Сергій ЧЕПАРА

Часто у християнстві кажуть, що люди не готові служити. Мовляв, прийти на служіння ще так, але брати в чомусь участь, брати на себе відповідальність готовий не кожен. А в мене зараз протилежні спостереження – багато християн готові служити. Хочуть бути задіяними, хочуть щось робити. Але про що я думаю, і що мене дуже хвилює – християни в побуті вкрай рідко спілкуються про духовні теми. Не часто обговорюють біблійні вірші, не часто діляться своїми духовними переживаннями. Чому так? На мій погляд тому, що християнство стає надто соціальним – для людей християнство вже не Сам Христос, а відвідування церкви, служіння, спілкування з віруючими. Християнство стає субкультурою, тобто закритим соціумом з своїм міні-набором слів і звичок. В неділю ми йдемо туди і туди, робимо те і те. Ми відгороджуємося від світу, але по-суті не тому, що не хочемо слідувати за цінностями, цілями і мотивами світу, а тому що світ розуміємо як субкультуру, відмінну нашій. “Віруючі не курять і не п’ють”. Але хіба це головне? Хіба суть в тому що б не пити? Хіба 1000 сторінок Біблії все зводять до цього? Христос поступово йде з нашого серця, його замінюють релігійні кліше “слава Богу, “Бог знає”, “Ісус спасає” і “треба молитися”. Я не хочу сказати, що кожен коли щось таке говорить, нічого не вкладає туди, але тенденція є, і я бачу її і в собі.

Недавно я прочитав книгу “Велич Бога” (The knowledge of the Holy). Я майже нічого нового не дізнався, але все таки задумався – як рідко я розмірковую про природу і характер Бога. Мені легше розповідати людям про Бога, роздавати книжки, розкладати по автомобілях буклети, але думати про Бога я майже розучився. Я давно не думав над Божими якостями. Я давно не думав, що значить незмінність Бога, або Його сувернітет. Я давно не згадував про всюдиприсутність, всезнання, святість і праведність, давно не міркував над любов’ю і справедливістю.

Але служіння ніколи не може йти перед пізнанням, воно завжди має йти після. Богу не потрібне наше служіння, якщо воно не є наслідком нашої любові, а наша любов до Бога виникає тільки в результаті нашого пізнання Бога. “Страх Господній початок премудрості, пізнання Святого це розум”.

Що можу зробити я і кожен християнин, щоб все було як треба? Не лінуватися пізнавати Бога. Не лінуватися думати про Його якості. Не уникати вдумливого глибокого читання Слова. Не читати Біблію біг пес через овес – таке читання лише забиратиме час. Ми повинні заставити себе вдумливо читати, а після читання запитувати чебе – Що я дізнався? Як це мене стосується? Що мені з цим робити? Ми повинні спілкуватися один з одним про Бога. Не про християнства, а про Христа. Не про те, хто з ким одружився і в кого хлопчик народився.

Я дуже сподіваюся, що кожен з нас згадає радість пізнання Бога і знову зростатиме у цьому. Вірю, що Бог дуже хоче цього.