням, що атеїзм робить його поганою людиною, він вкаже, що моральний рівень його життя не зменшується із-за його відкидання Бога. Навпаки, порівнюючи себе до деяких з релігійних людей, яких він знає, його невір’я звільнило його від лицемірства та сліпої прихильності, що він вбачає у фанатиках. Іншими словами, на його думку, його атеїзм зробив його кращою особою – більш справедливою людиною, більш такою, якою ми, люди, маємо бути згідно універсальних стандартів добра. Спостереження показують, що в окремих випадках він правий. Із очевидних причин, філософія, яка нікого не осуджує та керується принципом “живи та дозволь жити іншим”, не призводить до великих проступків.

Чому така нестиковка?

Я не намагаюсь ствердити, що на практиці атеїст є поверхневою та порожньою людиною – абсолютно протилежне; він є не менше турботливою людиною, аніж інші. Велике питання полягає в тому, чому він не живе згідно своїх переконань? Чому існує оця нестиковка між його філософією безглуздя та його повним сенсу життям? Як так трапилося, що всупереч своїм переконанням, він розділяє моральні цінності разом з самими палкими релігійними людьми? Внутрішня невідома сила спонукує його дотримуватися стандартів праведності. Цю основоположну потребу в моралі неможливо пояснити його філософією. Він засуджує Бога за те, що Він не є добрим, він засуджує християн за те, що вони – лицеміри. Він проголошує праведність на політичній арені, та підтримує політику уряду, що відповідає прийнятому ним моральному кодексу. Де ж він узяв ті закони, за якими  сміливо судить характер Бога та називає релігійних людей лицемірами? Він не відчуває жодної потреби в тому, щоб підтвердити свої моральні припущення. Він просто приймає за істину те, що всі моральні особи повинні діяти певним чином, якщо вони бажають, щоб їх поважали. Він настільки ж швидко, як і релігійна людина, висловлює свою нетерпимість по відношенню до ідей, що суперечать тому, що він вважає за правильне.

Я звинувачую атеїста в зворотному лицемірстві. Він підтримує вчення, яке твердить що життя не має сенсу, а потім живе так, нібито існує сенс життя. Він заявляє, що ніхто не може судити нас за наші вчинки, але все ж таки він швидко судить, звинувачує та виносить вирок за скоєне зло. Тут ми маємо дивне явище: людина, яка відкрито визнає, що вірить в те, що не існує Бога, все ж таки міркує точнісінько так, як Бог, точнісінько так як віруючі в Бога люди. Він чинить та вірить точно так, як мала б це робити людина, насправді створена за образом Божим. Він вірить у те, що існують незаперечні універсальні стандарти, за якими слід судити будь-які вчинки. Як би це могло  статися, якщо б воно не було  закладено в його людській природі – в природі всіх людей – самим Богом?

Беручи до уваги універсальність цього вродженого морального інстинкту та очевидне значення, яке ми придаємо праведності, ми не можемо не прийти до висновку, що цей психологічний феномен – вміння відрізняти правильне від неправильного та цінувати добре й благотворне і засуджувати зло – не є набутим знанням, а навпаки, важливою частиною нашої людської природи.

Неупереджений свідок

Таким чином, я викликаю атеїста бути головним свідком на користь Творця. Довіра до нього як свідка на користь Бога основується на загальновідомому факті, що він не має симпатій до віри в Бога. Та все ж таки, хоча всіма зусиллями він намагається позбавитися Творця, його сумління свідчить про те, що він насправді є творінням особистісного Бога. Заперечуючи Законодавця, він мав би заперечити також і закон, але Творець так наділив нашу природу моральними принципами, що ми не можемо вчинити інакше, аніж припустити необхідність закону, навіть якщо ми відкидаємо Законодавця. Це неначе ми всі є одержувачами телепатичного повідомлення із іншого світу – контакт з представниками неземної цивілізації типу 1.

Моє твердження полягає в тому, що не дивлячись на його зовнішні заяви про свою невіру, атеїст є точнісінько таким, яким на нашу думку він мав би бути, якщо він насправді є творінням люблячого та турботливого Бога. Моральна природа, яку він розділяє з кожним іншим членом людства, вказує на безпосередньо зв’язану з цим душу, що неможливо пояснити нічим іншим окрім того, що він теж є результатом діяльності розумного та турботливого Творця. Заперечувати існування Законодавця означає заперечувати власну природу – що є неможливо, окрім випадку розумово хворих людей.

Універсальні цінності

Знову ж таки, суть питання не в самому атеїсті, а в тому, що він нагадує нам про людську природу, і робить це, відкидаючи релігію. Його засудження Бога виявляє його справжні цінності. Він правильно вважає, що праведність – це більш ніж статична відповідність до стандарту поведінки. Іншими словами, доброта – це щось більше, аніж лише уникати чогось поганого. Праведність має бути активною. Коли людина знає потребу і в її силах задовольнити її, справжня доброта повинна почати діяти, навіть якщо їй особисто це приносить дискомфорт. Атеїст звинувачує Бога за Його праведність, яка, як йому здається, стоїть осторонь, тобто за те, що Він не втручається. До того ж, атеїст звинувачує самого себе за його моральні проступки і звинувачує інших, коли вони бувають злі чи егоїстичні, або обманюють чи напиваються, або коли вони роблять шкоду чи проявляють жорстокість.

Атеїст правильно міркує про добро та зло, про наш обов’язок служити іншим людям – “любити свого ближнього як самого себе”. Ісус твердив, що це є перша й найбільша заповідь, що ввесь закон був оснований на цій одній заповіді, бо Він сказав: “Любов ніколи не чинить зла ближньому своєму, любов – це виконання закону”. Атеїст та Ісус погоджуються один з одним в цьому питанні. Сумління усіх людей погоджується з універсальними законами праведності, з тими законами, які є записані у філософських та релігійних творах і чудово визначені в Біблії.

Визначна істина полягає не в тому, що атеїст має добрі доведення проти існування Бога, але що він є добрим доводом проти своїх власних переконань. Тому що, коли він проголошує засудження та приходить до висновку, що не може існувати ніякого бога, він подає нам приклад того, як, на його думку, гідна істота має реагувати на негідних.

Міркування атеїста працює в обох напрямках. Його роздуми стосовно Бога можна застосувати і до нього самого. Якщо людина назвала іншу людину брехуном, вона вже ніколи не зможе виправдати себе незнанням закону “Не кажи неправди”, а також вона не зможе заявити, що цей закон несправедливий. Закон сумління, а також і засудження, ріже в обох напрямках. Згідно кодексу моральності атеїста, якщо людина не є доброю, вона не заслуговує того, щоб існувати. Чи може бути так, що Бог та атеїст погоджуються в цьому питанні? Тоді питання полягає в тому, хто з них має право існувати? Хто чинив мудро та проявляв доброту, а хто діяв егоїстично? Атеїст впевнений у своєму висновку. Бог також. Ця різниця точок зору буде розв’язана в перший же день вічності.

