Вірність

Будь вірний до смерті, і Я тобі дам вінця життя
Одкровення 2:10

Коли я навчався в 10-11 класі школи – у нас був предмет допризовна підготовка юнаків, де майор Збройних Сил України навчав нас всього, що мають знати молоді хлопці, кожен з яких потенційно міг стати воїном. Взагалі мені уроки подобалися – вони були оригінальні та зовсім неподібні до інших – хімії, фізики чи біології. Одного разу майор розповів нам правдиву історію, яка трапилася кілька років після II Світової війни на території Радянського Союзу. Отож, коли війна закінчилася – про один склад їжі просто забули – хоча там зберігалися тонни стратегічних продуктів. Склад, звісно, під час війни охоронявся. Так-то, згадали про нього в кінці 1940-их, а коли прийшли туди, відкрили двері (чи ворота), з середини несподівано висунувся постовий з гвинтівкою і сказав “Стій! Стріляти буду!”. Доблесний радянський воїн вірно охороняв склади продуктів всі ці роки і не мав гадки, що війна закінчилася і “Гітлер капут”.

Історія трохи смішна, але повчальна.
Ми часто сприймаємо християнство як церкви, місії, конференції, проекти, Біблії, молитви, поїздки, спілкування. Статуси в соцмережах та Skype з віршиками з Біблії… Звісно, християнство все це мітить у собі, і все це має цінність. Але мені здається глибина втрачається. Коли в СРСР баптистам давали вибір – вірити в свого Бога і сісти в тюрму або забути про Бога і жити нормально – більшість вибирали перше.

Я навів цей приклад на початку, тому що ніколи так не проявляється вірність людини, як в складних обставинах. Ніколи не стає так зрозуміло, в що вірить людина, коли приходять обставини, які її не влаштовують. Я не хочу когось судити, але зараз бачу сумні тенденції в християнстві – трохи побавилися і ходімо звідси. Якщо я про щось довго молюся – а Бог не дає – спокуса взяти самому дуже зростає. От-тут то і стає ясно – Христос для мене Бог чи всього релігія, християнство – культура, товариство, яке сприймає мене, яким я є, тому я і ходжу в церкву.

Недавно я писав про перші кроки християн. Після того посту почув ще один випадок про людину, яка збирається йти з християнства

  • не тому, що пресвітер її церкви має недоліки; 
  • не тому, що щось не відповідає Біблії;
  • не тому, що Бог розчарував;
  • не тому, що ще чомусь

просто тому, що в християнстві людину ніколи нічого не тримало – просто це був “хороший час”, як кажуть на Заході – нічого більше.

Мені здається причиною невірності людей (не основною, але одною з кількох) є те, що церкви стали лояльно-толерантні до грішника. Грішнику не кинуто виклик – “залиш гріх”. Грішник може приходити до церкви роками і ніхто ніколи не скаже йому ані слова. Грішник поєднує ходіння в церкву з відмовою бути вірним Богу в інших сферах. Рано чи пізно грішнику стає нецікаво і він йде. Йому вже не цікаве навіть приємне проведення часу. Знаходиться щось важливіше.

Нам усім треба стати радянським воїном з гвинтівкою. Нам треба стояти, навіть якщо ми нічого не знаємо і не розуміємо. Навіть якщо нам щось не подобається. Навіть якщо нам все не подобається. Навіть якщо ми можемо назвати 1001 недолік християнства.

Я не знаю чи Бог вважає мені вірним. Коли я був молодим християнином я вважав себе і вірним, і з усякого боку гарним хлопцем. Тепер я зрозумію, що раніше ніколи не було нагоди побачити, який я. Але я хочу заохочувати себе і Вас бути вірним, навіть якщо світ валиться. Бо, як на мене, в тому і є зміст християнства.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s