Хочеться написати якусь гарну статтю – зі вступом, основною частиною, закінченням, розкрити тему… а напишу сухо і коротко.

Кілька років тому читав такий жарт: “Зі скарги ЖЕКу: Все тече, нічого не змінюється.” От у мене таке враження, що це про Україну, а саме про свідомість громадян. Ну скільки років має пройти, щоб українці перестали бути Homo Soveticus? Сто? Тисячу? Мільйон? Христос прийде швидше.

Чому українців купують гречкою? Відповідь геніальна й проста – тому що вони купуються. Неможливо купити те, що не продається. “Розумники” кажуть, що гречку візьмуть, а голосуватимуть за кого самі знають. Звідси роблю висновок: Ви такі самі, як Ваші політики, а за кого голосувати як не знали так і не знаєте.

Якби цей дешевий театр з державною і регіональною мовами не мав успіху, то його б не влаштовували. Треба бути або невігласом, або лицеміром, щоб думати, нібито провладна партія хоче захищати мови меншин. Якщо скласти довгий-предовгий список “чого хоче нинішня влада”, то мовне питання… ні, не зайняло 1001-е місце, воно б туди не потрапило. Переважній більшості депутатів, включаючи “опозицію” абсолютно байдуже на якій мові розмовляти, яку вивчати в школах, чи на якій вести судові засідання. Тому що більшість із них ставляться до влади, як до корита. У них нема ні ідей, ні ідеології, ні стратегії розвитку країни. Народ вони вважають сірою масою, не гідною нормального життя. Але проблема не у них, а у нас. А щодо мови – то вона має бути таки українська, бо наша держава єдина у світі, яка може цю мову вберегти і захистити. Українська мова не потрібна ні Японії, ні Китаю, ні Індонезії. Вона, власне, нікому не потрібна. Окрім нас. Нам треба взяти приклад з Франції, яка за свою рідну мову ладна горло перегризти. Заговоріть у Франції на англійській – зустрінете мовчання. Не тому, що не знають, а тому, що не поважають. Тому українська мова – націотворчий і державотворчий чинник, який треба користуватися. Так здавна заведено – іспанці говорять іспанською, французи – французькою, німці – німецькою, а українці… суржиком? Україна має бути українізована, в тому сенсі, що південь і схід держави мають бути дерусифіковані. Донецьк 100 років тому розмовляв українською – це якщо Ви не знали.

Ми добре знаємо, що по всіх міжнародних рейтингах, пов’язаних з економікою, підприємництвом та боротьбою з корупцією ми серйозно відстали від цивілізованого світу. Ми дуже відстали від сусідньої Польщі, яка мала приблизно ті ж можливості, що й ми, у 1991 році. Але нам з того тільки весело. Міліціонер напідпитку заїхав на авто в пісочницю і вбив дитину? Ну і що. Чиновник взяв хабар мільйон доларів? Ну і що. Ми лише нарікаємо, нарікаємо, нарікаємо. А самі і пальцем не поворухнемо.

Але я все ж таки вірю, що Україна має шанс стати однією з кращих держав Європи – поруч з Німеччиною та Францією – років так через 25, але якщо дуже постарається. Для цього треба зробити ряд сміливих кроків і вперто йти до правильної мети. На мою думку, варто:

– обирати ідеологічні політичні сили, а не “роздавальників гречки” перед виборами;
– навчитися поважати конституцію і закони, і заставити поважати інших, включаючи владу всіх рівнів;
– нарешті зрозуміти, що СРСР ніколи не повернеться, а з геополітичним вектором треба визначитися раз і назавжди;
– не прощати злочини чиновникам всіх рівнів; якщо чиновник брав хабарі чи перевищував службові повноваження – він повинен нести відповідальність; якщо треба – сидіти у в’язниці, якщо треба – багато років;
– перестати вірити в месію-царя, який врятує всіх: ні жінка з косою, ні жінка без коси, ні інші жінки чи чоловіки не врятують країну швидше, ніж це дійсно можливо; “покращання Вашого життя вже сьогодні” не відбудеться в принципі, бо для цього треба щось робити, а не красти гроші з бюджету;
– визначити ряд стратегічних цілей і зробити ставку на кілька ділянок державного господарства – наприклад, розвиток IT, туризму і т.д. Закарпаття за 20-30 років може стати Швейцарією чи Туреччиною, а Львів та Київ – європейськими центрами розвитку IT. Але лише якщо все грамотно організувати;
– а ще було б добре дороги відремонтувати… бо за державу соромно.

Ще про “Вітіно-Юлині тисячі”. Такого обдурювання людей і я б не придумав. Навіть за приблизними підрахунками 1 радянський рубль мав би коштувати зараз 13 грн. Таким чином, за кожну тисячу радянських рублів держава має повернути 13 000 гривень. Але не українська держава, а сусідня. Але я думаю, що їх ніхто ніколи не поверне. Тому або треба домовитися про інше вирішення цього питання з РФ, або дати собі спокій і забути. А не піднімати кожен раз перед виборами те саме.

Тому, любі мої, не голосуйте за кого-небудь. Фальсифікації якщо і будуть, то з 1% 50% не зроблять. Якщо народ розверне вектор симпатії в інший бік то нинішній провладній команді нічого не допоможе. Ну не підроблять вони ж 15 мільйонів бюлетенів!