Сергій ЧЕПАРА

Як би я не старався, не потраплю в першу тисячу тих, хто вже висловлювався стосовно християнства та влади: все, або майже все, вже давно сказано до мене. Але для мене ця тема не лише богословська, а й практична: за останні 12 місяців мій інтерес до громадського і політичного життя країни значно зріс, чого не було вже років шість перед тим. Недавно я помітив одну закономірність у серці своєму – чим більше я цікавлюся владою та політикою тим менше я любою людей у політиці, і тим менше я хочу молитися за людей при владі.

Всім відомо, чого саме навчає чарівна книга Біблія про ці речі. По-перше, влада, як інститут, встановлена Богом. Таким чином анархія (безвладдя) – точно не Його задум. По-друге, суверенний Бог стоїть над всіма процесами у Всесвіті, тобто Він контролює все, що відбувається у всіх країнах, з його дозволу одні стають президентами, шейхами, королями, інші втрачають цю владу за лічені години. По-третє, Бог закликає нас, християн, молитися за владу і за мир у країні. Так можна коротко підсумувати основні вчення Біблії про владу як таку.

В християнстві відкритими є багато запитань щодо стосунків людини-церкви-влади. Останнім часом спостерігаємо, як в нашу країну приїжджає керівник церкви країни сусідньої та фактично підтримує одну політичну силу. Інший церковний діяч на сторінках “Української правди” висловлює стурбованість топ-сотнею українських діячів, серед яких, на думку ієрарха, дуже мало представників інтелігенції, і надто багато керівників фінансово-промислових груп. То тут, то там бачимо священиків, що підтримують одного з кандидатів. Чи правильно все це? Зрештою, чи має християнин духовне право йти з транспарантом на майдан та брати участь в акціях громадянської непокори?

Поширеною є думка, що демократія є природною, майже Божою формою правління. Проте слід зазначити, що в часи, коли була написана Біблія, демократія в усіх сенсах цього слова не існувала взагалі. Але існувало поняття влади, і існували вказівки від Бога щодо влади. Фактично, першими формами правління були різні види монархій, при яких монархи інколи ділили верховну владу з якоюсь радою, потрапляння в яку сильно залежало від належності до місцевої аристократії. В часи Христа, наприклад, імператор та сенат керували імперією, проте ні імператором, ні членом римського сенату не міг стати будь-хто: в сенат потрапляли представники аристократії, яка володіла землями і рабами. Християнам, народженим у XX столітті відсутність прав у жінок, рабів та безземельних жителів здається жахливою несправедливістю, але насправді йде мова лише про погляд на минуле через призму сучасного уявлення про справедливість. Щонайменше три тисячі років всіма державами на Сході і на Заході керували не представники народу, а імператори і князі, а простолюдинам залишалося покірно виконувати волю пана. Якщо ж повернутися до історії Ізраїлю (в біблійні часи), то першим керівником, даним Богом після виходу вибраної нації з рабства був саме цар, якого звали Саул. Чому ж мудрий Бог не запропонував обирати парламент на всеізраїльських виборах? Гадаю, річ не просто в тім, що “часи були не ті”.

Тепер трохи ближче до часу теперішнього. Ми живемо в країні, де не менше 9 разів на 20 років відбуваються вибори – то Президента, то парламенту. Ходити на них християнину чи ні? Я гадаю, що якщо Бог дав нам можливість в певний (і законний) спосіб впливати на долю країни – то це варто робити. Чи варто мати високі очікування щодо змін на краще? Гадаю, що ні. По-перше, “життя наше на Небі, звідки і чекаємо Спасителя”, по друге, переважна більшість керівників держав невіруючі, тому шанси на те, що вони думають про когось, крім себе, дуже-дуже невеликі. Прикриваючись гарними гаслами політики просто реалізують свої власні амбіції – чи стосовно панування над людьми, чи стосовно великих грошей. Чи варто християнину прагнути отримати владу? Чи є різниця між призначуваною посадою та обраною? Гадаю, відповідь не дуже відрізнятиметься від попередньої – якщо є можливість чесно працювати на благо свої країни, області, міста – чому б і ні? Але досвід показує, що люди, захопленні змаганням за владу не можуть водночас бути благочестивими християнами. Тому слід мати на увазі, що влада змінює людей. Або проявляє їхню справжню сутність. Єдине, що можна сказати напевно – основний зміст кожного християнина точно не в тому, щоб здобути якесь крісло.

