1. Попри те що в цілому я трохи більше сипматизую опозиції, ніж владі, я все таки гадаю, що сьогоднішні події не можна розглядати виключно як війну народу з владою чи влади з народом. В Україні живуть багатьо мільйнів людей, які підтримують цей рижим. Часто це люди, які не маєть жодного прямого стосунку до Президента, Прем’єра чи олігархів, а середні робітники, службовці, студенти різних міст України. Хто вони, чому так думають, що їх мотивує – це важливі запитання, але відповіді на них не змінять факту існування сильної підтримки партії влади на півдні і сході країни.

2. Сьогоднішні події це не війна добра і зла. Опозиція не є абсолютним добром, влада – абсолютним злом. Можливо, лідери опозиції дещо демократичніші чи дещо ліберальніші, але і ті, і інші зіпсовані гріхом. Хтось зіпсований більше, хтось менше, але я не думаю, що Бог на боці однієї сторін. Я думаю, що Бог на Своєму боці, а кожна людина може або перейти на бік Бога (через віру в Ісуса Христа) або не перейти. Бог не підтримує жодні політичні партії, а просто засуджує гріх всіх людей, незалежно від того, демократи вони чи республіканці, ліберали чи консерватори, націоналісти чи комуністи. Я маю деякі політичні симпатії (поважаю деяких політиків та громадських діячів), але добре знаю, що жоден з них не є і не може бути спасителем України – ні в політичному, ні в духовному сенсі. Я хочу бачити Президентом України мудрого і поміркованого чоловіка, який має достатньо зрілості і досвіду, щоб керувати 47-ма мільйонами громадян. Але я знаю, що навіть якщо Президентом стане найкращий (в чому глибоко сумніваюся) – навіть він не буде повністю вільний від марнослав’я, зажерливості чи інших моральних вад.

3. Україні потрібен Христос, а не збільшення релігійності. Зараз в інтернеті багато заяв, що “Україні треба впасти на коліна”, “покаятися”, “поститися”. Не вдаючися у богословські тонкощі скажу, що Україна – не Божий Ізраїль часів Старого Завіту. Україна як нація ніколи не знала Бога, але кожен українець може через Христа особисто пізнати Бога. Покаяння (зміна ставлення до гріха) не матиме жодного змісту, оскільки не призведе до народження згори чи переміни єства людини.

4. Віруючим не треба дистанціюватися від політики і громадського життя, але і ставати на чийсь бік у громадянській війні теж не варто. Я думаю, що християнин може проявляти любов і турботу до ближніх даючи потребуючим теплі речі чи надаючи медичну допомогу пораненим і хворим. Але я не вірю що Бог заохочує когось захоплювати адмінбудівлі чи бити міліціонерів (незалежно від того – добрі вони чи ні).

5. Молитися за владу треба не лише під час соціальних потрясінь, а завжди. Молитися за перших осіб держави та мир в країні треба постійно – і під час революцій, і в час натихішого спокою. Я вважаю, що церквам завжди треба пильнувати в молитві і не забувати про це.