Розлучення

divorce_2089038b

Оновлено 16.05.2015, після консультування з викладачами івриту та одним носієм мови.

Недавно в церкві мали проповідь про розлучення у світлі Біблії. А після проповіді гарячі дискусії. Ніби-то і всі згідні, що Бог розлучення забороняє, але все ж таки ця тема викликає багато запитань.

І підійшли фарисеї до Нього, і, випробовуючи, запитали Його: Чи дозволено дружину свою відпускати з причини всякої? А Він відповів і сказав: Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконвіку людей, створив їх чоловіком і жінкою? І сказав: Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і стануть обоє вони одним тілом, тому то немає вже двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує! Вони кажуть Йому: А чому ж Мойсей заповів дати листа розводового, та й відпускати? Він говорить до них: То за ваше жорстокосердя дозволив Мойсей відпускати дружин ваших, спочатку ж так не було. А Я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу, і одружиться з іншою, той чинить перелюб. І хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб.  Учні говорять Йому: Коли справа така чоловіка із дружиною, то не добре одружуватись.  А Він їм відказав: Це слово вміщають не всі, але ті, кому дано.

Матвія 19:3-11

Мотиви фарисеїв відомі – не почути Слово Боже, щоб в житті застосовувати, а загнати Ісуса в пастку, щоб мати додаткові аргументи для Його звинувачення.

Отож, що навчає Ісус?
Контекст того запитання такий: в тогочасному Ізраїлі було дві богословські равинські школи – умовно “консерватори” і “ліберали”. Консерватори навчали, що Бог розлучення взагалі кажучи забороняє, а ліберали – що приводом для розлучення можу бути будь-що, зокрема, дружина не вміє готувати їсти (несмачний борщ).

Для початку розгляду того питання треба зрозуміти що всіх в Ізраїлі можна вважати віруючими, в тому сенсі, що всі вони в тій чи іншій мірі знали про Бога та Закон Мойсея. Звісно, ми не торкаємося зараз питання індивідуального спасіння конкретного єврея Старого Завіту, але лише говоримо, що в цій ситуації шлюб майже завжди укладали двоє ізраїльтян з біль-менш однакового культурно-релігійного середовища.

Отже, фарисеї ставлять питання: Чи дозволено дружину свою відпускати з причини всякої? – вже програмуючи певну відповідь, мовляв, з яких причин можна відпускати дружину. Фарисеї мислять в площині “розлучення – так, питання в тім що дає підставу”. Ісус звертає їхню увагу на Буття 2:24. Прочитаємо кілька віршів: І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама. І промовив Адам: Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка. Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом.  І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромились. (Буття 2:21-25).

З Буття ми бачимо, що Бог створив шлюб до держави, до Ізраїлю і тим більше до Церкви. Чоловіки та жінки одружувалися задовго до Авраама (дідуся Якова Ізраїля), та і сам Авраам, звісно, взяв за дружину Сару до свого покливання/служіння/увірування… Це важливо розуміти, тому що сьогодні деякі християни навчають (якщо не говорять прямо, то думають так), що шлюб дає Церква/держава. Важливо розуміти, що держава лише реєструє факт шлюбу, саме тому і установа називається РАЦС – відділ реєстрації актів цивільного стану, а Церква може лише навчати, наставляти, провести шлюбну церемонію (вінчання), але шлюб як такий – це добровільне рішення чоловіка і жінки бути сім’єю, тобто рішення конкретного чоловіка взяти конкретну незаміжню жінку за свою дружину і її згода на це. Шлюб не наступає ані в мить реєстрації шлюбу, ані в мить оголошення служителем церкви. Але, з іншого боку, ми живемо в епоху існування держави як інституту та церкви як спільноти християн, яка (або служителі якої) отримали право та обов’язок здійснювати ті чи інші дії від імені Христа.

Подумайте як одружувалися між собою онуки Ноя, і яка “держава”, “синагога” чи “церква” їх вінчала. Але ніхто з нас не живе в часи Адама, Ноя чи  Авраама.  Тому в наш час є дещо інші обставини, які і треба брати до уваги. Адекватно і прийнятно зареєструвати шлюб (виявити повагу до існуючих державних законів), розумно і коректно отримати наставлення у пресвітера. Не реєструвати шлюб в РАЦСі – це, немов, обманювати державу про свій цивільний стан. З іншого боку не варто стверджувати ніби-то нереєстрований шлюб недійсний (з Божої точки зору).

Отож, питання “з якої миті настає шлюб” може мати різні відповіді – зокрема, з тої, коли його зареєстровано, з тої, коли служитель церкви оголосив пару чоловіком і дружиною, але не лише.