Суддя-резидент

Головний урок, який ми беремо від атеїстів, полягає в тому, що нам не потрібна будь-яка релігія, щоб навчити нас відрізняти правильне від неправильного, добро від зла. І не дивлячись на всі добрі справи, які ми зробили та погані вчинки, які ми могли б зробити, але не зробили, були випадки, коли ми не змогли жити відповідно до тих стандартів, які ми вважаємо добрими та правильними. Я не говорю про недотримання релігійних обрядів, а про повсякденне життя, про наше життя, про те, як ми вважаємо потрібно жити. Я не говорю про те, що хтось буде осуджувати вас, але про те, що ви самі засуджуватимете себе.

Ви і я, подібно атеїстам, в той чи інший час були недобрими та нечемними. Ми приносили біль іншим своїм гнівом та егоїзмом, навіть тим людям, яких ми любимо. Заради тілесного задоволення ми зловживали їжею або наркотичними речовинами – це ми судимо згідно наших стандартів. І, навіть, коли ми не робили поганого вчинку, у нас бували погані думки, і ми раді, що про них ніхто не знає. Ми посоромлені настільки ж, як і атеїсти. Ми розділяємо дещо з атеїстами та з рештою частиною людства, це те, що так сильно спонукає людину до релігії, – ми знаємо, що ми винуваті в порушенні загальних правил людської природи, правильно підозрюючи, що ці правила представляють також і Божі стандарти. Доказом цього служить те, що ви відчуваєте дискомфорт при думці, що, можливо, доведеться зустрітися із святим Богом та дати Йому звіт за своє життя. Коротше кажучи, якщо є небо та пекло, в крайньому випадку, ви не впевнені, що Бог пропустить вас у рай.

Ви вважає точно так, як і всі релігії та більшість філософій, і так, як вважають атеїсти, – що людство зіпсувалось і потребує виправлення.

Щирість

Багатьох людей охоче визнають свою потребу перед Богом, але коли вони зустрічаються з твердженням, що та чи інша релігія надає розв’язання проблеми, вони не готові довіритися якійсь одній релігії, і зрозуміло чому так. Тому вони часто покладаються на єдину надію, що залишається, яку часто висловлюють словами: “Насправді не важливо у що ти віриш, якщо тільки ти щирий та всіма зусиллями намагаєшся жити якнайкраще ”. Це не є добре обміркована точка зору, основана на тверезих роздумах. Це безвідповідальна точка зору, породжена плутаниною та невпевненістю. Вона є захистом проти подальшого розгляду, визнанням збентеження. Чи буде щирості достатньо, щоб відремонтувати комп’ютер, чи ремонт вимагає певних точних дій. Чи є стан людської душі настільки незначним, що добрі наміри та щиросердечні надії виправлять його? Щирості навіть недостатньо для підтримки добрих особистих стосунків та встановлення правильного діагнозу лікарем. Як же тоді вона може зняти вину та зробити нас здібними чинити так, як ми повинні?

Поза сумнівом, подібно практично всім іншим, ви вважаєте, що були щирими протягом всього вашого життя, але цього виявилося недостатньо, щоб очистити ваше сумління від усвідомлення моральної недосконалості, або щоб дати вам силу робити те, що, як ви знаєте, ви повинні робити. Саме ваша щирість є причиною того, що ви відчуваєте вину. Коли ви чесні з самим собою, – що і є щирістю, – ви знаєте, що ви б не змогли бути такими, якими ви могли б бути та якими мали б бути. Ви щиро знаєте, що ви грішна людина. Хіба ж не всі ми такі?

Не судіть мене

Ми обурюємося, коли інші люди судять нас. Отже ми судимо їх за те, що вони судять нас, бо їхній суд здається нам несправедливим. Так, ми всі – судді, цього неможливо уникнути. Таким чином ми постійно даємо моральну оцінку всьому, що було сказано або зроблено, чи це стосується нас, чи інших людей. В кожному з нас живе божественний суддя, і ми зробили себе підсудними. Ми стоїмо, самі себе звинувачуючи за те, що ми як люди не виконали своїх моральних обов’язків. Існує слово, яке описує це явище – це сумління. Сумління – це розум, який знає себе та тим чи іншим чином дає моральну оцінку власній поведінці та характерові. Сумління для душі має таке ж значення як сенсори болю для тіла, воно є внутрішнім попередженням про те, що душа зазнає шкоди. Людина не усвідомлює цієї функції своєї душі, аж поки вона не занечистить себе поганими думками та вчинками, і тоді сумління волає та проголошує караючі звинувачення. Якщо на це не звертати уваги, почуття вини стає психологічним комплексом, а душа потерпає від тривоги.

Полегшення, що надає релігія

Я не звинувачую вас за те, що ви не довіряєте свою вічну душу будь-якій з релігій, що існують на поверхні цієї землі. Коли вам потрібен дощ із неба, то “ свячена вода ”, побризкана на вас іншою смертною людиною, є насмішкою над вашим інтелектом. Коли вам потрібне прощення від Бога, то стояти на колінах перед іншим грішником або сповідати йому свої гріхи – це така дешева заміна. Коли вам потрібна праведність, то важко повірити, коли хтось каже, що вам лише потрібно приєдналися до їхньої релігійної течії, і Бог дасть вас внутрішній пропуск на день суду.

Так що ж тоді залишається? Намагатися всіма зусиллями жити якнайкраще та сподіватися найкращого? Більшість людей так і живуть, наче подорожні із пов’язками на очах, що йдуть небезпечними вузькими гірськими стежками. Але я не писав усе це, щоб лише підтвердити універсальну безнадійність. Існує те, що задовольняло прагнення людського серця протягом останніх більш як 6 000 років. Це не релігія, і вам не потрібно йти в церкву, чи в синагогу, чи в храм. Вам не потрібно бути фанатиком, або побувати на євангелізації Біллі Грема та вийти вперед. Я не пропоную вам до чогось приєднатися, але я знаю про ліки від усіх хвороб вашої душі та тіла. Вони безкоштовні. Вони відповідають здоровому глузду, а головне – вони допомагають. Читайте із захопленням та радійте. Я насолоджуюся своїм життя ось уже протягом п’ятдесяти років.

Книга книг

Ми маємо стародавню книгу, яка називається “Біблія” або «Святе Письмо». Існує достатня кількість доказів того, що Біблія – це слова Бога, які Він говорить людині. Ця книга містить інформацію, яка необхідна вам, щоб зрозуміти цей світ та себе, а також пізнати Бога. З цієї причини, я усвідомлюю, що мій перший обов’язок – довести вам божественне походження Біблії, і що їй можна довіряти. Я не пропоную вам вірити сліпо. Якщо я не зможу переконати ваш розум, що Біблія – це Слово Боже, то у мене не буде підстав будь-що говорити вам із впевненістю. У зв’язку з обмеженим розміром даного твору, я не зможу бути настільки ретельним, як би мені хотілося, але я надам вам захоплюючу можливість, яка може спонукати вас до подальшого вивчення. Древній народ Ізраїлю вірив, що єврейські книги, які вони отримали від своїх пророків, були нічим іншим як  словом Бога, як і заявляли пророки. В сучасних друкованих виданнях є 39 таких книг. Євреї називають їх Тенах, а християни називають їх Старий Заповіт. Вони були написані приблизно між 1 500 роком до н.е. та 400 роком до н.е. В середині першого століття, послідовники Ісуса Христа написали додаткових 27 книг грецькою та арамейською мовами, які, як вони заявляли, були нічим іншим як богонадхненними словами Бога. Збірку цих книг назвали Новим Заповітом. Ключові історичні книги цієї збірки були повністю написані до 67 року н.е. Ця збірка 66 книг єврейською, грецькою та арамейською мовами (Старий та Новий Заповіти разом), яку назвали Святою Біблією, була написана протягом періоду як мінімум 1 600 років, сорока різними авторами-людьми, на трьох різних континентах, і має дивовижний зв’язок між книгами, начебто всі вони були написані одним геніальним автором.

