Старі мудрі люди розповідають повчальну історію, як хтось колись спіймав жабу та й хотів зварити. Нагрів воду до кип’ятку, а тоді вкинув туди жабу. Жаба миттю вистрибнула з посудини і здорова втекла геть. Тоді цей хтось піймав іншу жабу, посадив у казанок з тепленькою водою, а воду почав поступово нагрівати. Через пів години мав варену жабу.

Головний зміст історії такий: швидкі зміни відчуваються одразу, а повільні – ні. Якщо крок за кроком, не поспішаючи,  змінювати обставини – люди до них пристосовуються.

В християнстві – те саме. Якщо крок за кроком підмішувати фальш до правди – істину не з’ясує навіть найщиріший християнин.

XVI століття стало революційним у європейському і світовому християнстві – якийсь нікому невідомий монах заявив, що спасіння дається не через папу, не через заступництво святих, не через діла – а лише через віру. Sola fide (оправдання тільки вірою) став головним принципом віри багатьох християнських церков, які згодом назвали “протестантськими”. І нібито все було гарно, але рік за роком, століття за століттям Сатана підмішував “ложку дьогтю в бочку меду”. До яких хитро-мудрих вигадок він вдавався! “Віра і діла – це немов два крила у птахи, немов два весла у човна.  Як птаха не літає лише з одним крилом, як човен не пливе з одним веслом, так і спасіння не досягається однією вірою!” – стверджував батько всякої неправди. “Облиште богослів’я та й займіться служінням” – нашіптував іншим. “Зміст християнства не у доктринах, а у тому, щоб змінювати світ на краще” – повчав третіх. Останнім часом доводиться навіть чути “про віру, яка спасає, і про віру, яка не спасає”. Винахідливості ворогу людських душ не позичати.

Яка ж небезпека ховається у всьому цьому? І чи варто піднімати стільки шуму?

Спочатку про біблійний захист спасіння через віру.
Не один, не два, а більше десяти разів Ісус Христос прямо говорить, що спасіння дається тим, хто вірує (в Нього).
“Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Івана 3:16). А якщо вірує, а діл нема? А якщо вірує, а водне хрещення не прийняв? А якщо до церкви не ходить, причастя не приймає, десятину не дає?.. Бачите, любі мої, якщо хоча б на одне таке питання Ви дасте відповідь “не матиме життя вічного” то тим самим заперечите слова Господа “кожен, хто вірує”. Істина християнства в тому, що Ісус вже все зробив для нашого спасіння, тому по великому рахунку не потрібні ні діла, ні віра, ні релігія, ні будь-що інше. Але Бог (з невідомих мені причин) постановив, що лише ті, хто повірують в цю радісну звістку, тобто Євангелію, отримують прощення гріхів, тобто спасіння. “Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить а гнів Божий на нім перебуває.” (Івана 3:36). Ніякої релігії, ніяких діл. Простіше не буває.

Чому я не можу прийняти спасіння і через віру, і через діла? Тому що це значить додавати свої заслуги до заслуг Христа. Христос каже: “Я вже все виконав для тебе на хресті. Просто прийми благодаттю та й живи”. Релігія каже: “Христос – це добре, і проти я не маю нічого. Але треба бути моральним, добрим. Віра – це правильно. Віра і діла“. додавати до віри діла, це те саме, що додавати до зеленого квадратне, або до темного мокре. Поняття знаходяться в різник категоріях і додані бути не можуть в принципі. Спасіння дається даром, але потім треба заплатити – це нагадує мені фальшиву акцію: “Так, я хочу отримати безкоштовно цей перстень з діамантом всього за 9.95 доларів США“. Як вам така локшина? Хіба Бог є автором чогось подібного? Хіба він грається та маніпулює нами? “Це я для початку говорив про благодать, а тепер протягом життя регулярно підкидай трохи діл, щоб купити своє безкоштовне вічне життя” – Бог не може бути промовцем такого безглуздя.

Апостол Павло дуже чітко і прямо навчає, що спасіння дане християнину без діл: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився.» Ефесянам 2:8-9, «Він нас спас  не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости…» Титу 3:5. Ну що тут ще додати? Віра і діла – взаємовиключні по своїй природі в питанні отримання спасіння. «А коли за благодаттю, то не з учинків, інакше благодать не була б благодаттю. А коли з учинків, то це більше не благодать, інакше вчинок не є вже вчинок.» Римлянам 11:6. Не можна підійти до Бога і на основі благодаті, і на основі діл. Так не буває.

Формула “віра+діла” відвертає нашу увагу від жертви Христа. Наша віра! Наші дала! Наше спасіння! І нема Христа! Зміст віри не в тому, щоб “еквівалентно обміняти” її на спасіння, а в тому, щоб отримати безплатно вже зароблене Ним. Наша віра, як і наші діла нічого не варті самі по собі. Віра набуває змісту лише тоді, коли ми віримо в правильний об’єкт – Спасителя Ісуса Христа. Якщо Ви вірите в безглуздя, то віра Ваша марна. Не віра спасає, а Ісус Христос. Не віра цінна, а Його страждання і жертва. Наша віра є умовою на спасіння, але не цінністю.

Павла так розхвилювали галати, які підмішували релігію до благодаті, що він, будучи керованим Духом Святим, прокляв усякого, хто звіщає інше Євангеліє (Галатам 1:8). Тепер зрозуміло, чому все так серйозно? Інша Євангелія не приведе нас до Неба. А закине в пекло.

Апостол Яків ніколи не навчав про спасіння по ділах. Він не був невігласом, а був Божим мужем віри, який так само як і Павло, Петро, Іван та Юда проповідували Христове Євангеліє. Яків писав своє послання не для того, щоб ще раз розібратися в питанні спасіння, а для того, щоб заохотити християн любити ближніх. Цілий другий розділ Апостол пише про важливість любові і милості. Яків, ніби, навчає: прояви свою віру в милосерді, а не без кінця і краю патякай про неї. Маєш віру? Дуже добре! Послужи бідним! Нагодуй голодних! Одягни нагих! “Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра?” – каже Яків (2:14), маючи на увазі, що така “віра” не виправдовує тебе, не освячує. “Демони вірують і тремтять” (2:19). Дехто абсурдно будує гіпотезу, що демони, мовляв, вірують, але не спасенні, тому не всяка віра веде до спасіння! Краще народитися німим ніж таке говорити! Хіба Христос помер за демонів? То як вони взагалі можуть спастися? Хіба Бог пропонує їм спасіння? Що за безглуздя! Демони вірують, тобто добре знають, Хто такий Бог – про його могутність, справедливість, праведність – і тому тремтять, бояться суду. Але не всі християни так бояться Бога. А варто було б. Далі Яків наводить приклад Авраама, який публічно, ділом, підтвердив свою довіру Богу (майже принісши свого сина в жертву), хоча отримав вічне життя явно раніше – ще до його зачаття (Буття 15:6).

З досвіду знаю, що “спасіння ділами” закінчується аморальністю та релігійною поверхневістю. Тільки глибока віра в Бога, в Його Сина Ісуса Христа та довіра Його обітницям може трансформувати нашу свідомість. Богу не потрібні просто наші діла. Богу не потрібна ще одна “галочка в журналі добрих діл”. Він хоче все наше життя, серце, волю, розум, вчинки.

Не дозволяйте себе зварити. Тільки щире, правдиве Христове Євангеліє здатне змінити чиєсь життя.
Sola fide. Тільки вірою.