Сергій ЧЕПАРА

Створення Адама. Мікеланджело Буонарроті

Вже 8 років намагаюся збагнути, що таке стосунки з Богом.
Коли я увірував у Євангеліє у 2004 році спочатку я не мав певності, що увірував. Я  навіть ходив і запитував свої віруючих друзів: як я можу знати, що увірував? Я був певен, що спасіння Бог дає через віру в Христа, але не був певен, що маю цю вірю. Хоча це кумедно, тому що взаємовиключно.

Пройшов час і це стало на своє місце. Памятаю, як я був у молитовній зв’язці з кількома християнами, і одна сестра запитала, про що вона може молитися в моєму життя. Я відповів, що нічого такого нема, бо все добре. Тоді моє християнске життя здавалося мені райдужним і безхмарним, зрештою, мабуть, воно таким і було. Бог якось відсунув на певний час всіляку випробування.

Пройшов час. Я вивчав Біблію, богослів’я, накопичував знання. Зі знаннями така річ – коли ти знаєш трохи – ти думаєш, що знаєш все, або майже все. Коли ти знаєш багато – ти розумієш, як мало ти знаєш, і наскільки неоднозначними є певні речі. Наскільки глибшими, ніж ти думав раніше. Мені здається, врешті-решт кожен християнин стає перед вибором – або залишитися невігласом, просто уникаючи все життя знань, або вибрати певну систему координат, і в ній будувати свій світогляд, або навчитися мислити по-єврейськи: на більшість запитань давати неоднозначні відповіді або неочікувані. Але не робити це штучно, певна річ, але давати такі відповіді, тому що ти так мислиш.

Переважна більшість християн, яких я будь-коли зустрів, вибрали один з двох перших шляхів – вони бо стрімголов мчать від будь-яких знань, тому що бояться їх, тому що вважають “надмірні” знання шкідливими і недуховними, або вибрали певний світогляд (як правило європейсько-аристотелівську бінарну логіку), і все пояснюють через цей світогляд.

Нещодавно я слухав проповідь одного месіанського єврея. Єврей цей народився і навчався у Львові, але згодом виїхав до США, де  і проживає зараз. Багато чого сказаного ним мені дуже припало до душі, але найбільше таке: “Ми не знаємо – єдина чесна відповідь, яку християни можуть дати на переважну більшість запитань”. Звісно, все можна довести до абсурду – довести до християнського релятивізму: якщо хоча б якісь християни думають інакше з приводу хоча б якогось питання, то певним бути не можна ні в чому.

Але повернімося до стосунків з Богом. Як нам відомо, люди дуже люблять впадати в крайнощі. При чому, кожен у якісь свої. Наприклад, є християни, які 80% своїх розмов присвячують зціленням та багатству. Навіть якщо я так само думаю, як вони – про зцілення і про багатство – навіщо постійно про це говорити? Будьмо чесні, апостол Павло і інші автори Нового Завіту про це не писали постійно. Інші християни, яких я зустрів, говорили мені, як погано дивитися телевізор та жінкам носити штани. Навіть якщо я погоджуюся з ними, хібо це центальні теми Нового Завіту?

Але що таке стосунки з Богом? І навіщо потрібна Біблія? Ми знаємо два чарівні (для когось жахливі) слова – “іманентність” та “трансцендентність” Бога. Якщо коротко, то це значить, що Бог присутній тут і зараз, і що він поза часом і не залежить від Свого матеріального творива. Тобто Бог присутній всюди і діє всюди, в той же час, він не є частиною творива і в жодному сенсі немає потреби в його існуванні. З моїх спостережень можу сказати, що більшість християн, яких я будь-коли зустрів, вперто забувають про одну з цих двох Божих рис. Одні роблять Бога своїм  колегою, другом, майже рівним собі, інші навчають що Бог останній раз щось робив на землі, коли дописував книгу Одкровення. Зараз, мовляв, Бог на іншій галактиці і здалека спостерігає за людьми. Участі в їхньому житті не бере. Зустрінеться з людьми на судах.

Мені здається, що те, яким я бачу Бога, неймовірно впливає на те, які в мене стосунки з Ним. І я маю на увазі не Його риси – справедливий і люблячий, хоча це теж важливо, а саме “близькість і далекість”. Якщо моє богослів’я звелося до того, щоб просто вивчати Біблію, вивчати, вивчати, вивчати, то є дійсна небезпека втратити живого Бога. Я можу навести кілька прикладів, як і саме богослів’я стає неправильним, бо, власне, як ми розуміємо Бога, таким і є наше богослів’я.

І все ж, для мене залишаються питання відкритими: якими мають бути мої стосунки з Богом? Чи Бог хоче діяти в моєму житті так, як в житті Ноя, Авраама, Мойсея, Даниїла? Чи має він особливий план для мого життя? Сучасне західне постєвангельське християнство мене переконує, що має. Але щось мені важко вірити всьому, чому воно вчить. Ще одні важні питання для мене – як я маю приймати рішення? Що таке воля Божа? Як її шукати? Я вірю в те, що людина має певний ступінь свободи. Але чи означає це, що я можу завжди просто приймати рішення чи маю дочекатися Його керівництва? Якщо дочекатися, то в чому його керівництво проявиться? Коли проявиться, тоді і дізнаюся? :) Також правда є в тому, що християни, які на всі запитання відповідають “слава Богу”, “Бог знає”, “Бог подбає”, “треба молитися” і так далі, мають дуже слабке уявлення про зміст більшості книг Біблії. То чи задоволений Бог життям людини, яка багато років ігнорує Його Слово? Чи знання справді не важливі? Тоді що може застосувати людина в своєму житті, якщо вона дуже мало знає?…

Як бачимо, запитань значно більше, ніж відповідей.