Свідчення

Олена БОНДАРЧУК

«Бо дуже могутня ревна молитва праведного!» (Якова 5:16)

Пам’ятаю, як стаючи на коліна біля своєї прабабці у свої п’ять рочків, я чула її ревні і палкі молитви: «Господь, я прошу Тебе за свою доцю Шуру, за своїх внучок Інночку і Людочку, за свою правнучку Альонку. Дай їм здоров’ячка, щоб вони були щасливими, а найголовніше – щоб прийшли до Тебе…» Там було ще багато слів, яких я і не пам’ятаю та й не розуміла тоді. Після цього ми разом із прабабусею в унісон говорили молитву «Отче наш». Для мене завжди загадкою було те, навіщо молитися за кожного окремо, промовляючи кожне ім’я. Невже не можна було помолитися за всіх рідних разом?! Виявляється, що не можна було…

З того часу пройшло вже більше, ніж чотирнадцять років; вже вісім років промайнуло від тоді, коли померла моя прабабця. Але тепер я точно знаю, що одного дня я побачуся з нею там, на небесах, де ми будемо разом славити нашого Господа – Ісуса Христа.

Якщо ви подумали, що я з віруючої сім’ї, і що все моє життя було гладеньким і під керівництвом Божим, то ви помилились! В моїй родині було тільки двоє віруючих людей – це моя прабабуся та її сестра.

Моє життя важко назвати солодким. Адже, коли мені було лише два рочки, мої батьки розлучилися. Нам з мамою потрібно було переїхати з нашого села у місто. Мама почала їздити у Польщу на заробітки, я залишалася з бабусею. Так протікало моє дитинство. Йшли роки за роками. Згодом я пішла в школу, а мама вийшла другий раз заміж. В мене з’явився братик. Здається, життя звично пливло за течією. Але це тільки так здається, що було все гладко.

Хоча ми всі завжди знали про існування Бога, все одно кожен жив життям, яким хотів. Моя тітка Люда народила дитину без чоловіка. А в нашій новій сім’ї, хоч спочатку все було гарно, щастя тривало недовго: мій вітчим почав випивати і, здається, життя перетворилось в щоденний кошмар. Коли він був тверезим, то все було нібито добре, але коли він пив, наступного дня навіть забував, що робив. Ми завжди жили в страху: «А що ж буде далі?» Моя мама багато чого витерпіла. А я, будучи уже підлітком, почала «веселе життя».

Шкільні дискотеки, випивка і вплив однолітків взяли верх. Хоча я була примірною і спокійною дитиною, я, бачачи те, що твориться в сім’ї, хотіла просто забутись, провалитись крізь землю, щоб мене ніхто не зачіпав. Так продовжувалось і після того, як я вступила до місцевого технікуму, де я ще більше ковтнула вільного повітря. «Слабоалкоголки» і не тільки, постійні дискотеки і «тусовки» із старшокурсниками увійшли в ряд нормальних речей. Одним словом, мене почало затягувати на дуже велику глибину. Я завжди вважала, що це нормальне життя. В групі я була замісником старости, тому мене поважали. Я була «хорошисткою», вчилася на «4», «5», але це ніяким чином не заважало жити тим, інакшим, життям.

Одного разу мою маму запросили в одну з християнських церков нашого міста. Вона почала відвідувати її регулярно і запрошувала з собою мого тата. Він звичайно ж говорив, що все це повна маячня, що він не буде туди ходити і продовжував пити. Але мама не здалась і молилась за нього з наповненим вірою серцем в те, що для Бога немає нічого неможливого. І одного дня Бог відповів на її молитву. Слава Йому за це! Ось так мої батьки покаялись та прийняли Ісуса Христа як свого Господа і Спасителя. Мій тато перестав пити і курити, в залежності від чого він був більше, ніж десять років. Моя сім’я повністю змінилась.

Але історія на цьому не завершується. Є ще одна людина, життя якої змінилося. І цією людиною є я. В моєму житті були такі моменти, коли Бог стукав у моє серце. І ось так по Його поклику, нікого не знаючи, однієї неділі я потрапила у церкву ЄХБ. Не знаю чому, але мені одразу там дуже сподобалось. У серці відчувався спокій і благоговіння. В таку церкву я ходила, коли була ще маленькою. Одразу ж в душі постали спогади про мою віруючу прабабцю, про наші спільні молитви та недільні зібрання. З тієї неділі моє життя почало змінюватись. Я приходила туди кожної неділі протягом двох місяців, познайомилась з усіма членами молоді. І ось настав цей день – 27 вересня. Це день мого покаяння, який я не забуду до кінця свого життя. У церкві був День подяки за жнива, в повітрі відчувався запах свята: дерев’яний віз, наповнений овочами та фруктами стояв поблизу кафедри, спереду залу співав чудовий хор. Пісні були про вдячність Господу за всі Його благословіння. Проповіді йшли одна за одною. Коли пастор церкви проповідував останнім, моє серце почало дуже швидко битись. Я не знала, що зі мною відбувається, але я не могла всидіти на місці. Я знала, що я грішна і в разі моєї смерті я не потраплю на небеса. Я відчувала, що потребую покаяння і точно знала: якщо не зроблю цього тепер, то взагалі не зроблю ніколи. Хоча пастор не робив заклику, я підняла руку і сказала, що хочу покаятись. І я зробила це! Я визнала Ісуса Христа своїм Господом, я віддала всі свої гріхи Йому. Я була настільки щасливою, що здатна була кричати на всю планету, що я спасенна, і що в мене більше немає жодного гріха. Вся церква раділа разом зі мною, адже і в Біблії написано, що коли один грішник кається, то все небо радіє. В цей момент я відчула мир, спокій і справжнє непідкупне щастя, якого ніколи не відчувала до того. Від тоді моє життя дуже змінилось. А 27-ого червня я прийняла святе водне хрещення і уклала заповіт із Самим Богом. Тепер я знаю, що ціль мого життя – це служіння Йому і подяка за те, що Він подарував мені абсолютно нове життя, наповнене змістом та радістю спілкування з моїм Небесним Отцем. Я залишила всі свої шкідливі звички та вчинки у минулому. І це не через те, що церква цього не дозволяє, а тому, що все це втратило для мене всяку цінність. Я радію через те, що маю вічне життя і живу під покровом Всевишнього. І тепер  «…живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал.2:20).

Дивина полягає у тому, що на даний момент вся моя родина є спасенною. Моя тітка Люда цього року буде приймати хрещення, а бабця Олександра, мій вітчим та мама вже вступили в заповіт з Богом і служать Йому. Мій братик, якому зараз 11 років, ходить зі мною на служіння, читає Біблію та навчається в недільній школі. Життя налагодилось.

Бажаю кожній людині на планеті Земля відчути і прийняти Божу любов, як це зробила свого часу я. Тому що тільки тоді ви зможете отримати вічне життя в небесах.

Згадайте тільки, з чого все починалось. А починалось воно з прабабціної молитви…

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s