Благодійність у Львові набрала нечуваного розмаху. За останні 2 роки кількість волонтерів, що збирають кошти на лікування, операцію, воякам чи ще кудись зросла не у двічі, не у тричі, а вдесятеро. Благодійники заходять у автобуси, трамваї, тролейбуси, ходять центром, підходять до автомобілів на світлофорах.

Сьогодні проводив міні-екскурсію для одної панни, рідний брат якої добровільно служить в батальйоні “Азов”, захищає Маріуполь. Отож ми йшли центром, я розповідав про Львів, і тут до нас підійшов хлопчина років 19, зі скринькою. “Пожертвуйте на українську армію”, – промовив він. Моя відповідь була традиційною для таких випадків: “Я допомагаю армії в інший спосіб”. У тут хлопець почав говорити те, що не слід.

“Та Ви всі однакові. Всі любите лише себе. Я студент і то знаходжу кілька гривень для української армії. А Ви шкодуєте гроші і відмазуєтеся стандартними відповідями.”

“Ви надто молодий, щоб судити інших і старших за себе” – сказав я. А моя супутниця додала: “Мій брат служить у батальйонів “Азов” і я…” – але наш спірозмовник перервав її. “Так, я молодий, але в мене є своя особиста думка, тому що я особистість”. І наступні речення були про те, що всі люди соосбистості, і він особистість і все таке. Завершив цей монолог хлопець фразою “Таких, як Ви, я зневажаю”. І пішов. Збирати гроші на армію.

Випадок не поодинокий, а скоріше типовий. Благодійність стала цирком, неконтрольованим рухом капіталів. Займаються нею інколи навіть неповнолітні, які своєю поведінкою пекрекреслюють саму ідею благодійності. Зрештою,  у нас багато-що стало цирком. А тому я думаю, що держава має в певний спосіб регулювати це. Закон має писати яким чином ведеться “благодійність”, хто і як повинен контролювати рух коштів, а місцева влада має видавати дозвіл, для конкретного “збирача” благодійних внесків. Коли містом сновигають кілька сотень “прохачів-благодійників – програє і місто, і держава в цілому.

P.S.
Кілька місяців тому я фінансово підтримав українську армію, а кілька тижнів тому надіслав теплі речі і Євангелії. Робитиму так і надалі. Добровільно, не з примусу.