Інтернет на службі християнству

Сергій ЧЕПАРА

Кілька років тому прочитав у одній українській християнській газеті статтю, яка містила поради, як зробити церкву популярною і успішною. Там було написано, що церква (будівля) має бути розташована в центрі міста, в будівлі мають бути кафе, чисті туалети, а поруч з будівлею – місце для паркування автівок. А головне – писали автори – церква чи місія має мати якісний сайт, при чому бажано на кількох мовах одразу. Не помітивши стандартних “духовних” принципів успіху, таких, як проповідь чистого Євангелія, навчання Слова Божого та наставляння більш зрілими менш зрілих я швидко розкритикував у серці своєму авторів писанини.

Пройшов час. Звісно, я досі тримаюся думки, що Євангеліє має бути кришталево чистою, що Слово Боже має звучати в церкві, що проповіді мають бути глибокі і правильні, що в церкві мають бути живі стосунки і т.д. Але. За останні два роки якось більше зрозумів важливість технологій у християнстві і у церковному житті.

Церква – духовна спільнота. Тіло Христове, спільнота дітей Божих. Церква не від світу, вона духовна за своїм походженням і призначенням, церква – не благодійна організація, хоча благодійність може бути частиною її життя. Церква має поширювати Євангелію, має проповідувати Христа та заявляти про свою позицію стосовно духовних питань. Деякі служителі відгороджуються від комп’ютера і інтернету так, немов це якесь моральне зло. Але ніяка техніка чи технологія не є моральним злом – все залежить від того, як нею користуватися. Ми добре знаємо, що українці із західних областей мають дуже туманне і розпливчасте уявлення про євангельське християнство. Часто можна почути запитання “так Ви що, тільки в Христа вірите, а в Бога ні?” або “все Ваше християнство за гроші з Америки”. Я, звісно, вірю, що той хто шукає Бога його знайде, але від середовища залежить також багато. А саме від середовища інформаційного. Дурниці та стереотипи відгороджують людей від Бога і від Євангелії. Якщо інтернет зможе бодай частково змінити ситуацію на краще – ми маємо залізти в інтернет. Хіба якісна веб-сторінка церкви не сприятиме поширенню християнства, або принаймні руйнуванню деяких стереотипів? Коли я жив у гуртожитку, один з хлопців, моїх співжителів у кімнаті, переконував мене, що всі пастори їздять на дорогих авто, мають мільйони на рахунку в банку. Я відкрив йому сайт сім’ї місіонера і показав його авто, одяг. Брайан (так звали пастора-місіонера) користувався Жигулями та взимку носив шапку-вушанку… У мого друга на кілька хвилин мову відняло.

Серед моїх друзів є служителі різних церков. Деякі з них користуються інтернетом, електронною поштою, скайпом, а інші – ні. Мені завжди ближчі ті, які користуються. Чому? Бо коли у мене проблема і потрібна порада, я пишу в скайпі служителю: “є хвилинка? потрібна порада” – і він віддзвонює, і ми спілкуємося. А як бути з іншими, які “не в скайпі”? Телефонувати? Але це психологічний бар’єр – адже брат може бути зараз зайнятим. А скайп, так би мовити, зручніше і ближче…

Я щиро бажаю всім служителям зрозуміти користь технологій. Соцмережі – це не іграшка, це хороший інструмент. В російській мережі “Вконтакте” зареєстровано понад 40 мільйонів користувачів, з них понад 15 мільйонів – українці. Чому б не використати це на благо, для розсилки новин церкви? Чому б не описати церкву, її символ віри і служіння церкви? Чому б не завести блог церкви? Чому б не зробити якісний професійний сайт? Невже річ у двох сотнях доларів?

До речі, у свою першу церкву Осанну (Львів) я прийшов саме через її сайт. Я вже був християнином. Шукаючи якісь матеріали я натрапив на статтю “Справжній християнин – хто це?”, яку розмістили на сайті “Осанни”. Так я прийшов на молитовне служіння, так познайомився з християнами у Львові, яких не знав раніше.

Ось деякі приклади веб-сторінок місій та церков:
Блог Сергія Терентьєва, пресвітера з міста Рівне
Церква ХВЄ “Воскресіння”
Сім’я Хіггінс – місіонери в Україні
Церковь “Благовестие” (Челябинск, Россия)
Львівська біблійна церква (останній рік блог не активний)