Отож, Ісус їм цитує Буття 2:24, щоб вони второпали, що Бог створив чоловіків і жінок, а шлюб – це Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом, тобто, чоловік і дружина покидають своїх батьків щоб створити нову сім’ю. Шлюб – це Божий інститут об’єднання одного чоловіка і однієї жінки назавжди. А чоловік має відділитися емоційно і фінансово від своїх батьків, щоб побудувати нову сім’ю.

Окремо на хвильку зупинімося на Давиді, який мав 8 жінок. Моя особиста думка – Бог ніколи це не схвалював і не благословляв, бо інакше на треба вигадати якісь особливі правила для Давида, в обхід богонахненого тексту П’ятикнижжя Мойсея.

Ісус зацитував місце з Буття, тому що неможливо правильно ставитися до розлучення перш ніж зрозуміти що таке шлюб. Отож, Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує! – коментує Ісус Бт. 2:24, маючи на увазі, що з Буття випливає, що шлюб створив Бог, а тому держава/церква, і навіть сама людина не може його розривати. Іншими словами, якщо чоловік бере жінку за дружину він бере її назавжди, а якщо жінка виходить заміж – то назавжди. Ісус не допускає пробного тимчасового шлюбу, бо такого, згідно задуму Всевишнього, не існує. Існує лише один вид шлюбу – шлюб назавжди.

Фарисеї не вгомонилися і продовжують: А чому ж Мойсей заповів дати листа розводового, та й відпускати?  Тут одразу треба застерегти: Мойсей точно не писав “від себе”, як не писав від себе і Павло 1 Кор. 7:10-12, 25, де він написав “А тим, що побрались, наказую не я, а Господь… Іншим же я говорю, не Господь…”. “Усе Писання Богом надхнене…” – це і ще два-три десятки віршів заперечують будь-яку можливість потрапляння “просто людських думок” в богонатхнений текст. Наведенні уривки в 1 Кор. 7 стосуються ситуації, коли у шлюбі один з партнерів невіруючий, а інший увірував вже будучи одружений. Оскільки таку ситуацію Ісус не розглядав, тому що навчав “віруючий” (принаймні знайомий з Богом) Ізраїль, то Павло, під керівництвом Святого Духа написав щось таке: Ісус цього не навчав (не торкався саме цієї теми, тому що пояснював дещо іншу – про “обоє віруючі”), а я [Павло] Вам поясню, як треба. З таким самим Божим авторитетом.

Отож, Мойсея не писав “від себе“. Вірші в Повт. Зак. 24:1-4 треба розуміти таким чином: на той час вже існувала практика відпускати жінок і давати листи “розводові”. Мойсей (Бог через Мойсея) констатує практику, що вже існує, але не схвалює її. Уривок Повторення 24:1-4 краще розуміти так: Як хто візьме жінку, і стане їй чоловіком, і коли вона не знайде ласки в очах його, бо знайшов у ній яку ганебну річ, і [коли] напише їй листа розводового, і дасть в її руку, та й відпустить її з свого дому. І вийде вона з його дому, і піде, і вийде за іншого чоловіка, і коли зненавидить її той останній чоловік, то напише їй листа розводового, і дасть в її руку, та й відпустить її з свого дому. Або коли помре той останній чоловік, що взяв був її собі за жінку, не може перший її муж, що відпустив її, вернути й узяти її, щоб стала йому за жінку по тому, як була занечищена, бо це огида перед Господнім лицем, і ти не зробиш грішною тієї землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі на спадок. Тобто, коли це все відбудеться як факт, брати жінку “назад” не можна категорично!

Вони кажуть Йому: А чому ж Мойсей заповів дати листа розводового, та й відпускати? Він говорить до них: То за ваше жорстокосердя дозволив Мойсей відпускати дружин ваших, спочатку ж так не було (Від Матвія 19:7,8) – швидше за все говорить або про усну вказівку Мойсея, яка не міститься в письмовій Торі (П’ятикнижжі) і яка НЕ співпадає з Словом Божим, або про довільне (ліберальне) тлумачення фарисеями Пов. Зак. 24:1-4. В будь-якому разі жодних дозволів писати “листи розводові” у Писанні нема, а є лише опис гріховної практики.

А тепер, увага. Якщо чоловік відпустив жінку і “одружився” з іншою – жінка вільна вийти заміж, оскільки чоловік встіпив в “шлюб”, а якщо точніше в перелюб, бо шлюб то в нього був з першою (і єдиною) дружиною, а ніяких розлучень Бог не благословляв.

