Сергій ЧЕПАРА

Мустафа Наєм на своїй сторінці фейсбук поширив малюночок “за якого Президента я проголосую”. Мабуть, яким має бути очільник держави розмова довга, але є одна річ яку варто зробити – здійнити нову, якісно кращу кадрову політику.

На сьогодні ми маємо пострадянську Україну і пострадянське чиновництво. За 23 роки воно не вимерло, а пристосувалося і відтворює собі подібних. Середній чиновник не тільки корумпований, а й неосвічений – не тямить ні в політиці, ні в економіці, не знає історії України.

Що варто і треба зробити?
Кандидат на будь-яку державну посаду має публічно складати іспити з української мови, історії України та українського законодавства. На усний іспит з історії України та законодавства мають мати право прийти будь-хто, а всі результати мають публікуватися в пресі та інтернеті. Можна піти далі – дати право будь-кому ставити запитання кандидату на державну службу. Спочатку ставлять запитання члени державної комісії, потім всі бажаючі присутні. Щодва роки державний службовець має проходити навчання з політології, економіки та іноземної мови. Курси з іноземних мов за рахунок держави мають діяти постійно. Результати (іспити, атестація) мають бути публічними, і впливати на премію службовця. Не знаєш англійську чи німецьку на трійку – шукай нову роботу. Не державну. Щотри роки дуржслужбовцю треба складати іспити з “вступних дисциплін” – історії, мови, законів. Треба також встановити фіксовану доплату за “західні” дипломи – наприклад, сформувати перелік “західних універитетів”, диплом яких даватиме право на доплату. Публічність – це необхідна умова щоб все це запрацювало, а не стало ще одним корупційним колом.

Звичайно, нашій сьогоднішній владі все це не потрібно – країною керують судимі і бездипломні особини, які навіть не приховують своє минуле. Інші особини дипломи і кандидатські купили. Але професійні службовці потрібні країні, людям. Тому кожен українець має ставити запитання – кандидату в Президенти, в депутати, в міські голови і т.д. – якою буде кадрова політика. Кадри вирішують все, або майже все. На сьогоднішній день райдержадміністрації заповнені людьми, які купили посади за кілька сотень зелених і не мають ні бажання, ні амбіцій, ні бачення робити будь-що для рідної країни, рідного міста чи села. Ці людці живуть за рахунок громади, отримують непогану зарплату, потім непогану пенсію, але нічого не роблять для країни. І тому що не можуть, і тому що не хочуть. Середній чиновник райадміністрації – це людина без мрій, без цілей і без цінностей. Це людина, яка не має смаків і вподобань, яка не читає книги, яка не вивчає мови, яка нічого не знає, і якій нічого не треба.

Уявіть собі ефект, якщо громада міста дізнається, що міський голова зробив в диктанті 17 помилок, а голова РДА не знає хто такі Володимир Великий та Ярослав Мудрий. Окрім осуду людей вивчати історію та державну мову має мотивувати премія або її відсутність. Цікаво було б з часом співставити економічні показники району, області з середніми показниками її очільників.