Хто написав її?

Багато людей відкинули Біблію убік із зауваженням, що Біблія – це лише книга, написана людьми, що в ній багато протиріч та помилок. Не маючи жодних доказів, вони сміливо заявляють, що оповіді спочатку передавались із уст в уста, аж поки вони нарешті були записані. І після того, як були записані, вони змінювалися час від часу. Багато паперу було використано, щоб довести, що Біблія була написана значно пізніше, аніж вона сама твердить. Багато годин телепередач було присвячено “ спеціалістам ” у сфері Біблії, які переконували, що Біблія має значно пізніше походження, аніж вона сама заявляє. Багато грошей було витрачено на те, щоб дискредитувати її історичну дату написання. Чому? Тому що Біблія містить багато детальних та досконало точних пророцтв, які свідчать про їхнє божественне походження.

У Слові Божому є сотні пророцтв, включаючи провіщення про заснування та падіння царств, з такими фактами та деталями, що начебто читаєш історичний опис події, що вже сталася. 11-ий розділ книги пророка Даниїла, написаний у 6-му столітті до н.е., подає дивовижно ретельний опис Грецького Царства за Олександра Македонського, яке було поділене спочатку на чотири, а потім на дві частини після його смерті. Цей розділ наперед детально сповіщає про боротьбу між імперіями Птоломеїв та Селевкідів протягом періоду 160 років, аж до приходу Римської імперії. Ось чому скептики раніше заявляли, що книга пророка Даниїла не могла бути написана раніше 164 року до н.е., але зараз ми маємо докази набагато давнішої дати її написання.

Пророк Ісая (44:28) вказав ім’я царя, який тоді ще не був народжений, та царство, яке ще не існувало, та подію, яка трапилася аж через 150 років. Він наперед звістив, що цар на ім’я Кір видасть наказ про відбудову храму в Єрусалимі. Кір дійсно сів на престолі Персії і в перший рік свого царювання в 538 році до н.е., він видав наказ, що храм в Єрусалимі має бути відбудований (Дивись 2 Хронік 36:22 – Ездри 1:1-3. Це пророцтво, описане в Біблії, підтверджується знахідкою Вавілонського напису.)

І час видання наказу Кіром був точним виконанням іншого пророцтва, бо Єремія (29:10) наперед звістив, що Ізраїль буде забраний в полон Вавилоном і буде знаходитися на чужині протягом 70 років (2 Хронік 36:21; Даниїла 9:2, 25), після чого народ повернеться і принесе з собою посуд храму. Таким чином, поки Ізраїль знаходився в полоні, Персія завоювала Вавилон, і, на диво, перший рік царювання Кіра був 70-им роком Ізраїльського полону. Цар кір звільнив ізраїльтян, дозволив їм повертатися в свій край та наказав їм відбудувати храм. Він також відправив з ними посуд храму, саме тієї дати, яку наперед звістили декілька пророків за 150 років до того.

І це лише ми дивимося на поверхні. Існують навіть більш складні та детальніші пророцтва. Даниїл фактично вказав час, коли Христос прийде в цей світ та помре. Даниїл (9:26) наперед звістив, що Месія буде погублений (помре) у 483 році за єврейським календарем після видання указу перського царя про відновлення та відбудову Єрусалиму. Цар Артаксеркс Довгорукий видав цей наказ 5 березня, 444 року до н.е. (Неємії 2:1-8), надаючи євреям дозвіл відбудувати стіни міста Єрусалиму. Це також підтверджується археологічними знахідками. Чотириста вісімдесят три пророчі роки (360 днів у році) і сім днів пізніше, Ісус був розп’ятий, як було звіщено наперед. Як пророк міг точно вказати наперед час смерті Месії за сотні років до того, як це трапилося, якщо він не був Божим “голосом”, як він сам твердив.

Отже, пророки наперед звістили точні дати, в які їхні царі-завойовники видадуть накази і про відновлення храму, і про відбудову стін міста. А також пророки зв’язали з датами цих указів, час, коли мав померти Месія. Лише всемогутній Бог міг повідомити пророків про ті дати, а потім змусити поганських царів діяти певним чином.

Це лише короткий огляд однієї низки пророцтв. Існує буквально сотні деталей стосовно долі народів, аж до нашого часу. Я не знаю жодної людини, яка б зайнялася  глибоким вивченням пророцтв в Біблії і не увірувала б. Цей факт неможливо заперечити. Єдиний шлях для скептика, щоб очорнити ці пророцтва – це заявити, що Біблія була написана після здійснення подій. Ось чому такі організації як Нешіонал Джеоґрафік (National Geographic) намагаються одягнути своє невірство в наукові терміни та твердять, що пророцтва не можуть бути старші за події, про які вони звіщають, тому що, як вони вважають, ніхто не може наперед сказати про майбутнє так точно, як написано в Біблії.

Старовинні речі

Раніше, точка зору віруючого в Біблію здавалася слабкою в очах скептика, через той факт, що аж до середини двадцятого століття, найстаріше відоме на той час єврейське Писання було датоване в дев’ятим століттям н.е., 900 років після Христа, 1 300 років після того, як була написана остання книга Старого Заповіту. Це великий проміжок. Багато може трапитися за 1 300 років. Пророцтво не є пророцтвом, якщо воно не записане до його виконання. Біблія заявляла про своє надприродне походження, і було багато підтверджень цьому для тих, хто досліджував, але скептик вимагав чітких доказів.

Такі докази були знайдені в 1947 році, коли бедуїнський хлопчик-пастух, мандруючи у віддаленій пустелі південного Ізраїлю, високо кинув камінець у отвір у скелі, що була вище перед ним. Він почув незвичний звук, подібний до звуку при розбиванні керамічної посуди. Знаючи ціну старовинним речам, він заліз наверх, щоб дослідити що ж там таке. Те, що він знайшов в тій печері, і те, що археологи пізніше знайшли в десятьох інших сусідніх печерах протягом наступних 18 років, вразило увесь світ – сотні великих глеків містили бібліотеку із 600 старовинних книг, багато з яких датувалися ще третім століттям до н.е., і жодна з яких не датувалася пізніше 70 року н.е. Помешкання людей, яким вони належали, було знищене римлянами. Знаючи свою неминучу загибель, Кумранське помешкання заховало свою дорогоцінну бібліотеку книг, включаючи багато копій всього Старого Заповіту, у печерах, що знаходилися поруч. Більшість книг Старого Заповіту були представлені десятьма або п’ятнадцятьма копіями кожна, а в деяких випадках – тридцятьма і більше.

