Сергій ЧЕПАРА

В понеділок я був на служінні у церкві і слухав цікаву проповідь. Проповідник розповідав про Авраама, про його віру. Переповідати всю проповідь не буду, але одна річ мене сильно торкнулася. Авраам був доведений до такої точки, щоб не мати жодної надії на тіло: Бог пообіцяв йому нащадка, та не просто нащадка, а нащадка, якого народить Сара. Авраам і Сара були дуже поважного віку. Обоє спочатку висміяли у своїх серцях Бога і вважали повною нісенітницю мати дитину… А Бог міг би дати Аврааму сина у років 60 чи 70, але відвідав його саме у 99. Чому? Бо у 60 чоловік ще може зачати дитину, і жінка ще може дитину народити, і Божа участь була б “мінімальною”.

Мені здається щось подібне Бог робить у моєму житті. Є певні речі, про які я молюся довгий час, але якщо намагаюся хоч трішки допомогти Богу (як Авраам з Агар) то Він все миттєво руйнує. Як би я не старався своїми силами щось утнути  – все руйнується навіть не почавши будуватися… Тому, мабуть, мені, як Аврааму, треба просто дочекатися часу, коли своїми силами я не зможу отримати бажане, і просто “розслабитися”. Інакше, якщо не змочу довіритися Богу і його чуду чекатиму чуда ще дуже довго…