Останнім часом я багато і часто чую різні міркування про теорію та практику, їхній взаємозв’язок та некорисність першого без другого. Оскільки я не хочу відставати від моди, то вирішив і собі щось написати.

Надихнули мене ділитися думками про це люди в моєму оточенні, які періодично, регулярно, часто та активно кажуть мені, що «теорія часто не працює», «теорія теорією, а в житті все зовсім інакше». Оскільки я твердо переконаний у зовсім іншому, я вирішив не миритися з такими міркуваннями, а висловити на противагу їм свої власні.

Якщо ми говоримо про християнську площину, то всім стає зразу очевидно, що теорія – це не що інше, як богослів’я, а практика – благочестиве життя християнина. Отож, як воно так стається, що така гарна «теорія» (читай: правильне богослів’я) не трансформується в практику (читай: святість)? Насамперед хочу визнати, що я давно помітив, що знати щось, вірити в це та жити цим – дві а то й три різні справи. Правдою є те, що далеко не всі християни, що мають глибокі і широкі, як Тихий океан, знання Біблії живуть відповідно до її порад чи наказів. Я кілька разів ловив себе на думці, що ті мої віруючі друзі, яких я найбільше поважаю саме за їхні стосунки з Богом, дуже посередньо розуміють християнське богослів’я. То в чому річ? Може варто «теорію» якнайдалі закинути, а просто «бути хорошою людиною»? Зрештою, багато-хто так і зробив.

На питання «чому знання не ведуть до святості» різні християни дають різні відповіді. Одні, наприклад, вважають, що богослів’я взагалі непотрібне, а часто-густо шкідливе. Одного разу я познайомився з керівником однієї місії, який впевнено сказав мені, що вважає будь-яке богослів’я витвором Сатани. Але я таки гадаю, що правильне богослів’я є витвором Бога, а єресь – Сатани. На таку думку мене наводить те, що богонатхнений текст Біблії містить достатньо закручені послання – Римлянам та Євреям – які інакше як богословськими не назвеш. Апостола Івана прийнято називати Богословом. Багато чи навіть більшість видатних християн минулого були богословами. Хоча само по собі це ще доводить корисність богослів’я, але принаймні є цікавим.

Деякі християни вважають, що теорія, тобто наше богослів’я, правильне і корисне, але деякі християни просто не застосовують Біблію, тому не досягли успіху в слідуванні за Богом. Що ж, це більше схоже на правду, але є і те, що мені не подобається: це зводить християнство до двох кімнат «знання» та «застосування» і успіхом тоді є вміння перенести предмети з однієї в іншу. Християнство мені видавалося завжди глибшим, ніж конструкція «знання-практика». Християнство це пізнання Бога, стосунки з Ним. Енох, мабуть, не мав і сотої частини тих знань, які має випускник семінарії, але був забраний на Небо. Сотні і тисячі християн перших століть жили побожно та чесно, хоча ніколи не читали Нового Завіту, хоча б тому, що читати не вміли. Християнство – це пізнання Бога, а не знання про Бога, хоча перше без другого, гадаю, не можливе. Отож, пояснення «деякі не застосовують» мене не задовольняє.

Ще одна причина – часто наше богослів’я – наше, тому і не працює. Слово Боже працює завжди, і «порожнім не повертається» (Ісаї 55:11). Правильна “теорія” працює завжди: сума квадратів катетів завжди рівна квадрату гіпотенузи. При від’ємному дискримінанті дійсних коренів рівняння завжди не існує. Відношення квадратів періодів обертання двох планет Сонячної системи завжди рівне відношенню кубів довжин великих півосей їхніх орбіт.

Часто кажуть, що знання і життя не протиставлені одне іншому, а доповнюють. Що ж, це висловлювання видається мені більш вдалим, хоча доповнювати можуть поняття однієї категорії, в той час як знання і життя різні по своїй суті. Тому ні протиставлятися, ні доповнювати одне інше вони не можуть.

Отож, навіщо нам «теорія»?

Для того, щоб пояснювати зміст віри. В що ти віруєш, християнине? В Бога, в Біблію, в спасіння по вірі, в Небо та пекло – а це вже богослів’я. Тому без богослів’я ніяк. Для того, щоб захистити свою віру – перед невіруючими, просто релігійними людьми, філософами чи єретиками. Останні кілька тижнів я мав нагоду захищати свою віру у розмовах з представниками різних культів та східних релігій. Я пояснював чому вірю у богонатхненність Біблії, божественність Христа, спасіння по вірі і т.д. Незнання предмету моєї віри зіграло б у цьому випадку проти мене.

Часто кажуть, що знання надимає, краде любов, братерство, ділить християн. Варто розуміти, що саме по собі знання не робить всього цього, а радше певний спосіб використання знань. Той самий Павло, який застерігав про надимання знань (1 Коринтянам 8:1), сам навчався (2 Тимофію 4:13). Коли Мартін Лютер в 1517 році сміливо заявив, що «спасіння по вірі», папський легат запитав його: «чи ти гадаєш, що ти один-єдиний правий, а всі – Папа, єпископи і вся церква помиляється?». Мартін одразу відповів, що «я лише стверджую те, що читаю в Новому Завіті». Його тверда позиція спричинила розкол, але завдяки йому сотні тисяч німців змогли читати Біблію на рідній німецькій мові, а мільйони у всій Європі зрозуміли та прийняли Євангелію Христову. Християнин має відстоювати Божу істину, але робити це з любов’ю (1 Коринтянам 16:14) і не йти за більшістю (Вихід 23:2).

Ще одне явище, яке набуло популярності зараз – християнський постмодернізм. Якщо звичайний постмодернізм – філософія відверто не християнська і абсурдна, то «християнський постмодернізм» це дещо новеньке. Під цим терміном я маю на увазі відмову багатьох шукати істину там, де різні церкви вчать по-різному. Наприклад, на сьогодні у різних церквах по-різному вчать про спасіння, дари, роль Духа Святого, зцілення та фінансовий успіх, вибрання, передбачення, призначення. Багато моїх друзів облишили спроби розібратися у всьому цьому, тому що «і там і тут» багато аргументів і надто багато захисників своїх позиції. На мою думку це досить небезпечно, адже не помісні церкви, не конфесії чи семінарії є джерелом істини. Люди завжди навчатимуть по-різному, і це поганий шлях – бігати від однієї конфесії до іншої у пошуках правди. Врешті-решт Ви або приймете одну з церковних позицій (не факт що правильну), або розчаруєтеся у пошуках і облишите їх. Виходом є пошук істини в Бозі  – з молитвою та вивченням непомильного слова Божого.

Що я хотів сказати своєю статтею? Не знання, а любов до Бога є головною у християнстві. Але все ж таки, християнство – це і певна система знань, і я вірю, що Бог хоче, щоб ми вивчали Слово Боже, шукали істину, вірили в неї, захищали її. Хай Бог благословить Вас у цій непростій справі!