Сьогодні мав цікаву розмову про деякі проблеми в сучасних євангельських церквах США. Зокрема, багато невеликих церков (до 100 осіб) є досить закритими спільнотами що спричиняє такі наслідки: людина виростає в церкві, її всі знають, і коли вона стає служителем (необов’язково офіційно, а просто посв’ячено займається технічним забезепеченням, дитячими таборами чи служінням в лікарням чи будь-що інше), більшість людей в церкві не проявляє до нього належної поваги. Мій співрозмовник, що виріс в США в такій церкві, де його дідусь багато років пресвітер, дуже стурбований цим, оскільки бачить, що церква не проявляє належної уваги не тільки до нього, відносно молодого хлопця, а й до його старшого одруженого брата, якому 27 років, і який теж “виріс у церкві”. Повага, як відома, дуже важлива для чоловіків.

Окрім того, ми розмовляли про те, що в більшості (майже в усіх, власне) церквах домінують жінки, і літургії підлаштовують під жінок. Зокрема, це стосується проповідей, прославлення, прикрас церковних приміщень, надмірного наголосу на одяг (в багатьох церквах чоловікам не дозволяють приходити в джинсах і т.д.). Зокрема, коли церковне приміщення будували чоловіки церкви, на служіння в неділю приходило 200 людей – чоловіки відчували себе більш потрібними, і радо йшли до церкви. Коли церкву побудували, кількість відвідувачів богослужіння впала до 80. Подібну думку я чув і від іншого американця. Звісно, можна говорити, що чоловіків “не те” приваблювало, мовляв, нехай Бога шукають, але я таки думаю, що чоловіки створені Богом саме чоловіками (а жінки жінками), і кожен чоловік хоче (і повинен) почувати себе чоловічно, так би мовити, і на роботі, і вдома, і в церкві.

Я думаю це дотично торкається питання чому в багатьох церквах, по-перше, чоловіки пасивні (не проявляють ініціативи у служінні, не беруть на себе лідерство), по-друге, чому в церквах власне домінують жінки – чоловіки зі світу не приходять в церкву власне тому, що вважають церкву, пробачте за слово, сестри, “бабським ділом” (жіночою справою). В результаті замкнене коло: у нас нема чоловіків тому що у нас нема чоловіків.

Кілька років тому чув, що в одній з вітчизняних євангельських церков хлопці (молодь) настільки розслабилися, що не хотіли ані проповідувати, ані будь-що робити, але все ще хотіли приходити (штани протирати). Так-от, дівчата там не розгубилися і взяли “молодіжку” в свої руки: вони все організовували, а хлопців просто просили проповідувати на “молодіжці”. Можна довго і нудно обговорювати наскільки біблійною є така модель, але очевидне одне – ті хлопці явно свою роль не розуміли.

Іншою причиною таких обставин є те, що на превеликий жаль, в багатьох сім’ях на теренах СРСР/СНД чоловіки не були хорошими чоловіками і татами або через зловживання алкоголем або ще чомусь (Україна століттями була окупована Польщею, Австрією та Росією, що активно виховувало покору та смирення, потім в СРСР все вирішувала партія, індивідуалізм був мінімальний, небажаний а то й закінчувався на Сибірі, що виховувало страх). Дівчата, які виросли в таких сім’ях, постійно бачили одну картину: мама робить все (працює, виховує, наводить порядки вдома, ходить на батьківські збори, вирішує всі справи і т.д.), а тато нічого. В результаті в їхніх свідомостях глибоко і міцно закарбувалося, що, мабуть, так і має бути, або не має бути – але що робити, якщо вони, чоловіки, так ніякі (і часто це правда)? Отож дівчата виростали в таких сім’ях, потім прийшли до Христа і у церкву з думкою, що жінка має бути всім і всюди, і в церкві намагалися бути напів-пастором. Звісно, це не завжди і не про всіх. Але тут чоловіки, тобто наші дорогі брати, побачили, що сестри активні і в принципі призвичаїлися до своєї пасивної ролі. З часом такі брати і сестри утворили сім’ї, де всі прекрасно знають хто має бути головою, а хто помічницею, але  роблять часто таки навпаки. Знову ж таки: є і багато хороших прикладів, але не більшість. Здогадайтесь з трьох разів, які діти, майбутні чоловіки і жінки, виростуть у сім’ях, де тато і мама майже помінялися ролями (навіть якщо тато християнин, на роботі працює, зарплату чемно додому приносить, не зловживає алкоголем)?

Що робити? Церква має виховувати чоловіків. Я взагалі глибоко переконаний, що церква повинна виховувати дорослих людей, що всі ми потребуємо грамотного виховання, наставлення, навчання. Останні роки в Україну проникло багато західного вчення (і багато здорового і біблійного в тому числі), але в одному я точно не згідний з західним християнством – надмірний наголос на вибір і особисту відповідальність. При церковному будівництві варто враховувати культурно-цивілізаційні аспекти, тобто не будувати слов’янську церкву за американським, пробачте, зразком. На практиці це означає, що якщо слов’яни формували свою ідентичність сотні років, то треба її максимально враховувати при розвитку церкви і церковного служіння. Зокрема, слов’янський світ дещо по-іншому ставиться до дружби, часу, свободи, ініціативи, гумору і т.д. ніж світ західний. Не треба ламати через коліно світогляд слов’янина, мовляв, ми тут “біблійні”, а треба максимально враховувати культурний аспект. “Що німцеві добре – росіянину смерть”. І навпаки.

“Для усіх я був усім щоб спасти бодай декого” (1 Кор. 9:22) – Апостол Павло не нав’язував свою єврейськість поганам, але і не чекав, що євреї почнуть думати як греки чи римляни. Кожен етнос має свої особливості, а особливостями України є не лише борщ, сало, вишиванка, а й ціннісні та моральні засади.

Наведу ще один приклад, який кілька років тому почув по телебаченню. Передача стосувалася українського бізнесу. Майже всі українські супермаркети належать українцям (громадянам України), і лише деякі, не дуже успішні – європейському бізнесу. Чому ж німці і литовці не можуть створити високоефективну мережу супермаркетів? Та тому що мислять як німці, і як литовці, в той час, як в Україні треба думати як українець, принаймні, щоб бути успішним.

Це я до того, що і чоловіків виховувати треба по-українськи. Тому, робімо висновки.

P.S.
Якщо комусь здалося, що я недолюблюю західний світ – це не так. Навпаки, вважаю, що і у західних культурах, (як і у східних) є доволі багато цікавого та корисного, і нам, слов’янам, варто багато-чого повчитися у “західняків”.