Старовинна книга пророка Ісаї, зовсім не пошкоджена, була знайдена в сувої в мідній гравюрі. Вона зараз знаходиться на виставці в Єрусалимі. Ця книга містить такий же текст, який ми маємо в наших Бібліях. Якби це не було Слово Боже, було б дивно та не вірогідно, що після 1 300 років та після багатьох послідовних переписувань, текст залишився таким же. Це ж є справедливим по відношенню до тексту всіх книг Біблії.

Книга пророка Ісаї має особливе значення, тому що вона містить такі детальні пророцтва про Ізраїль та про оточуючі народи та, особливо, пророцтва про Ісуса Христа, які збулися під час Його земного життя. До 1947 року, скептики, які знали про ці пророцтва, твердили, що книга пророка Ісаї не може бути древнішою за перше століття, відмовляючись прийняти той, факт, що вона наперед звістила про багато майбутніх подій.

Жодна інша стародавня книга не має стільки древніх манускриптів, як Біблія. Біблія репрезентується понад 5 250 древніми манускриптами мовою оригіналу. Деякі з них містять усю Біблію повністю, деякі містять окремі книги, а деякі дуже маленькі і містять окремі вислови, які знайшли під стародавніми руїнами, що дало змогу археологам датувати тексти не пізніше дати зруйнування будівель, під руїнами яких вони знаходилися. Було відтворено один фрагмент Євангелії від Матвія, датований серединою першого століття.

Окрім грецьких манускриптів, достовірність Нового Заповіту підтверджується декількома дуже древніми перекладами іншими мовами. Сирійський, латинський та коптський переклади було зроблено в середині другого століття. Ці переклади репрезентовані копіями, які ми маємо зараз. Існує декілька давніх сирійських перекладів, серед них “Діатессарон” Таціана (170 рік н.е.) та давній сирійський (200 рік н.е.). Те, що Біблія була вже перекладена іншими мовами вже через 50 років, після того як була написана її остання книга, і що ці переклади підтверджують той текст, який ми маємо сьогодні, є найнауковішим, наскільки це можливо, доказом достовірності та точності тексту Біблії.

Християни та євреї раділи знахідкою цього скарбу – давніх манускриптів, захованих в Кумранській печері в південній частині Ізраїлю, в 1947 році. Сотні книг та сувоїв лежали там протягом 1 900 років, чекаючи, щоб підтвердити нашу віру. Античність та достовірність Біблії раз та назавжди підтверджено. Це є незаперечні матеріальні докази, що біблійні пророцтва були записані за сотні років до  їхнього виконання. Ніхто, окрім Бога не міг зробити такого.

Культура скептицизму

Ви можете задуматись “Якщо Біблія так добре підтверджується науковими фактами, то чому такі організації як Нешіонал Джеоґрафік (National Geographic) фінансово підтримують телепередачі, що кидають тінь сумніву на достовірність Біблійного тексту? І чому так багато науковців відкидають докази, якщо вони є такими вагомими?”

В дев’ятнадцятому столітті, коли вагомі докази не були настільки очевидні як зараз, культура зарозумілого скептицизму твердо осіла в наукових колах, так що багато людей сприймали їхні висновки як об’єктивну науку. Отже, сьогодні, коли нарешті появилися наукові докази достовірності Священного Писання, раніше стверджені погляди скептиків ще панують в літературі та думках інтелектуалів. Не багато-хто відважується піддавати сумніву закореніле невірство, боячись що їх висміюють.

Все почалося з епохи Просвітлення в 17-ому та 18-ому століттях – яка принесла дуже потрібну реформу. Але як побічний ефект, в 19-ому столітті, атеїсти, такі як Вольтер, та агностики, такі як Інгерсол стали відомі своїми агресивними нападами на віру в Бога. Деякі атеїсти проводили великі відкриті зустрічі, де вони завзято проповідували невір’я. Багато із них були добрими учасниками дебатів, їх із задоволенням слухали, і вони приваблювали великі натовпи в міських аудиторіях. Вони висміювали слабкі аргументи на користь віри та пропогандували скептицизм. Були навіть випадки, коли в своїй зарозумілості атеїсти робили заклики, подібні до закликів на євангелізаційних зустрічах, – вийти вперед та відкрито зректися своєї віри в Бога. І деякі люди навіть відкликалися на такі заклики. То був безглуздий час, коли багато-хто відкидали традиційну віру.

Окрім цього, в кінці 19-ого століття, еволюція Дарвіна почала руйнувати вже ослаблену віру в Біблію. Всі навколо гадали, що всемогутня наука є відповіддю на всі питання, а релігія – це необґрунтоване марновірство.

Додатково до природничих наук, під виглядом науки прийшла психологія, пропонуючи благовидну альтернативу до Біблійного погляду на гріх та вину. Сучасна медицина могла вилікувати тіло, психологія могла вилікувати душу, а наука могла пояснити наше походження та врятувати світ. Кому була потрібна слаба віра? “Вона є лише милицею,” – заявляли вони.

Релігії соромилися в наукових кругах. Навіть багато християнських коледжів збочили через еволюції та були переможені відсутністю впевненості щодо історичної достовірності Біблії. Вони намагалися врятувати свою віру за допомогою так званої теїстичної еволюції. Під натиском цих безжалісних атак, віру було подавлено. Хоча віруючі й бурмотіли собі під ніс, що все однак їхня віра правильна, але ніхто не міг назбирати достатньо доказів, щоб зробити ефективний публічний захист. Так як інша сторона дебатів відступила, на початку 20-ого століття, науковці відклали цю справу. Релігія була переможена і ніхто нею вже не цікавився.

Результат нового світогляду проявився в бурних двадцятих роках у вигляді безпорядків, потім з’явилися наркотики, бітники, хіпі, екзистенціалізм, рок-музика, аборти, В’єтнамська війна, діти засіли на ріталіні (препараті-психостимуляторі), матері – на прозаку (антидепресанті), а батьки на порнографії, а далі – гомосексуалізм, педофілія, неслухняна молодь, яка не має жодних цінностей, які б направляли її, жахливі показники розлучень, велика кількість перекладів Біблії, між якими є протиріччя, та поява великих церков, які соромляться взяти в руки Біблію (будь-яку Біблію) та сказати: “Це є досконале, надійне Слово Боже, без жодних помилок. Я вірю в кожне слово, сказане в цій книзі.”

Все ще копаємо

Давайте повернемося назад до кінця 1800-их років. В той час, коли скептицизм святкував свій тріумф над самим поняттям істини, археологи все ще копали. Один за одним вони знаходили стародавні єврейські написи на шматках глини чи папірусу, що підтверджували, що Біблія є достовірною історичною книгою. Згодом археологія довела, що Біблія точно відображала всі історичні імена та дати. Але докази появлялися повільно, і поділення, що існувало між віруючими людьми та скептичними науковцями, дозволяло скептикові залишатися самовпевненому в своєму невірстві. І тоді в 1947 році, коли було знайдено Сувої Мертвого моря, переважна кількість тоді доступних підтверджень дала змогу побудувати незаперечний науковий доказ, що пророцтва Біблії були насправді написані до подій, про які вони наперед сповіщали. Але цей факт не змінив висновку диспутів, які на той час вже змовкли.

