“Бог гордим противиться,
а смиренним дає благодать”
Як. 4:6, 1 Петра 5:5

Хочу поділитися з Вами шматочком свого життя.

Як Вам відомо, я християнин вже 7 років. Слід сказати, що дуже швидко в моєму житті окреслилася сильна тенденція до знань, які на три кроки випереджують життя. В мене зразу проявилася “хапучість” (як у маленьких дітей) до знань. За перші 1,5 роки християнського життя я двічі – від Буття до Одкровення – прочитав Святе Письмо що додало мені немало знань. Протягом наступних років я багато читав, дізнавався, вчив вірші на пам’ять… Не те, щоб я спеціально накопичував знання, щоб понадиматися, чи щось таке, але такий ефект таки часто виникав. Але в той час, коли інформаційно я пішов в 11 клас і вже думав про вступ в університет, моє духовне життя було десь в 4-у, мабуть.

Важливо повідомити одну деталь: оскільки я знав “что такое хорошо, что такое плохо”, то не гаявся осудити в серці тих братів та сестер, які в чомусь були невірні. Мені безмежно дивувало, як це можна Біблію не читати щодня. Я ж щодня читав! Це було мені дійсно – і цікаво, і корисно. Мені не подобалося, що багато молодих християн приховували свою віру в Христа перед батьками, а деякі навіть продовжували практику нехристиянських традицій. Дехто рідко з’являвся в церкві. Моя голова швидко це оцінила. Дехто надмірно думав про своє особисте життя. Я не міг їх зрозуміти. Прикладів можна наводити безліч.

Здається, Бог був дуже милосердний до мене і довго відкладав “розбір польотів”. Напевно, Він чекав, поки я трохи на ноги встану.

Ну, от і прийшов рік десь так 2011. Вперше в житті я не захотів читати Біблію. Чи то переситився богослів’ям у коледжі, чи то щось інше, але кожна сторінка Слова Божого мені здавалася тягарем. Я мужньо тримався і продовжував читати. Хоча часто було нецікаво. Потім прийшли обставини “сімейного характеру”: я помітив, що якщо хочу бути вірним Богу то де-де, а вдома підтримки часто не знайти. Коли ти хочеш щось робити для Бога – від просто піти в неділю на служіння (подолавши залізницею 110 км) до почати служіння в рідному місті – вдома ідею сприймали не на ура. А коли вдома опозиція – це не весело. Коли я вчився у Львові і приїжджав раз на кілька тижнів у Сколе, то думка сусідів мене хвилювала мало. Коли я постійно живу тут, в провінційному містечку – ставлення до оточення змінюється на очах. В голову лізуть думки не “євангелізувати”, а трохи “християнізувати”. Ще б 3 роки тому я сам з собою сперечався.

Тепер про смирення. Ніякий герменевтичний культурно-історичний лексико-граматичний розбір Филип’ян 2:5-9 так не смиряє, як Бог, Який сильно діє в житті християнин. Адже повивчавши фрагмент послання завжди можна сказати “ну і добре, я не проти” а потім робити все, як робив досі. Але коли Бог ставить тебе в різні обставини, коли не відповідає на деякі молити з причин лише Йому відомих… О, це смиряє швидко. Тепер я переживаю все те, про що мав швидку і правильну відповідь раніше. Тепер залишилася дрібничка put into practice, себто застосувати.