Цю історію я прочитав в одному з науково-популярних журналів приблизно 10 років тому. Там вказувалися імена всіх персонажів,час, коли відбувалися події, але деталі я встиг забути.

Отож, приблизно у XVIII столітті на запрошення імператорського двору в Російську імперію прибув один видатний німецький (пруський) вчений. Він гостював в Росії, вивчав її культуру, традиції. Одного разу він прогулювався петербурзьким садом і помітив дивну річ: посеред саду стояв військовий пост – солдат з рушницею і немов щось охороняв. На запитання німця російський солдат відповів, що не знає, чому саме потрібен тут пост, але просто виконує свою роботу. Це ще більше зацікавило вченого і він з’ясував, що солдати регулярно змінюють один одного, для них давно спорудили дерев’яний будиночок, який регулярно підремонтовували. Німець і на цьому не зупинився – розпитав у штабі всіх військових чи хтось знає, чому там пост. Але всі відповідали одне: він там уже давно, і ніхто точно не пам’ятає, хто і чому дав наказ там його поставити. Німець не здався. Через місяць пошуків з допомогою військового архіву він з’ясував причину.

Одного сонячного дня багато десятиліть тому імператриця гуляла садом у супроводі придворних дам і чиновників. Так прогулюючись вона натрапила на дуже гарну квітку, яка дивом виросла прямо посеред стежки: квітку там ніхто не садив, але було зрозуміло, що дуже скоро її хтось нехотячи затопче, адже росла вона прямо на стежині. “О, яка чудова квітка! Яка чарівна! Треба якось її зберегти, щоб ніхто не розтоптав!” – сказала імператриця і одразу ж пішла своє дорогою далі . За словом імператриці чиновники негайно розпорядилися: квітку було обгороджено, а поруч поставили солдата-вартового.

З того часу багато води стекло в моря, квітки цієї давно не було, та й імператриця померла, але ділянка саду в Петербурзі вірно охоронялася постовим…