“Люди у будь-якому суспільстві діляться на дві категорії – матеріалісти, які живуть для того, щоб наповнити черево і ідеалісти, які пропонують концепції розвитку суспільства. Перших 95%, других 5%” – приблизні слова Левка Лук’яненка, багаторічного політв’язня радянських таборів, політика і громадського діяча.

Останніми днями мав нагоду придивитися до життя і пересвідчився у їх правдивості. Більшість людей живе, щоб їсти/спати/кататися на авто/будувати дім. А потім піти і все залишити. Меншість прагне щось після себе залишити – слово, пісню, картину, статую, наукову чи філософську думку… Для мене все це перегукується зі словами Христа “Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні.” (Від Матвія 6:24). Раніше я думав, що ці слова означають: християнин повинен не надмірно захоплюватися зароблянням грошей, бо це заважатиме йому служити Богу. Що ж, мабуть, так воно і є… Але ці слова Христа, гадаю, мають і інше значення: якщо людина невіруюча, то їй нічого не залишається як служити череву – Бога ж вона не знає, а варіантів тільки два.

Ми часто думаємо, що “багаті” і “бідні” це матеріалісти і ідеалісти. Зовсім ні. Часто це ті, хто вміють заробляти (або грамотно красти, наприклад) і ті, хто не вміють. Бідні теж не просто ідеалісти, вони б не проти жити багато, але не вдається. Тому я гадаю, що серед багатих і бідних є ідеалісти, але і там, і там їх меншість.