Прекрасно усвідомлюю, що більшість навіть не знає де це, а ті, хто знають, знають лише тому, що я розповів :)

Отже, Верхнє Висоцьке – велике і довге село на Турківщині (Львівська область). Його протяжність – 11 км, населення – 2,5 тисячі осіб. Останні 2,5 місяці я провів там, про що і хочу Вам трошки розповісти.

Не перестаю дивуватися наскільки різноманітна наша країна. Ну Київ і Верхнє Висоцьке не порівняти! Маючи змогу жити і в Сколе, і у Львові, і у столиці я призвичаївся до магазинів, наповнених хлібом, до транспорту – маршруток, трамваїв, тролейбусів, метро.

Почну з того, чим я займався. Навчав місцевих дітей англійської мови. Не хочу щось погане сказати про відділ освіти Турківської РДА, але у мене багато запитань до нього. Приходять до мене троє дівчат з десятого класу. Я намагаюся з’ясувати їхній рівень володіння мовами – спочатку англійської, потім української. На прості запитання How old are you? Where were you born? відповіді не отримав. Кажу: давайте з’ясуємо як у нас з українською мовою. З моєю допомогою пригадали часи, відмінки, способи і все інше. Коли пояснював їм умовний спосіб навів приклад – “якби ви вчились так як треба, то й мудрість би була своя…” (Тарас Шевченко). Запитую: які ще твори Шевченка ви знаєте; отримую відповідь: “Тарас Бульба”. Після того, як дізналися, що про Тараса Бульбу писав Гоголь, твори Шевченка не називали. Запитую, які в них оцінки з англійської та української мови, відповідь: 8-10 балів. Звісно, можна сказати, що я на таких натрапив, але… Хотів трьох поділити на дві групи. Поділив: дві зразу образилися, перестали ходити. Кажуть: ми або всі разом ходитимемо, або ніхто. Хм. Зрештою, залишилося в мене з усіх дітей двоє братів по матері (кілька дітей від кількох батьків в одній сім’ї явище доволі поширене), одна дівчина Іванка з 7-го класу (вчиться найкраще, все розуміє з першого разу, виконує всі домашні завдання, говорить мало, але завжди по суті), і одна дівчинка Аня з 3-го класу.

Всі діти масово нарікають на вчителів. Кажуть – мови самі не знають, і ті, які знають, навчити не хочуть. Звісно, діти лише про один бік справи говорять, але все ж…

8 січня. Моїм обов’язком було придбати 21 хлібину (для дитячого табору). Як гадаєте, знайшов? У селі 15 магазинів, і всі закриті – свята ж! Який хліб?! Обійшов магазини в центрі, знайшов одну-єдину крамницю з одною-єдиною хлібиною. Продали. Зателефонував мамі в Сколе (50 км), мама купила, передала через водія маршрутки. Невже на 2,5 тисячі не можна більше хліба привезти чи напекти? Це при тому, що хліб довозять і зі Львова, і зі Стрия, і з Закарпаття.

Розклеював оголошення про безкоштовну англійську. Підходить чоловік, років тридцять. Питає, де буду вчити мову. Я кажу – в жовтому місіонерському будиночку на початку села.
– Там, де баптисти? – реакція.
– Це не баптисти.
– Ну, чи Свідки Єгови. Яка різниця? – відповідає, і не чекаючи моєї реакції, йде геть, покурюючи цигарку.

Взагалі, досвід проживання в селі дуже корисний. Реалії зовсім не ті, що у місті. Брав участь у різанні свині, рубав дрова, розпалював пічку і котел о 5.30 щоранку. Зрозумів, що завжди треба вміти підтримати будь-яку розмову. І мені це вже краще вдається, ніж раніше.

Духовні відкриття також були. Але про них писати соромно, бо вони гріха стосуються. Думав багато про те, навіщо Бог дав людям розум. Наскільки християнин має бути розумним, думаючим? Чи глибина мислення і глибина християнства тотожні поняття? Який він – духовно зрілий християнин? Багато маю запитань, намагаюся знайти якісь відповіді. Знаю, що багато віруючих не намагаються отримати відповіді на складні запитання, не намагаються вивчати складні теми Біблії. Їхнє життя – подорож у лодці, яку несе течія євангельського руху. Але бачив і таких, які дуже багато читають, думають, розуміють, але в той же час майже нічого не роблять. Їхнє християнство – це їхній власний внутрішній світ. Вони не намагаються вплинути на світ зовнішній – церкву, друзів, інколи навіть на сім’ю. В ідеалі, мабуть, християнин має бути і знаючим, і думаючим, і активним, і плодоносним, тільки щось такі в природі не зустрічаються.

СКОБ – сильно, красно, обережно, бистро!

Цікавим відкриттям був “Пласт” – українська національна скаутська організація. В нас було два заїзди – приїхали пластуни з Києва, Сум, Черкас, Донеччини та Луганщини. Познайомився, спілкувався. Хочу сказати, що якщо “Пласт” існує, то Україна ще має шанси. Тільки пластунів дуже мало – в цілій країні до 6 тисяч осіб. Керівники кажуть: діти з радістю беруть участь, а коли виповнюється 18 залишають організацію. Дуже мало-хто хоче продовжувати працювати на волонтерських засадах. Проте “Пласт” в цілому залишив позитивні враження. Намагаються розмовляти українською мовою, і в деяким це краще вдається, ніж галичанам. Ніяких русизмів чи полонізмів. Самі ж пластуни-східняки кажуть: наші бабусі-дідусі розмовляли українською мовою, а вже наші батьки російською. Тому міф про “російськомовний схід” треба руйнувати. Вивчали пластуни різдвяні пісні (колядки). Більшість з них робили це вперше. Структура “Пласту” подібна до козацької – бунчужні, писарі і т.ін, та й саме слово “Пласт” – козацьке, так називали козаки свою розвідку, яка йшла до ворога все вивідувати. В лексиконі пластунів діаспорні словечка – виховник (вихователь), руханка (ранкова зарядка), додайка (додаткова порція).

На останок всім місіонерам: існує гостра потреба їхати в карпатські села! Київ, Львів, Донецьк кишать місіонерами і церквами! А кількох сотнях сіл на Львівщині і Закарпатті голосу Євангелії не чути! Шановні місіонери! Залишайте свої теплі зручні домівки і переїжджайте на Львівщину. Українські села потребують Доброї Новини.