Віра і діла. Чому важливо не протиставляти

Я вже багато разів письмово та усно запевняв, що з точки зору Святого Писання, віра в Євангеліє – єдина умова на спасіння. Саме через віру ми отримуємо спасіння, а наші діла, праведність, вірність, релігійність, моральність, можертви і все таке не можуть нас виправдати перед Богом, але лише осудити. Така точка зору називається християнство, напротивагу релігіям світу, які навчають, що спасіння можна заробити, заслужити.

Так я думаю і зараз. Але тут хочу звернути увагу на дещо інше. В деяких протестантських колах набула популярності точка зору, що віра і діла є немов взаємовиключними і взагалі жодним чином не пов’язаними. Так, немов мозок однієї людини може вірити, але вперто, завжди і у всьому ігнорувати Бога, жити аморально, безбожно.

Звідке таке бачення? Цей погляд можна назвати штучний дуалізм, де на одному полюсі віра, а на другому – діла, і разом вони ніколи не перетинаються. Що за безглуздя! Хіба людина в цілому кажучи не живе більш-менш відповідно своєї віри? Хібе не розум (чи єство) продукує і те, і інше? Людська свідомість чинить буття, аспектами якого є і віра і діла. Чи означає це, що діла завжди визначають віру людини? Звісно, що ні – ми не бачимо ані всіх діл людини, ані мотивів, ані думок.

Друге, що мене дивує в тому дуалізмі – вперта віра (пробачте за тавтологію) у віру без жодних ознак чи наслідків. Але будь-що має певний зміст і наповнення. До прикладу, страх Божий. Якщо є страх, він не буде так глибоко-глибоко, що його там ніхто ніколи не побачить. Страх Божий в тому і проявляється, що він у вчинках проявляється, вносячи певне забарвлення в діла людини. Те саме стосується і віри. Коли я у щось вірю (міцну українську гривню чи ще щось) – це спричинить принаймні якісь наслідки в моєму житті. Адже якщо нема жодних ознак віри – нема і самої віри.

І знову кажу – ми не все бачимо, і не повинні судити чи оцінювати інших людей. Бог знає все, бачить все, Йому і оцінювати вірить хтось там чи ні.

Часто представники “віра без наслідків” наводять приклад “великих грішників” – Авраама, який обманював, Мойсея, який убив єгиптянина, Давида, який убив свого воєначальника та забрав жінку свого ближнього… Але хіба життя цих людей не свідчить яскраво про їхню віру? Хіба все, що зробив Мойсей – це вибивство? Чи він сотнями своїх діл показував свою віру в Бога, що і записано в П’ятикнижі Мойсея. Інколи говорять про грішників-коринтян. Мовляв, Павло там всіх братами називає, а там дехто грішили багатенно.

1. Ми не знаємо точно, чи кожен представник Коринтської церкви був відродженим. Звертання “брати” в цілому не дає ліцензії на спасіння всім і кожному в Коринті.

2. Навіть якщо все ж таки всі були спасенні (а я цього не виключаю), це ще не доводить, що відроджені люди можуть тотально ігнорувати Бога.

Все, що ми можемо побачити в Коринтянах – віруючі люди можуть падати і чинити ганебні речі. Так, на жаль. Тому ніколи не можна давати однозначні оцінки про віру інших людей.

Отже, що я навчаю – система “віра і діла” не є диполем. Діла часто свідчать пров віру людини. Але не завжди все однозначно.

Єдиною умовою на спасіння є віра в Ісуса Христа як Свого Спасителя. Ісус вже достатньо зробив на хресті – і неможливо щось додати чи відняти до Його завершеної справи.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s