В міру накопичення доказів авторитету Біблії, науковці, які не були задоволені доказами на користь теорії еволюції, продовжували перевіряти загально прийняту теорію. Було пролито світло на багато нових речей, особливо з розвитком генетичної науки. До кінця 20-ого століття різні галузі науки розвінчали можливість спонтанної органічної еволюції, та із зростаючими пізнаннями генетики стало зрозуміло, що органічна еволюція абсолютно неможлива.

З часом, кожнісінький аргумент Дарвіна на користь еволюції був відкинутий самими прихильниками еволюції. Придумувались нові аргументи, щоб підперти погано обґрунтовану теорію, але один за одним і вони не могли встояти перед наукою, що розвивається.

Лауреат Нобелівської премії Джордж Уолд зробив таке признання:

“Існує лише два можливих пояснення того, як виникло життя: самозародження, що призвело до еволюції, або надприродній Бог… Не існує іншого варіанту  можливості. Самозародження було науково спростовано 120 років тому Луї Пастером та іншими, але це тоді залишає нас лише з одним можливим поясненням… що життя з’явилося внаслідок надприродного дії – творіння Божого, але я не можу прийняти таку філософію, бо не хочу вірити в Бога. Тому я вибираю вірити в те, що, як я знаю, є науково неможливим, – самозародження, що призвело до еволюції. ”

Джордж Уолд, еволюціоніст, зрештою перетворився у труп в 1997 році, все ще тримаючись своєї віри в неможливе, тому що у нього було упередження проти Бога. І все це немало ніякого відношення до доказів, то був вибір на користь того, чому людина особисто віддавала перевагу, – сліпа та безглузда віра.

Тепер коли докази появилися у другої сторони, еволюціоністи бояться вести диспути з вченими-креаціоністами, тому що тепер вони посоромлені із-за недостатньої кількості доказів, і тому вони, подібно до Джорджа Уолда, змушені жити сліпою вірою. Вони панічно бояться, щоб науковий креаціонізм викладався нарівні з їх спростованими еволюційними теоріями, бо навіть учень п’ятого класу з елементарними знаннями генетики може легко зрозуміти наскільки вони безглузді. Сьогодні є тисячі науковців, які можуть науково довести, що створення – це єдине можливе пояснення існування матерії та життя. Але, не дивлячись на всі досягнення правдивої науки, трапляються дивні речі. Ті атеїсти та агностики, які раніше були прилюдно сміливі та готові вступати в диспути, раптом поховалися за своїми старими книгами, що не містять сучасних підтверджень. Вони вже не повертаються на арену дебатів та не хочуть знову відкривати питання. Вони зробили свої висновки, коли було менше доказів на боці віруючих у Біблію, а зараз, так як в суспільстві панує невір’я, вони з радістю готові залишити все так, як воно є. Скептики контролюють школи, засоби масової інформації, розваги та популярну культуру, тому немає нічого іншого, щоб вони могли здобути, переглядаючи докази.

Таки чином маємо те, що невинна людина (Біблія) була осуджена дуже упередженими присяжними непрямими доказами, і тепер, коли в нас є підтвердження на основі ДНК, що вона є невинною, багато інтелектуалів не хочуть знову відкривати справу, тому що бояться, що це виявить їхні дешеві докази та неправильні переконання. Вони краще зостануться зарозумілими та продовжуватимуть сміятися з віруючих, як з «далеких від науки» людей, аніж вступити в інтелектуальні дебати, для яких мають значення лише точні докази. Я закликаю вас самому розібратися у фактах та зробити висновки, якщо ви маєте відвагу вірити, що земля є круглою, в той час як згідно “наукової” точки зору вона є плоскою. Річ не в тому, що потрібно вибирати: наука чи Біблія. Таким чином скептики намагалися направити диспути. Потрібно зробити вибір: правдива наука та Біблія чи сліпа віра скептиків.

Не будьте упередженні

Не будьте упереджені по відношенню до Біблії. Цю книгу найбільше серед усіх книг тлумачили неправильно. Її зловмисно перекручували вороги та з любов’ю перекручували її друзі. Із цих двох, найбільшої шкоди її публічному іміджу завдали її друзі. Образ Біблії помутнів, через те, що священнослужителі та церкви намагалися представити її як джерело їхніх релігійних хитрощів. Єдиний спосіб, як дізнатися що Біблія дійсно говорить – це повністю прочитати її самому.

Послання

Чудове Боже послання, що перевершує наше розуміння, міститься у книзі, яка є сумішшю історії та пророцтва (дві треті частини історії та одна третя пророцтва). Археологія підтвердила, що Біблійна історія є правдивою, а час довів, що пророцтва є правдивими.

Біблія говорить нам, що Бог створив усе для Своєї слави, як це робить будь-який митець. Він створив багато істот, які живуть повністю згідно своєї природи. Ми називаємо це інстинктом. Легко передбачити поведінку курки, вона завжди робить те, що кури завжди робили протягом шести тисяч років.

Кажуть, що собака – найкращий друг людини. Бог міг би обмежити Своє творіння тваринам, що люблять будь-кого, хто годує та пестить їх, але Його не могла задовольнити інстинктивна любов. Він хотів, щоб були творіння подібні до Нього, з ким Він міг би мати розмову, з ким Він міг би співати. Він хотів мати в Своєму товаристві тих, хто могли б винайти музичні інструменти та грати на них. Він хотів любити та щоб Його любили. Він бажав мати друзів та сім’ю. Тому Він створив істоти за Своїм власним образом. Жодне з Божих творінь не є всемогутнім або всезнаючим, але подібно до Нього, люди були створені вічними, з розумом, волею та з емоціями, так як і Він.

Біблія говорить нам, що перша людина Адам був створений “за образом Божим”. Чудовим є той факт, що створені за образом Божим істоти є незалежними, незапрограмованими. Вони не обмежені життям згідно інстинктів. Вони, в певному розумінні можуть творити себе. Вони можуть думати вільно, відділитися від будь-яких схильностей закладених в них Творцем. Коли Бог творив істоту, яка може вільно вибрати любити, Він неминуче творив істоту, яка може вільно вибрати не любити, або направити свою любов по відношенню до іншого об’єкту.

Людина, як особа, є дуже непередбаченою. Якщо Ви маєте дітей, то знаєте, що вони, хоча й є творивом ваших тіл, і ви дуже любите їх та бажаєте їм найкращого, але в їхній владі вибрати, щоб ігнорувати ваші побажання або відкинути вас взагалі. Їхні душі вільні від вашого контролю. Вашим єдиним інструментом залишається переконувати. Ось така природа цієї речі, що ми називаємо її життя та любов. Це природа людства. Якщо вас це не влаштовує, то тоді придбайте кімнатну рослину або кота.

“Чому Бог допускає так багато болю та страждань? Чому б не створити світ в якому б все було добре та правильне, в якому ніхто не помирає, не хворіє та не сумує?”

