Колись я думав, що розумію вірш “Води глибокі – задума в людськім серці; але розумна людина їх черпатиме звідти.” (Пр. 20:5). Розумів його так: в мудрої людини багато мудрих глибоких думок, а розумна (інша) людина має вичерпувати ті мудрі думки, тобто набиратися мудрості, досвіду і т.д. таке пояснення можливе, але можливе і інше: в кожної людини багато різних думок, і щоб зрозуміти когось, треба багато вникати в чиєсь мислення, а не робити швидкі і поверхневі висновки.

Таке порівняння (серце-води) робить Біблія, тобто Бог. Бог творець дуже дивну істоту створив. Фізично – нічого особливого, адже кінь, слон, віл, тигр чи лев значно сильніші, витриваліші. Гепард біжить швидше, а мураха носить тягарі значно важчі, ніж вона сама. Королівські пінгвіни пірнають дуже глибоко. Орел літає високо. Людина ж фізично слабка, пірнати сама глибоко не може, літати взагалі не вміє. А от душа людська – справжнє Боже чудо.

Ну от чого лиш варте складне поєднання розуму та емоцій? Хіба кіт чи собака задумуються – які рішення їм приймати – емоційні чи раціональні? Викликає у Вас це посмішку? І посмішка, це теж чудо Боже… У тварин лише інстинкти, в них нема розуму чи емоцій (в глибокому людському сенці цих слів), хоча собака може сумувати, коли її господаря нема поруч, або ж радіти, коли він прийшов…

Людина взагалі велике Боже чудо. Душа людини – незбагненна таємниця. Людські переживання, болі, любов, ненависть, розчарування, тривоги, сумніви. Людина може вірити. Ну от чого-чого, але навряд чи тварина може вірити. Вірити в надприроднє, вірити у Творця. у життя після смерті. Людина може відчувати докір за гріх, може соромитися, може молитися, може планувати на рік, на два, на все життя. Мріяти.

С.Ч.