Отже, станом на сьогодні я приватний вчитель української мови для іноземців. Моїм студентом (єдиною жертвою) був американський 19-річний хлопчина Нейтан, працівник благодійної християнської місії у Львові.

Отож, як це було.
Наші уроки відбувалися спочатку двічі, згодом тричі і чотири рази на тиждень, а тривали від 1 год. 15 хв до 1 год 45 хв. Урок як правило ділився на три секції – робота з тернопільським підручником Бахтіярової та Лукашевич, читання уривку з Євангелія від Іоана, спілкування українською. Ми вивчали слова, будували речення, інколи навіть слухали українські пісні. За ці 7 місяців Нейтан вивчив на пам’ять деякі з них, зокрема “Червону руту”, “Пливе кача по Тисині”, “Я ніколи нікому тебе не віддам”…

Українська мова важча за низку європейських – зокрема англійську та німецьку. Українська мова має деякі особливості, які важкувато пояснити англомовній людині. Зокрема, відмінки. Американцеві важко розуміти навіщо ті відмінки взагалі потрібні і що з ними робити. В англійській мові фактично нема відмінків, але є щось близьке до родового – of, та до орудного by, using. Це дуже приблизні аналоги, бо якщо Ви викладатимете українську іноземцеві то прийдеться добряче намучитсия щоб пояснити що і як з тими відмінками робити.

Друга особливість – відсутність артиклів. Але це нам тільки на руку. Третя – у нас стіл – він, парта – вона, а в англійців все it, it, it. Американцеві трохи важко збагнути, що у нас неживі предмети теж “він” і “вона”.

Четверта особливість – використання префіксів у дієсловах. Переробити, підробити, доробити, передумати, надумати, додумати… там, де ми вставлаємо префікси, американці/британці мають допоміжні слова, які ставлять після дієслова.

П’ята особливість – imperfect, perfect (недоконаний та доконаний види дієслова). Можливо Ви про це ніколи не думали, але це досить цікава особливість української (і не лише її) мови. Коли іноземець вчить слово take брати, він має одразу знати його імперфект брати та перфект взяти. Я брав/взяв, я братиму/візьму. Таким чином це значно ускладнює процес вивчення, тому що далеко не завжди можна вгадати як той перфект побудувати знаючи лише імперфект.

Шоста особливіть – використання закінчення “ся“: митися, харчуватися, вчитися, одягатися, купатися… Тут недостатньо просто скзаати, що “ся” означає зворотну дію (себе мити, харчувати і т.д.) – бо то не завжди так просто.

Сьома особливість – слова без перекладу. Ну от перекладіть мені слова “хіба“, “невже” або “ж“… Це найпростіші випадки, але є і складніші. Кожна мова має свої словечка, аналогів до яких не існує, а потрібне тлумачення. Частка “ж”, як я пояснював своєму Нейтану, це свого роду so, але завжди ставити її треба в середині речення, як правило після підмета. Частка “ж” показує, що є якийсь контекст розмови, тобто першге речення у тексті як правило не містить “ж”, а “Ти ж мене підманула” передбачає обман (подію) перед претензією… Мовляв, обіцяла, що прийдеш на побачення, а обманула… Є ще частка “б“, яку можна пояснювати через would, та “а” – чось середнє між “і” та “але” – я називає це “soft but“.

Взагалі, я намагався і намагаюся навчати не лише мові, а й культурі – пояснюю чому не варто класти ноги на стіл. Жартую. А якщо серйозно, то розповідаю про традиції та звичаї українсьго народу, про ставлення до часу, дружби, їжі, про персонажів на українських грошах, про Київстьку Русь. Урок української у мене передбачає міні-урок географії та історії, тобто студент має знати, де Полтава та Херсон, хто такий Іван Франко і чому його посадили у в’язницю…

До речі, професійний викладач української для іноземців бере за годину 20 доларів США. Я наважився брати утричі менше – мовляв, без досвіду… Але робота (викладати рідну мову іноземцеві) мені дуже подобаєтсья, я вкладаю в неї душу. Тому, якщо треба, дайте мені знати…

Фото з інтернету.