Він створив такий світ. Бог дійсно створив утопію, де не було хвороби або смерті. Прочитайте про це в перших трьох розділах книги Буття. Але найперша людина, Адам, через бажання бути незалежним, розлучився з Творцем і штовхнув усе своє потомство на життя самотнього відчуження. І зараз більшість людей наче погоджуються з тим первісним рішенням, мало хто активно шукає примирення із Своїм Творцем. Звинувачення Творця за наш теперішній стан подібне до того випадку, коли людина заради власного задоволення стрибає за борт туристичного корабля в середину моря, що кишить акулами, а потім звинувачує капітана за погану подорож.

“Але, чому ж не створити світ, де все це не могло б трапитися, де все – це любов та мир увесь час, так щоб ми не могли нічого зіпсувати? ”

Якими б мали бути обставини, щоб гарантувати, що ніхто ніколи не зробить неправильного вибору? Якщо усі наші думки були б наперед запрограмованими, то тоді б у нас не було б інших думок, окрім думок програміста. Але якщо вибори наперед визначені, то тоді в реальності немає вибору. Лише за умови відсутності вільної волі, що рівнозначно відсутності нашої людської природи, можна бути впевненим, що ніхто не зробить неправильного вибору.

“Але ж Бог може зробити будь-що!”

Чи справді так? Чи може Він робити розум, який думає, але в той самий час, не думає, який робить вибір, але не здатний зробити неправильного вибору? Якщо Бог наділяє вільною волею (яка є невід’ємною частиною індивідуальної особи), Він не може зробити волю вільною і не вільною в один і той же час. Воля, яка є дійсно волею, здатна порушувати волю конструктора. Здатність творчо думати рівносильна здібності творчо вибирати, що означає, що особа має здатність любити, або, як альтернативний вибір, здатність ненавидіти. Це неймовірно – уявити собі людський розум у вільному та радісному стані, який не має здатності думати незалежно.

“Але якщо Бог знає все, то Він мав би наперед знати трагічні наслідки Свого творіння. ”

Звичайно, Бог передбачив жахливі наслідки і, таким чином, міг би вибрати не створювати осіб з вродженою здатністю робити трагічний вибір. Але із причин, що очевидні для всіх нас, хто любить життя, Бог вирішив започаткувати це крихке земне життя. І, вирішивши створити людей на Свій образ, Він не міг би вчинити інакше, як створити автономних індивідуумів, подібно до Нього Самого.

Створити річ, яка може робити лише те, на що вона запрограмована, означає взагалі не створити особу, а створити машину. Чи може машина любити вас? Чи будете ви хоч якось задоволені вірністю, проявленою до вас програмою? Ніхто ніколи не дякував машині, що виробляє лід, але якщо ваша дочка принесе стакан води з льодом, коли ви працюєте на спеці, це прояв любові, це заслуговує подяки – це життя. В цьому є сенс. Жодну машину не називали героєм, жодна з них не має медалі за відвагу, прикрученої до неї. Особа, що може любити, але не має іншого вибору – це оксімора.

Коли Бог створив сходи вверх, Він створив і сходи вниз. Людина не може зробити подарунок, якщо вона не має влади утримати цю річ, немає “всередині” без “ззовні”, немає дня без ночі, немає правильного без неправильного, немає прекрасного без потворного, немає насолоди без болю, немає давання без отримання, немає турботи без байдужості, немає святих без грішників, немає раю без пекла. Праведність неможлива у світі, де гріх неможливий. Музика створюється із різних звуків, а не із одного однакового постійного дзижчання.

Так, Бог міг би створити світ, де гріх був би неможливий, але це також мав би бути світ без прояву добра, світ без успіху або слави, або задоволення.

Коли творіння із вільною волею терпить наслідки свого вільного вибору, якому б ніхто не перешкоджав, а потім завдяки цій же вільні волі звинувачує Того, Хто створив його, воно домагається свого власного небуття. Життя звичайно є прекрасним та дорогоцінним саме по собі, але кожний має владу закінчити його в будь-який час, проте небагато хто це роблять. Шлях до вирішення проблеми – перестати звинувачувати Творця в наданні нам здібності вибирати, взяти на себе відповідальність за вибори, які ми робимо, та знайти Божий шлях до примирення. Ось для чого цей трактат був написаний.

Піноккіо

В популярній дитячій казці “Піноккіо” самотній старенький майстер, що виготовляв маріонетки, якого звали Джеппетто, хотів мати маленького хлопчика. Тому він зробив подібну до живої ляльку із дерева, а потім, вміло тримаючи за нитки, він танцював із своїм витвором. Але, на жаль, його серце не було задоволене фальшивим спілкування, яке він сам для себе створив, тому що він прагнув мати справжнього хлопчика, який міг би відповідати взаємністю на його любов, такого, який міг би сам вибирати танцювати та сам вибирати догоджати. Коли появилася магічна фея та наділила дерев’яного хлопчика вільною волею, маленький хлопчик дійсно вибрав потанцювати, щоб догодити своєму батькові. Але з часом, він також вибрав не послухатися. Він збунтувався, задовольняв всі свої пожадання, зовсім не стримуючи їх, а згодом втік, щоб жити заради власного задоволення. Грішне життя скрутило хлопчика, призвело до того, що у нього появились хвіст та вуха віслюка, а згодом кинуло його на дно океану, де б він помер за свої гріхи в шлунку кита. Його батько все ще любив його, шукав його, визволив його, та переконав його змінити своє серце, і, в кінці кінців, спас його від загибелі, яку він сам для себе створював.

Хтось може запитати, чому майстер маріонеток створив таку маріонетку, яка могла так низько опуститися, що призвело до болю та страждань для всіх. “Чому б не створити маріонетку, яка не могла б вчинити нічого поганого?” Майстер маріонеток мав п’ятдесят таких маріонеток, що висіли на кілочках в його майстерні, мотузки та кінцівки яких звисали та чекали поки майстер потягне їх у тому напрямку, в якому йому завгодно. Але вони не приносили майстру задоволення, і самі не відчували його.

Майстер вирішив обрізати нитки, що керували його витвором і тепер Піноккіо вже бігав по своїй стежці, яку він сам добровільно вибирав, і яка могла привести або до слави або до посоромлення. Єдиний контроль, який залишався у майстра Піноккіо – це вплив. Все що залишалося йому – це заохочувати свого сина робити мудрий вибір та дозволяти цьому вибору здійснитися. Ми, люди, живемо серед страждань, які є наслідками наших виборів, і звинувачуємо Творця за те, що Він дозволив нам вибирати.

Чи міг Піноккіо звинувачувати Свого майстра, коли його гріхи робили так, що у нього виростали хвіст та вуха, як у віслюка? Чи міг він сказати, “Чому ти зробив мене таким?” Задавати це питання насправді означає шукати собі виправдання та перекладати вину на іншого. Це протилежне тому, щоб прийти до Творця заради вилікування.  Запитайте страждаюче серце старого батька, чи варто було “ризикувати”, чи варто так страждати заради того, щоб створити справжню особистість. Чи не є життя саме по собі нагородою, якщо зважити всі речі? Не дивлячись на всі нарікання, майже всі живі особи цінують життя та вибирають жити.

