Боже провидіння… шокує

Сергій ЧЕПАРА

nature-wallpaper-1920x1200-008Можливо, Вам моє сприйняття останніх подій в моєму житті видастся сильним перебільшенням… Але я таки думаю, що січень місяць був для мене магавеликим свідченням Божого провидіння.

Не знаю, з чого почати. Писатиму коротко і без імен.
12, 19, 26  січня я проповідував в церкві про Боже провидіння. Наголошував на тому, що вірити у Боже провидіння архиважливо, що невір’я має наслідком духовну бідність, що Боже провидіння працює у Вашому житті – вірите Ви в нього чи ні. Наводив приклади Йосипа, Рут, Естер… Читав вірші з Псалмів та приповістей… Переконував інших, переконував себе… Вірив і не вірив… Хотів вірити…

Кілька днів тому отримав листа зі США, де одна моя родичка в честь мого дня народження передала мені невелику суму. Передала через одного пана зі Львова, якого я до того ніколи не знав, не бачив, про якого не чув. Він з чоловіком моєї родички колись давно навчалися в одному класі… Я їхав на зустріч з ним, вже знаючи, що він військовослужбовець, офіцер. Я дуже хотів подарувати йому якусь християнську книгу… Довго вагався – варто чи ні. Нарешті наважився – взяв книгу “Христианство, не оправдавшее надежд?”. Чоловіка на зупинці впізнав одразу. Його обличчя здалося мені чи то приємним, чи то що. Підійшов, назвав його ім’я. Він підтвердив свою особу. Тут я несміливо витягнув книгу Раві Захаріаса і пробурмотів щось на кшталт “Бу-бу-бу… Я хочу зробити Вам маленький подарунок… Книгу… Бу-бу-бу”. Він взяв одразу, подякував. Прочитав назву і сказав: “Християнство… А хто її написав?”. “Один американець”. “Он як?” – сказав він і додав, що сам з євангельської церкви. Тут у мене ніби тумблер перемикнувся в середині – ми почали спілкуватися так, ніби знаємо один одного давно. Як друзі. Виявилося, що він працює не саме у збройних силах, але дуже близько до того. Поговорили хвилин 15. Обмінялися контактами. Домовилися ще колись поспілкуватися.

Для мене завжди велика радість зустріти брата. Подвійна радість – брата з владних органів. Потрійна радість отримати від того кошти, щоб купити взуття. І почетвірна радість… Так-так, ще почетвірна…

Я частенько заходжу в книгарні. Ні, працівники книгарень за руку ще не вітаються, але таки відносно часто там буваю… Інколи йду цілеспрямовано (щось конкретно хочу купити) або просто так – поглянути що новенького… Натрапляв на одну книгу… Ніколи не звертав увагу на авторку… Не особливо запамятав її ім’я… Нічогнісінько не знав про неї. Але пам’ятав назву книги. Бачив, що її читають у потягах. У книгарнях стоїть/лежить на видних місцях… Продається добре.

Сьогодні брат цей, військовий, написав на мейл – “до речі, можеш мене привітати – у мене онука народилася. до речі, ось блог дочки…”.  Я швидко переглянув блог. Стаття у вікіпедії.  Вона. Авторка тих самих книг… Книги – належать до українських бестселерів, до ТОП-10 2013 року. Авторка крім письменництва займається перекладом (переклала дуже відомі книги), працювала головним редактором християнського видавництва. Християнка. Дружина. Матір. Її батько кілька років тому вкотре почувши свідчення від неї увірував…

Скажете, що тут такого? Ну, а якби я не дав йому цього Захаріаса, якби вирішив – не цього разу, або йому не буде цікаво… Як би все склалося? Чи у Бога нема “якби”?

Завтра піду купувати її книжку. Читатиму. Звісно, якщо отримаю зарплату :)

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s