Один з моїх улюблених фільмів – “Той, що змінює час” (Time changer). Ідея фільму така – професор біблійної семінарії потрапляє у майбутнє (кінець XX століття) і сильно шокований християнством того (тобто нашого) часу. Шокує його і сам час (транспорт, мобільний звязок, хот-доги), і саме християнство.

Професора дивує, що більшість людей байдужі до релігії і моралі, а ті, які відвідують церкву, не живуть чистим богоугодним життям. Потрапивши в церкву на служіння, його помічають та запрошують на різні церковні заходи. Професор не може надивуватися – християни, запрошуючи на служіння невіруючих, не говорять про Христа, Його викупну жертву, гріх, спасіння, благодать, віру чи діла – вони говорять про церковні заходи, таким чином роблячи церкву привабливим клубом для невіруючих людей.

Ні для кого не секрет, що українське християнство великою мірою розвивається та формується під впливом західного. Залізна занавіса впала 1991 року і в Україну приїхали сотні місіонерів, потрапили десятки тисяч фільмів, книг з заходу. Я далекий до думки, що радянське підпільне християнство була дуже близьким до біблійного апостольського – у нього, звісно, були свої проблеми. Визнаю і те, що багато західних місіонерів були і є посвяченими Богу людьми, які зробили і роблять тут дуже важливу і потрібну роботу – проповідують Євангеліє, засновують церкви, займаються учнівством, допомагають як можуть. Але в той же час ми маємо проблеми, властиві західному світу – християнство намагаються зробити привабливим, зручним, солодким, легким. Церква стає клубом, хорошим часом в неділю, фаном, якщо хочете, Біблія з кожним роком цікавить менше і менше людей. Акценти в Євангелії дуже змістилися – замість “Ісус помер за тебе” ми говоримо “Як ефективно розпоряджатися своїм часом”, замість “Прийди до Бога через хрест Христа” “як побудувати успішну сім’ю”. Не маю сумнівів – Бог хоче, щоб ми розпоряджалися ефективно ресурсами, які Він нам дає – час, сили, гроші, Бог хоче, щоб сім’ї були міцними, але ці дуже хороші теми не можуть замінити суті Євангелії. Христос не прийшов зі звісткою “Я прийшов, щоб Ви мали ефективне життя та правильно планували свій час”.

Подивімося на героїв віри – Самого Ісуса Христа, Апостолів, святих Старого і Нового Завітів. Ісус закінчив своє життя з великою ганьбою – був страчений на голгофському римському хресті, Павлу відрубали голову, Петра, за переказами, розіп’яли вниз головою, і всі інші, окрім Івана, загинули як мученики. У посланні Євреям читаємо: “І що ще скажу?… жінки діставали померлих своїх із воскресіння; а інші бували скатовані, не прийнявши визволення, щоб отримати краще воскресіння; а інші дізнали наруги та рани, а також кайдани й в’язниці. Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та горах, і по печерах та проваллях земних. І всі вони, одержавши засвідчення вірою, обітниці не прийняли, …” (11:32-39). Автор послання детально описував мужів віри Старого Завіту – Авель, Енох, Ной, Авраам, Яків, Йосип, Мойсей… Завершує опис словами, в яких мало привабливого: “камінням побиті, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем…”. Непривабливе життя. Незабавне християнство. Апостол Павло пише: “Переслідують нас, але ми не полишені;” (2 Кор. 4:9), “Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа.” (2 Кор. 12:10), “Чого ж, браття, мене ще переслідують, коли я обрізання ще проповідую?” (Гал. 5:11), “за ваші страждання та віру в усіх переслідуваннях ваших та в утисках, що їх переносите ви…” (2 Сол. 1:4). “переслідуваннями та стражданнями… такі переслідування переніс я” (2 Тим. 3:11) і як фінал – “Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані. ” (2 Тим. 3:12). Благочестив життя завжди містить гоніння. Любов до Бога це не “мати хороший час” чи “мати успішний бізнес”, це смирення, страждання, біль, але також великі благословіння.

Ні, я не хочу сказати, що суть християнського життя у болі та стражданнях. Воно також містить і багато радості. І не думаю, що бути успішним бізнесменом чи політиком і водночас християнином неможливо. Бог дає різні таланти і ресурси, комусь – вчителем в школі, комусь інженером, комусь підприємцем, міліціонером, військовим, лікарем, депутатом чи просто дружиною і мітір’ю. Будь-яка робота, престижна чи не дуже, може принести славу Богу. Але бути класниим і успішним у цьому віці не може бути ціллю християнина. У Біблії маємо багато серйозних попереджень про любов до грошей чи слави.

Нема чогось поганого в тому, щоб церквою ходити в кіно, в театр, на боулінг, на ковзани, на шахи… Але церква – це духовний інститут, а не клуб за інтересами. Церква покликана проповідувати Євангелію та навчати Слова Божого. Проповідувати і навчати.

До чого все це я? Не треба робити християнство крутим в очах світу – воно не є таким і не має таким бути. Християнство не від світу цього, у тому буде дивним і неправильним, якщо світ сприйме його за щось своє. Один мій друг, місіонер зі США, колись сказав, що його рідні не могли зрозуміти навіщо йому все це місіонерство в Україні та життя за підтримку. “Отримав би освіту, хорошу роботу у США, побудував чи купив дім…”. Рідний дядько цього місіонера був успішним юристом, жив в одному хмарочосі з мером Нью-Йорку.

І знову: нема нічого кепського в тому, щоб жити в одному хмарочосі з мером найбагатшого міста світу чи бути самому його мером. Річ в іншому: суть християнства не в тому, щоб досягти карколомних успіхів тут, на землі, а щоб в кінці земного шляху почути від Господаря “увійди, мій вірний раб…”.

Друзі, пам’ятаймо основний месседж християнства – відвічний Божий Син зійшов з Небес, щоб ми мали життя вічне. Він прожив дуже непривабливе життя, ганебно і в болях помер за всіх людей, але воскрес на третій день, вознісся і вдруге прийде судити живих і мертвих. Ісус Христос гряде. Не підмінюймо Євангелію. Вона, істинна Євангелія, “сила Божа на спасіння кожному, хто вірує” (Римл. 1:16).