Слава

Так, Бог міг би перестрахуватися та утримувати все Своє творіння на мотузках, які Він міг би потягнути, подібно до майстра маріонеток, заради власної розваги, а потім відкласти в сторону, коли Йому надокучило. Негідники та герої, всі однаково впали б на сцені та лежали б один біля одного, не маючи усвідомлення ані свого існування, ані відповідальності за ролі, які вони грали. Вони б не мали вини за будь-який вчинок, що майстер маріонеток заставив їх зробити, а також не знали б вони і слави.

Бог міг би зробити світ абсолютно плоским, так що ніхто б не міг впасти з обриву скелі, і ніхто не міг би спіткнутися об камінь. Але Він створив багато гір, деякі з них дуже небезпечні, і на них майже неможливо залізти. Більшість людей ніколи не зможуть залізти на них. Багато людей визнають, що не можуть цього зробити, зате яка слава належить тим декільком, що досягають вершини!

У плоскому світі не було б річок, озер та океанів. Ніхто ніколи б не втопився, але також ніхто не зміг би побудувати корабель-вітрильник та підкорити бурхливе море.

Стан людства

Подібно до Піноккіо, ви розчаровані тими виборами, які ви зробили. Як ви й підозрюєте, ваш Творець також розчарований вами – розчарований всіма нами, тим, що ми зробили з божественним подарунком – вільною волею. Ми відкинули турботу нашого Творця і використовували свої сили, щоб відатися егоїстичним задоволенням. Ми перетворили вільну волю у свавілля, вільну любов – у вільну пожадливість, вільний вибір – у поганий вибір. Ви вибрали діяти безвідповідально, і таки чином спричинили дисгармонію із своїм Творцем та Його творінням. Ми стали термітами на дерев’яному кораблі, вірусами у здоровому в інших відношеннях тілі, щурами на складі продуктів. Ми є проблемою, яку потрібно виправити. Всі наші людські зусилля та найкращі сподівання всіх релігій не змогли принести мир та відкуплення. Подяка за те, що наш Творець може нас виправити, але він може це зробити лише тоді, якщо ми готові співпрацювати з ним. Якщо ви демонстративно будете стояти осторонь та вимагати, щоб Бог виправив усе інше, щоб ви могли ще більше насолоджуватись безперервним задоволенням, ви наведете на себе погибель власними руками. Але якщо ви будете співпрацювати, Він очистить та вилікує вашу душу, підніме вас так, що ви будете мати най прекрасніший досвід в житті.

“Чому Творець повинен так боляче реагувати на наші так звані погані вибори? Чому б Йому просто не залишити нас у спокої, щоб ми могли далі насолоджуватись та уживатися один з одним наскільки ми зможемо? Якщо б Бог дозволив нам далі шукати власного задоволення, не було б жодних проблем. Ми могли б жити та жадати вічно, це був би рай, у якому можна робити все, що приємне, без усяких поганих наслідків.”

Таке питання основується на помилковому припущені, що болючі наслідки гріха є прямими діями Бога. Навпаки, якби Бог зробив для Себе канікули на один мільйон років, перебуваючи в іншому вимірі, залишивши нас на наші власні вигадки, гріх все однак закінчувався б стражданнями та смертю, тому що він суперечить природі тіла та душі. Гріх сам по собі є поганою розплатою. Ненависть руйнує здатність любити. Пожадливість витісняє здорову прив’язаність. Жадність забирає задоволення від того, що вже маєш. Гнів краде мир. Якість нашого життя зменшується в прямій пропорції до ступеня нашого егоїзму. Бог – це життя, любов, творчість, мудрість, краса, і все, що по-справжньому добре. Коли ми вибираємо, щоб жити незалежно від Нього, ми вибираємо відділитися від самого джерела життя. Ми подібні стільниковому телефону, який вирішив не повертатися до свого зарядного пристрою та існувати далі незалежно. Згодом, дане Богом життя витікає з нас, і залишається лише нагадування про те, що було, та про те, що могло б бути.

Біблія говорить про це багатьма різними способами. “Душа, що грішить, вона помре. ” (Єзекіїля 18:4). “Бо заплата за гріх смерть” (Римлян 6:23). Річ не в тім, що Бог неначе ображений та настільки розгніваний, що Він збирається убити нас за наш непослух. Життя саме по собі не є незалежною здатністю. Все життя походить від одного джерела і підтримується єдиною животворною силою. Життя – це не лише молекули, що зв’язані одна з одною. Сам Бог є життям. Говорячи про Ісуса, Біблія твердить: “Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі ”(Івана 5:26). “І життя було в Нім, а життя було Світлом людей” (Івана 1:4). “Я є… життя” (Івана 14:6).

Ми, люди, що живемо на цій планеті, маємо дещо спільне з астронавтами на міжнародній космічній станції, що зараз рухається по орбіті Землі. Подібно тому, як вони абсолютно залежні від постачання із Землі, ми залежні від постачання від Бога. Якщо б астронавти збунтувалися , або просто стали  байдужими, розірвали б зв’язок та сказала  колегам на Землі: “ Не турбуйте нас і ми не турбуватимемо Вас ” НАСА не потрібно було б стріляти в космос ракетами, щоб убити їх, вони б самі вмерли у свій час через відсутність постачань. Вони були розміщені там з урахуванням того, що їх будуть постачати, так само, як і ми поселені на Землі з Божим наміром постачати нас життям та постійним добрим здоров’ям.

Астронавти не померли б раптовою смертю. Смерть наступала б повільно з поломками їхньої системи та із зменшенням запасів продуктів та кисню. Подібним чином людство помирає повільно. Планета гине. Природа знищується. Тіло деградує та стає потворним внаслідок старіння та хвороб, що калічать нас. Ми не призначені для того, щоб жити незалежно від нашого Творця. Ми, як планета, намагалися це зробити, сподіваючись, що наука знайде джерело життя, але джерело життя не є якась сила, що існує сама по собі завдяки певним хімічним та генетичним властивостям. Воно знаходиться тільки в Тому, Хто Сам є життям.

“Чому Бог дозволяє людям страждати?” Тепер ви вже знаєте. Ми не дозволяємо Йому чинити інакше.

Це не тому, що Йому не вдалося зробити все правильно з першого разу; Він виконував Свій великий задум, який, після періоду конфлікту, приведе до великої слави. Божа прекрасна драма включає в себе трагедію перед тріумфом, боротьбу між ненавистю та любов’ю, конфлікт добра та зла, хоробрості та боягузливості, пристрасті та самовідданості, сорому та слави. Біблія описує стан людей дуже цікавими словами: “Бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави” (Римляни 3:23). Бог призначив нас для слави. Як чудово!

Отже, що Бог чекає від мене?

Бог чекає від вас лише того, чого б ви чекаєте від особи, з якою ви маєте важливі взаємини. Чесність, вірність, відданість, повагу, добру волю, довіру, терпіння, презумпцію невинності, і т.п. Всі ми, виростаючи, розвиваємо в собі свавілля, дух зневаги та недовіри. Ми стаємо скептиками та зневажаємо владу. Ми стаємо пожадливими та жадними, іноді сповненими ненависті та грубості. Це можна було підсумувати за допомогою вислову, що ми стаємо егоїстичними. Ми не любимо, коли такі риси характеру проявляються в наших дітях або в наших чоловіках чи дружинах. Бог не любить, коли такі риси характеру проявляються в нас. Сподіваюсь, одного дня ми проснемося з усвідомленням, що ми віддалилися від Бога – розлучилися з життям!