Тепер останнє, щодо транспарантів та плакатів. Мені здається, що поділ себе як з одного боку християнина, з іншого, громадянина в корені невірний. Точніше, він неповний. Так, людина істота і соціальна, і матеріальна, і духовна, але в той же час цілісна, бо такою її створив Господь. В ідеалі, який задумав Бог, інтереси людини-громадянина і людини-християнина мають поєднуватися, а не стояти по різних боках барикади. Тому висловити свою позицію стосовно мови, законів чи ще чогось – справа нормальна. Але зненавидіти одного політика, а другого полюбити – річ неправильна. Всі, хто засіли в українському парламенті, поставлені там Богом. Більшість з них, звісно, Бога не знає, та знати не хоче. Але вони інструмент, через який Бог керує державою. Якою має бути єдина державна мова та чи потрібна Україні регіональна? Будемо чесні: Богу потрібно, щоб Євангеліє проповідувалося на всіх мовах світу, а зникнення десятків мов у Африці ніхто не зупинить ніякими транспарантами. Тому чесно визнаймо, що Бог не український націоналіст. І не російський. І не американський. Якщо Бог і обрав якусь націю, то ізраїльську…

Моя бабуся прожила 88 років і любила повторювати: чи одне вже було, чи одне ще буде. Прийняли закон про гомосексуалістів? Через пів року вже скасували? Чи не таке приймали, чи не таке скасовували. Все йде, все минає, і краю не має. Ті, хто голосують за та підтримують гомосексуальні шлюби дадуть відповідь Богу. У Вас є можливість на це вплинути? Вплиньте. Скажіть політиками своє слово. Напишіть в своєму блозі, причепіть собі на одяг стрічку – помаранчеву, чорно-білу, синьо-зелену  чи в ромбиках. Але не треба думати, що хтось зупинить всесвітні процеси. Бог знає, куди людство рухається, а рухається воно до загибелі. Світ вже давно вибрав свій шлях – шлях гріха, обману. В решті-решт на планеті будуть коїтися жахливі речі. Сто років тому ніхто б не повірив фразі “Я одна з двох мам Боба”. Через сто років, я гадаю, нормальних шлюбів буде менше, ніж не нормальних. Точніше, ненормальне стане нормальним, нікого не цікавитиме що є правильним. Гадаєте, церква має це зупинити? А вона покликана на це? Це її роль? Я думаю, нас чекають попереду роки неймовірної аморальності та суцільного ігнорування слова Божого. Під виглядом “права на вибір жінки” убивають немовлят у лоні матері, під виглядом боротьби за мир одна країна зі смертоносними ракетами нападає на іншу, бо в неї, мовляв, може бути ядерна зброя…

Тому я думаю, що нам усім треба трошки менше брати на себе. Ми не правителі світу. Ми не Бог, не Сатана, не створіння духовні, наділені надприродною силою. Ніхто з нас, простих людей, не Президент США і не лідер Компартії КНР. Вони мають ядерну зброю, трильйони доларів, і все одно всім не керують. Навіть коли збирається “Велика сімка” всі чудово знають, що вона нічого не вирішить, тому що сама і є причиною проблем на планеті. Справа християн маленька і велика водночас – проповідувати Євангелію, навчати слова Божого. Ну, і в міру можливого, між всім іншим, впливати – на сусідів, на міського голову, на країну…