Все більше і більше людей прагнуть рвонути з України. Серед них не мало і віруючих, і моїх друзів. Кажуть, все погано, всі погані, змін на краще не чути і не видно. На якомусь етапі і я почав так думати.

Але.
Я все ж таки не пакую валізи.
По-перше, нехай туди їдуть ті, кому доля країни завжди була байдужа – я маю на увазі нещирих політиків, чиновників-номенклатурщиків. Це я моя земля, я тут народився, виріс, я знаю мову цієї країни, чому я маю кудись їхати?
По-друге, як християнин я маю шукати небесного, а не земного. “Життя Ваше на Небі, звідки й чекаємо Спасителя”. Обставини, звісно, бувають різні, але загальна тенденція таки простежується: за кордон їдуть ті, для кого матеріальне важливіше за духовне. У мене є друзі, які марять Європою. При згадці про гроші та світле комфортне життя у них загоряються очі і частішає серцебиття. Але щось духовна частина міліє на очах.
По-третє, в Україні не все так погано. “Не все так погано у нашому домі” – каже приказка. Ми занадто захопилися критикуванням власної країни – дорогі не такі, державні органи не такі, Президент не той – все не так. Але самі себе обливаючи брудом країну не побудуєш. Недавно я випадково включив ТВі (єдиний канал, вартий моєї уваги і поваги) і дивився сюжет про зустріч діячів різних галузей – юристів, економістів, менеджерів, банкірів, журналістів, яких об’єднувало те, що крім української освіти вони також пройшли навчання в США, Канаді, Німеччині та інших розвинених країнах Заходу. “Чому Україна вже 20 років незалежна але нема помітного поступу у політиці, економіці та культурі? Чому Польща та Прибалтика мали ті ж стартові умови, але пішли помітно дальше ніж ми?”  – на такі запитання шукали відповіді учасники розмови. Були висловлені такі думки, які мені дуже імпонують, зокрема:

– потрібна якісна трансформація суспільного мислення, а не просто ряд реформ;
– потрібний середній клас та представництво малого і середнього бізнесу в парламенті;
– потрібен новий прошарок політиків та економістів, якісно відмінних від пост-совітських;

Багато цікавого була сказано, зокрема те, що в Україні живе і працює 20-30 тисяч спеціалістів, які здобули другу вищу освіту у США, або пройшли певні освітні програми в західних університетах. Було висловлено думку, що необхідна або база таких спеціалістів (для координації співпраці) або громадська організація. Організатором такї зустрічі був Ігор Шевченко – юрист, політик, громадський діяч, людина нового покоління. Ігор здобув освіту у Київському університеті (міжнародне право) та пройшов ряд програм в Гарварді, Єлі, Мінесоті (США), Італії, Великій Британії, він успішний юрист, працював також радником Прем’єр-міністра в 2005 році та на інших посадах.

Важливо розуміти, що не “правильний Президент” чи “хороший парламент” спасуть Україну від суцільної корупції, беззаконня, боротьби партій за місце біля корита. Трансформація суспільної свідомості та побудова громадянського суспільства мають бути ціллю кожного громадянина.