І що хоче від нас Бог, коли ми прийшли до такого усвідомлення? Він хоче примирення. Але, подібно нам, Бог не прийме показового, нещирого примирення. Він чекає справжньої зміни серця. Як інакше ми можемо поважати Його? Цю зміну серця та розуму Біблія називає “покаяння”. Бог не може покаятися замість нас. На нас лежить відповідальність за те, щоб прийняти таке рішення. Воно не вимагає, щоб ми щось робили – наприклад, виправили своє життя. Це є вимога по відношенню до розуму та серця. Якщо ми хочемо знати Бога всім нашим серцем, і ми охоче візьмемо на себе вину за наш стан, та повіримо, що відповідь знаходиться у Бога (це Біблія називає “наверненням до Бога”), тоді Бог з радістю прийме нас такими, якими ми є.

Ісус Христос

Божі ліки для людства – це Ісус Христос. Вічний Бог помістив Своє божественне насіння у лоно єврейської непорочної дівчини, так що вона завагітніла вічним Сином Божим. Бог став людиною, з плоттю та кров’ю та з людською душею заради потрійної мети. По-перше, щоб, як представник людської раси, Він міг прожити життя безгрішно, чого не змогли зробити Адам та інші люди. Бог хотів мати успішну та переможну людину, прототип, передвісника. Цей новий Адам, як людина, мав подолати всі спокуси, для того, що перемогти слабке плотське тіло та перемогти сатану. Йому потрібна була людина, щоб боротися з кожним людський ворогом та перемогти в цілому. Для того, щоб Святий Бог міг мати справу з грішною людиною, Йому було потрібно, щоб серед людей була достойна Людина з достатньою кількістю заслуг, щоб Вона мала право спілкуватися із Своїм Творцем. Ця Людина повинна бути гідна сидіти з Богом на Його троні.

Як переможець, Він був би достойний прийняти владу над планетою, яка раніше була віддана Адамові. Ісус став показовою Людиною, відповіддю на Боже бажання мати спілкування з людьми – перший Людський Син серед багатьох.

Він помер за мене

Друга причина, чому Ісус Христос був народжений від діви і став людиною із плоті та крові – щоб Він міг стати приємною жертвою за гріхи. Гріх – це не лише особиста образа Бога, він також має юридичні наслідки. Величезне Царство Боже набагато більше, ніж людство. Він є правителем всесвіту. Він не може управляти капризно та все ще користуватися повагою серед підлеглих Йому. Заради всіх розумних творінь, панування Бога має здійснюватися відповідно до стандартів, правил та законів – тих правил, які всі ми розділяємо, тих універсальних стандартів, до яких вдаються атеїсти, коли вони звинувачують Бога.

Ми всі знаємо, що зло, яке триває в цьому світі, має бути зупинене в будь-який спосіб. Ми, люди, готові прощати, так як і Бог, якщо той, хто чинив зло, розкаюється та змінює свою поведінку. Ми не прощаємо того, хто розбещує дітей, якщо він продовжує чинити свій гріх. Ми засуджуємо його до в’язниці. Ми не прощаємо серійного вбивцю, який все ще висліджує свою невинну жертву. Ми бажаємо йому смерті, як і повинні робити. Вивчення психології людини відкриває нам універсальний закон, якого ми всі дотримуємося: “Бо заплата за гріх смерть. Душа, що грішить, вона помре ”. Обов’язком Бога є те, щоб забезпечити загибель грішника, щоб потурбуватися про те, щоб бунтарі одержали смертну кару.

Але, навіть Сам Бог не може прощати грішника, що кається, поки за його гріхи не буде заплачено. Ісус прийшов для того, щоб заплатити, щоб померти за гріхи всього світу. Для того, щоб заплатити за наші гріхи, було потрібне жорстоке пролиття невинної людської крові. Лише Ісус, досконала Людина, вічна Людина, Богочоловік, був гідний померти заради всіх грішників усіх часів. Бог поклав всі гріхи на Ісуса, коли Він помирав. Він сплатив весь борг перед небесним судом, спричинений гріхом. Ісус зайняв ваше місце на хресті, щоб ви змогли сісти з Ним на Його місці на небесах. “Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом” (2 Коринтян 5:21). Він поніс покарання за ваш гріх Своєю смертю, щоб ви могли жити та носити Його вінець. Він став таким, якими ви є зараз – дитиною Адама – в подобі грішної плоті, щоб ви могли стати таким, як Він є – безгрішним дитям Божим. Він помер, ніби Він був грішником. Ви живете, ніби ви є святим.

 

Перемога над смертю

Третя причина, чому Ісус Христос прожив 33 роки як людина, а потім помер, начебто Він був звичайним грішником – щоб перемогти смерть. Смерть панувала над цією планетою з тих пір, як Адам відмовився слухатися свого Творця. Смерть – це жахливий та жорстокий ворог. Ісус віддав Себе у лапи смерті і зійшов у темне місце перебування осуджених, щоб Він міг повністю відчути всі людські переживання та перенести наслідки гріха. Але коли смерть зробила все, що хотіла цьому “сину Адама/сину Божому,” Небесний Батько воскресив цю Людину-Переможця із мертвих. Смерть була переможена. Шаленство пекла було зупинено. Він воскрес із мертвих і повернувся на землю, де Він прожив Своє досконале життя. Провівши 40 днів із Своїми друзями та послідовниками, Він, досконала Людина, Передвісник, архетипова Людина, вознісся на небо в Своєму воскреслому людському тілі, та сів по-правиці Бога-Отця. Земля тепер має свою людину в стратегічному місці, в небесному посольстві. Він захищає інтереси Своїх клієнтів в небесному суді. Він є своїм на Небі і приводить чужих грішників в Божу присутність.

 

Ходити у світлі

Біблія говорить: “Бо заплата за гріх смерть, а дар Божий вічне життя.” (Римлян 6:23). Якщо ви бажаєте знати Бога, і ви вірите, що Ісус – це Богочоловік, що прийшов у плоті, що Він помер і знову воскрес, вас запрошують повірити в Ісуса Христа та отримати Божий подарунок вічного життя. Він безкоштовний лише тому, що велика ціна вже сплачена Ісусом. Якщо, читаючи цей буклет, ви повірили цій добрій звістці, і в ній ви вбачаєте велику надію та задоволення, ви, можливо, вже отримали дар вічного життя. Якщо ні, якщо ваша душа стурбована і ви хотіли б знати Бога та отримати прощення ваших гріхів, тоді прямо зараз знайдіть якесь місце, де б ви могли поговорити з Богом. Скажіть Йому, що ви вірите і що ви бажаєте бути Його дитиною, щоб Він простив усі ваші гріхи. Він зробить чудо у вашому житті. Ви тепер зможете ходити в світлі, як Він Сам знаходиться в світлі щодня, насолоджуючись присутністю Бога.

—

Переклад з англійської: Павло Парфенюк.
Редагування: Сергій Чепара.
Український текст поширюється християнською місією “Біблія понад усе!”