Галина КОСМИНА

У підручниках з історії України буде новий розділ. Він буде розділяти добу незалежної України від доби нової незалежної України. Розділ трагічний, кровавий, важкий… Зараз він триває на вулицях, на майданах, на устах. Зараз в Україні народжується нова держава. Я пишу так, бо після переосмислення людських втрат і загрози втрат територіальних, кожен земляк, який раніше не мав потреби думати про справи державні, сьогодні задає собі питання: чому така українська влада? Чому така українська доля? Чому такий український народ? Кожен питає і реагує по-своєму: хтось сумує і слізьми оплакує рани постраждалих родин, хтось мовчанням відпроваджує новітню українську добу в історію, хтось не знаходить собі місця у поривах гніву, хтось хапається за знаряддя помсти, хтось ще інший, інший, але не чужий. Бо чужих в одному домі не буває. У ці дні кожен про щось думав. Не про вступ до Євросоюзу, не про претендента у президентське крісло (про це думають новини). У своїй глибині людське серце шукало сокровенного – справедливості. Чому так? Чому прийшлося переживати те, що ми переживаємо? Чому такий тягар впав на плечі багатьох українських родин? Я думала над цим також і не маю або не претендую на відповідь. Але декілька тез, які глибоко вкоренилися у мою свідомість, у свідомість нової української доби.

Україна погрузла у корупції. Під корупцією я розумію усе, що називається викривленням закону, людського, Божого, державного. Занадто багато у цих людей вимагали за те, щоб ходити по землі і дихати повітрям. Занадто багато ці люди платили, переступали, ганьбили, щоб отримати свій кусок хліба. Усе зрушилось зі свого місця, перевернулася цінність речей, здешевилася людська гідність. А гідність не може мовчати. Вона вирветься з-під землі через сотню років і закричить про себе. В Україні закричала. Тисячами голосів, машин, газет, організацій. І розбудила тих, хто ще спав, чия гідність ще не була готова.

Інша моя теза – українці, крім свого дому, не бачили більше нічого. На заході і на Сході, на Півдні і в центрі кожен жив своїм життям, плекав свою власну думку, слухав свій телевізор і заробляв свої гроші на своє життя. Що було українцю заходу до українця сходу? Нічого, окрім цілої низки каверзних питань про свята, традиції, європейську культуру або чому мови української не знає. Хоча так само і не знає українець заходу, бо мова – це живий організм і за нею треба доглядати. Історично склалося… Виходить, що хтось зі своєї волі чи просто так склав те все різне кострубате населення на одну територію і наче формою для випічки витиснув державні кордони. Ось, живіть і не шукайте єдності, бо кордони на віки стоять. А виявилося, не навіки. Захиталися, замайоріли чужі прапори на вишках будівель державної влади і почало хилити нашу тарілку зліва на право. Якби-то ми мали рівновагу, щоб встояти, якби-то ми мали єдність, щоб відповісти тим, хто питає у нас: а хто ви? Чиї сини? Яких батьків? Куди і по що йдете? Кожен по своє… Тільки зараз ми почали протягувати один одному руку, що ми брати і що ми єдині. Не єдині були батьки, не єдині були діди, так ми єдині і діти наші мають бути єдині, бо ми українці, бо в єдності наша сила. І вірю я, що цей урок єдності дуже багато навчить нас і буде цінувати брат брата.

Напишу ще одну тезу, може крамольну: жодна влада не варта краплі людської крові. Це буде про нашу чесність та порядність. Казав так Президент і давав злочинні накази. Кажуть так і інші політики, проте чи не готові вони до престолу влади піднести найцінніше – свої серця і вклонитися цьому престолу? Вавилонські башти впали. Впало Межигір`я зі всіма скарбами, впала піраміда диктаторського режиму, впаде і армія затятого агресора. Впаде, бо немає нічого, щоб трималося вічно, за що можна було б ухопитися зубами і встояти. Немає нічого, що не згниє, не поржавіє, чого не з`їсть міль чи злодій не вкраде. Та й врешті-решт немає нікого, хто б панував вічно на цій землі або забрав трохи своїх розкош зі собою в світ інший. Лише відповідь має дати кожен.
В чесності нашій і сила нашої держави, бо немає нічого більш міцнішого, як правда. І якщо її закласти в будову економіки, суду, міжнародних відносин і внутрішніх справ, то ніхто не зможе повалити їх, стоятимуть надійно і дітям та внукам залишаться. А так, даремно будуємо, наймаємо світових майстрів, купуємо найдорожчі матеріали, вони не врятують від краху.

Отака-то наша державність, отака-то нова доба українська… Тез може бути значно більше, це просто роздуми. Роздумуймо, друзі, не біймося напрягати свої мізки, спілкуймося, аналізуймо і будьмо мудрими. Не спішімо ставити крапку, бо українська нова доба розпочинається, а що буде далі?