А Я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу, і одружиться з іншою, той чинить перелюб. І хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб.

Ісус Христос каже: шановні, єдиною причиною розлучення може бути гріх перелюбу (інтимне життя за межами шлюбу). Тобто, чоловік не може (не має права) розлучитися з жінкою, як тільки у випадку якщо вона, будучи його дружиною, мала інтимні стосунки з іншим чоловіком.

І хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб. – і той чоловік, який бере “розлучену” – бере заміжню за іншого чоловіка жінку. Я вірю в те, що “розлучена” жінка може тоді і тільки тоді вийти вдруге заміж, якщо вона розлучилася через його перелюб.

Учні говорять Йому: Коли справа така чоловіка із дружиною, то не добре одружуватись.- Тут учні зрозуміли що шлюб – справа гіпервідповідальна (ймовірно, деякі з них були дещо ліберальніших поглядів, ніж їхній Учитель), і впали в іншу крайність “не одружуватися”.

До речі, саме так розумів шлюб Апостол Павло: А тим, що побрались, наказую не я, а Господь: Нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком! А коли ж і розлучиться, хай зостається незаміжня, або з чоловіком своїм хай помириться, і не відпускати чоловікові дружини!  1 Кор. 7:10-11

А коли ж і розлучиться означає якщо вони де-факто розійдуться, то жінка не може просто взяти та й вийти вдруге заміж.

Іншим же я говорю, не Господь: коли який брат має дружину невіруючу, і згідна вона жити з ним, нехай він не лишає її. І жінка, як має чоловіка невіруючого, а той згоден жити з нею, нехай не лишає його. Чоловік бо невіруючий освячується в дружині, а дружина невіруюча освячується в чоловікові. А інакше нечисті були б ваші діти, тепер же святі. А як хоче невіруючий розлучитися, хай розлучиться, не неволиться брат чи сестра в такім разі, бо покликав нас Бог до миру. Звідки знаєш ти, дружино, чи не спасеш чоловіка? Або звідки знаєш, чоловіче, чи не спасеш дружини? 1 Кор. 7: 12-16

Павло розглядає ситуацію, коли в шлюбі один (невіруючий). Так може бути лише якщо двоє людей одружилися, але потім один (одна) з них увірували. В такому випадку віруючий (-а) має продовжувати жити зі своїм чоловіком/дружиною, хіба що той інший не хоче, а сам подав на розлучення і де-факто розлучився. В таком уразі віруючий (-а) вільний (-а) щоб створити шлюб.

Дружина законом прив’язана, поки живе чоловік її; коли ж чоловік її вмре, вона вільна виходити заміж, за кого захоче, аби тільки в Господі. 1 Кор. 7:3 – тобто жінка залишається дружиною своєму чоловікові доти, доки він живий (і не чинить перелюбу). Навіть якщо її чоловік потрапив у в’язницю або відлучений від церкви – вона залишається його дружиною.

А що робити, якщо церква дотримується більш консервативного бачення, ніж сам Ісус Христос? Наприклад, церква в принципі “не дає” повторного шлюбу, навіть якщо жінка розлучена через перелюб свого попереднього чоловіка? Ну, взагалі кажучи, церква в принципі не дає шлюбу… проблема лише в тім, що якщо така жінка візьме шлюб “державний” то церква почне “дисциплінувати” таку сестру. Тому, ймовірно, в церкві їй буде, м’яко кажучи, важкувато. Вибирати треба таку церкву, яка найбільш біблійна за своїм вченням.

Як вести себе християнам, якщо державний закон дозволяє розлучення? Зокрема, як вести себе судді-християнину, який розглядає справу, де обоє хочуть розлучитися? Суддя-християнин має слідувати Закону Божому, а якщо це неможливо знайти собі іншу роботу.

Віруюча людина має користуватися правами громадянина, щоб впливати на політиків, зокрема, у питаннях, які торкаються духовного світу. На приклад, християни можуть і повинні засуджувати аборти, корупцію, легалізацію одностатевих “шлюбів” і не просто засуджувати в церкві на недільному зібранні, а звертаючись до своїх представників у парламенті.

За завершення ще кілька думок. Боже провидіння діє завжди і всюди, але це не значить що Бог забирає від людини вибір. Бог дає загальні вказівки, яких треба дотримуватися, але і діє в житті людини, зокрема, змінюючи обставини в її житті. Варто пам’ятати, що Бог – це не система знань, а жива і активна Особа у Всесвіті, яка бере участь у всіх подіях та процесах буття. Завжди і в усьому треба шукати Божої допомоги, а приймаючи рішення – дотримуватися Слово Божого.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s