Здійнявся великий галас навколо паризького карикатурного журналу “Шарлі”. Все більше переконуюсь, що християни і церква не повинні стояти осторонь резонансних подій, а принагідно свідчити про Христа та духовний світ.

Як на мене завжди дуже корисно з’ясувати де Бог в кожній ситуації. Був собі французький журнальчик, висміював всіх і все – політику, релігію, малював порномалюночки. Частенько насміхався над Мухаммедом і мусульманством. Деяким мусульманам це не сподобалися, вони взяли зброю і перестріляли майже всю редколегію. Де Бог?

Ми добре знаємо кілька речей. Весь світ лежить у злі. Чи хотів Бог, щоб хтось висміював мусульман? Не думаю. Хоч у Ісуса Христа, як на мене, було (і є) почуття гумору, навряд чи Йому дуже подобалося, що витворяли кореспонденти “Шарлі”, навряд чи Йому це приносило хоч крихтину слави. Де межа свободи слова? – часто запитують зараз. Неправильне питання. Правильне таке: що Бог думає про ті чи інші події та явища? Яка різниця що Ви думаєте про те чи інше, якщо Ви не Законодавець і Суддя?  Бог зробив інтимне життя для сім’ї, шлюб – тільки для одного чоловіка і однієї жінки. Ви можете кричати про це, або протилежне цьому в “демократичній” Франції або мовчати в консервативному Катарі, але вічні Божі стандарти незмінні. Бог засуджує однаково порнографію і глузування, як і тих, хто взяв на себе роль карателів і убив глузіїв.

Тому питання хто тут правий і де межа свободи слова це лише політичні ігри. Є люди, які вважають, що Мухаммед пророк – і це їхнє право політичне.  Є ті, хто висміюють мусульман, але роблять це не тому що вважають мусульманство хибним способом поклоніння Творцеві, а  тому що мають 60 000 підписників і в такий спосіб “розвивають демократію” і заробляють хороші гроші. Є Ісус Христос, який судитиме їх усіх – і це його відвічне право. Іншими словами: не вам, люди вирішувати, что такое хорошо и что таке плохо – це проголошує Творець всесвіту, а вам можна лише вибрати або відкинути істину. Не людям вирішувати що є істина.

Найбільша помилка постмодерного суспільства – підміна духовних реалій на політично-спекулятивні. Але сучасному суспільству треба затямити: навіть якщо чорне називати білим, а біле чорним тисячі разів, Бог однаково суворий до гріха, навіть якщо ми оправдуємо одних грішників, показово засуджуючи других, або засуджуємо перших, а вихвалюємо других.

Тому християни не можуть гратися в усі ці брудні ігри, а повинні сказати: те, що робили в “Шарлі”,  огидно і низько, як і відібрати в них життя – неприпустимо.