Лідер і лідерство. Як на мене, одна з найзаплутаніших тем у християнстві. Вчорашнє обговорення в церкві про лідерство надихнуло мене написати про лідерство пост, оскільки, як мені здається, християни часто не розуміють природу і характер лідерства, а також вдаються до дещо дивного кліше “духовне лідерство”, протиставляючи його “світському лідерству”.

Почнімо з неправильного розуміння.
Духовне лідерство, на противагу лідерству світському, це не завжди бути першим чи вміти наказувати, а насамперед, служити і допомагати іншим. Істинний лідер всім допомагає і служить.

І все б нічого, але така дефініція нівелює саме поняття лідерства та приводить до думки що Ісус кругле називав квадратним. Чого він точно не робив.

Отже.
Існує одна єдина об’єктивна істина, яка не залежить від суб’єктивних суджень людей. Суб’єктивні судження – це такі судження, які залежать від поглядів, смаків, вподобань, почуттів, освіченості людини. Іншим словами, суб’єктивно комусь може бути в Україні взимку холодно, тому що цей хтось всі зими проводив в Техасі, де тепліше. А той, хто жив в Сибірі, йому в Україні навіть дуже тепло. Де ж об’єктивна істина? Вона в тому, що середньосічнева температура -7…-8 на півночі та +2…+4 на півдні країни.

Я люблю повторювати, що об’єктивна істина – це думка Бога про обставини, події та речі. Щоправда, не всі погодяться з такою концепцією, хоча б тому, що на думку багатьох Бога не існує, або, принаймні, не існує неспростовних свідчень його існування.

Але облишмо це і рухаймося до лідерства.
Головне питання в тому, що таке лідерство на думку Вищого Розуму. І тут дуже важливо не християнізувати Бога, тобто не робити Бога продуктом християнства. Бог – Абсолют, Вище і Нескінченне начало, Творець, який створив духовний і матеріальний світ, і який створив людину. Людина – продукт Божого задуму, але аж ніяк не навпаки. Християнство, хоч і є Божим проектом і задумом, в той же час почасти є і людським витвором, в сенсі християнської культури, чи субкультури помісної церкви. І часто, на жаль, християни підсвідомо схиляються до поняття “християнський Бог”, хоч і не кажуть про інших богів, але нібито десь і на крихту допускаючи це, навіть якщо не в дійсності, то у власних мислиннєвих конструкціях.

Не існує християнського Бога. Існує просто Бог – Бог Авраама, Ісаака і Якова. Отець Господа Ісуса Христа. Бог Ізраїля. Але Бог є Сам по Собі і не належить в жодному сенсі нікому, включаючи вселенську церкву чи Ізраїль.

Лідерство, з точки зору всемогутнього та всезнаючого Бога, включає в себе кілька простих аспектів:
– ініціатива
– бачення
– рішення
– відповідальність
– турбота.

Іншими словами, лідерство – це здатність до впливу, це вміння бути прикладом і надихати, вміння проявити ініціативу, пояснити бачення, прийняти рішення, взяти на себе відповідальність (тобто готовність відповісти за провали так само як і отримувтаи лаври за успіх), турбота про підлеглих. Це не ознаки “християнського” лідерства, а лідерства як такого. Тому що лідерство – це метод впливу, а сім’я/церква/суспільство є лише середовищами застосування.

Тому світське лідерство за своєю суттю це те саме лідерство, як і в сім’ї чи церкві, але просто застосовується в державних чи громадських організаціях, або на підприємстві тощо.

Нормальна людина не буде заперечувати, що серед невідроджених людей є дуже прекрасні чоловіки і батьки, які дбають про своїх дружин/дітей та чудово ведуть свої сім’ї. Серед невідроджених Президентів, канцлерів, лорд-канцлерів та Прем’єрів є люди, які зробили для своїх країн чимало добра і були прекрасними лідерами для націй.

Власне, вічні Божі стандарти існують і за межами християнства, тому навіть невіруюча людина може “нащупати їх”, тому що мудрість існує всюди і доступна всім. Звісно, маючи Біблію, ті самі Божі істини можня засвоїти значно швидше.

Лідер в сім’ї (чоловік) має проявляти ініціативу, пропонувати дружині бачення (наприклад, як витрачати фінанси чи виховувати дітей), приймати остаточне рішення, брати на себе відповідальність (в т.ч. визнавати помилки), проявляти до дружини та дітей турботу.

Лідер в церкві має робити дуже подібні речі. Ініціатива (у служінні), бачення (у служінні), рішення, відповідбальність, турбота. Зокрема важливо, щоб пресвітер/диякон/керівник молоді/керівник хору і будь-хто, хто має лідерську позицію вмів визнати, що проблеми у церкві і служінні принаймні частково через його, лідера, неправильні рішення.

Лідер в державі (Президент, Прем’єр, міністр, начальник, голова, директор) чи власник підприємства мають робити абсолютно ті ж речі.

Чому ж “світське” лідерство таке погане? Ну, не завжди воно аж таке погане, але зазвичай дійсно відрізняється від єдиноправильного/Божого. Грішні люди перекрутили вічні Божі стандарти, відкинувши чимало правильних ідей через власні амбіції, страхи, жадобу до влади чи грошей. Невідродженими людьми часто (але не завжди) керують неправильні мотиви, які мають наслідком неправильні методи.

“А Ісус їх покликав і промовив: Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть.  Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам.  А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба. “ (Мт. 20:25-27)
Що тут має на увазі Ісус?
Чи повинен Президент поводитися як раб? Чи може Ісус все ж таки вірив, що існують два окремі види лідерства – “світське” та “церковне”…? Окей, тоді пресвітер повинен поводитися як раб?

“[Ісус] устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника й підперізується. Потому налив Він води до вмивальниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушником, що ним був підперезаний. І підходить до Симона Петра, а той каже Йому: Ти, Господи, митимеш ноги мені? Ісус відказав і промовив йому: Що Я роблю, ти не знаєш тепер, але опісля зрозумієш. Говорить до Нього Петро: Ти повік мені ніг не обмиєш! Ісус відповів йому: Коли Я не вмию тебе, ти не матимеш частки зо Мною. До Нього проказує Симон Петро: Господи, не самі мої ноги, а й руки та голову! “ (Ів. 13:6-9)

Головна думка цих двох уривків проста – християнин, що займає високу (лідерську) позицію (в сім’ї, церкві, суспільстві) має розуміти, що лідерство є служінням, а не способом панувати, контролювати, обмежувати… Ісус помив ноги учням, щоб пояснити, що служіння іншому завжди має місце між християнами, незалежно від позиції, напротивагу світському (поширеному у світі, який здебільшого складається з невіруючих людей), де лідер лише вимагає послуху і служіння йому, лідеру.

Лідерство як служіння – це не чорне як біле, чи гаряче як холодне, а лідерство, суттю якого є послужити громаді, будучи хорошим мудрим лідером, керівником. Тобто служіння – дух такого лідерства.