Якуб ЛОГІНОВ,
“Дзеркало тижня”

Дуже важко вивчити іноземну мову не виїжджаючи зі своєї країни. На мовних курсах, лекторатах в університеті чи вивчаючи мову самостійно, можна оволодіти теорію та базовий запас лексики, але для вільного володіння потрібна практика. Тобто — бажано поїхати в дану країну, щоб весь час бути в даному мовному середовищі. Для прикладу, якщо ти в Італії і поїхав на якийсь час до Риму, хоч-не-хоч вимушений спілкуватися з людьми на вулиці, в магазинах тощо італійською, довкола себе чуєш італійську мову, читаєш італійські написи. І таким чином мова засвоюється. Якщо вивчаєш німецьку — можеш набрати мовну практику в Німеччині або Австрії, якщо французьку — у Франції або бельгійській Валонії, якщо російську — в Москві, Петербурзі чи Калінінграді. З іноземцями, котрі вивчають українську мову, ситуація складніша.

Мовну практику в такому випадку можна набрати хіба що в Західній Україні. А і то не зовсім добре — для прикладу, сучасна львівська говірка також переповнена русизмами, особливо у сленговій версії. До речі, це парадокс, але якщо поляк хоче вивчити чисту українську мову, не повинен забагато розмовляти з львів’янами, оскільки навчиться суржика — наприклад таких слів як “поняв”, “тоже”, “тіко” чи “да”. Набагато кращий варіант — і автор може це засвідчити з власного досвіду — це спілкування з україномовними киянами або з особами зі Сходу і Півдня України, котрі свідомо перейшли на українську мову. Такі особи, хоч у побуті часто є російськомовними, українською мовою говорять набагато краще, ніж галичани. Вони більше звертають увагу на чистоту мови та уникнення російських запозичень.

Проблема з’являється тоді, коли іноземець, який вивчає українську мову, натрапляє на ту частку російськомовних українців, котрі ніяк не можуть зрозуміти, що той поляк чи німець не володіє російською. І що тут немає ніяких підтекстів і політичних мотивів, а гасло “не важливо, якою мовою говориш” якраз немає тут застосування.

Пора зрозуміти: є люди (іноземці), котрі знають чи вивчають українську і зовсім не розуміють російської. Бо в тій же Польщі вона не використовується, в тому сенсі що немає російськомовних поляків, російськомовної польської преси, літератури, культури тощо. Тож якщо людина не вивчала спеціально російської мови, вона її не те що не знає, але і не розуміє — адже російська мало подібна до польської і важко щось зрозуміти, навіть при найкращому бажанні.

В цьому місці варто теж спростувати поширений міф, з яким зустрічаються іноземці, котрі вивчають українську мову. На прохання “говоріть, будь ласка, українською, бо я іноземець і не розумію російської” українці часто ображаються. Не вірять, що це правда, бо “як можна не розуміти російської, вона ж подібна до української”. Та це тільки так здається українцям, котрі російську розуміють — але не тому, що вона подібна, але тому, що мешканці України мають з нею контакт від дитинства, на відміну від поляків. Насправді ж українська і російська лексика — дуже різні, а українська мова набагато більш схожа на польську і словацьку, ніж на російську.

На жаль, українське суспільство в цьому питанні мало толерантне. Я вже не кажу про цілковиту байдужість офіційного Києва до питання української мови як іноземної, про відсутність будь якої політики популяризації мови за кордоном, відсутність системи сертифікації української мови для іноземців чи стипендій для тих, хто хоче вивчати українську. Але гірше, що ті іноземці після приїзду до України зустрічаються з нерозумінням, а часто і ворожістю з боку простих українців, котрі нервово реагують на нейтральне звернення: “говоріть будь ласка українською, бо я не знаю російської”.

А ось очікування, що той іноземець повинен вивчати “в пакеті” і українську, і російську— це вже повний нонсенс, а на жаль багато хто таку пропозицію може почути. Знати ще одну мову — це добре, але не завжди реально. Зверніть увагу на те, що сьогодні дуже багато українців вивчають польську мову. Але ніхто в Польщі не очікує, що вони мають паралельно з польською вивчати ще і чеську мову. Зрештою, мало хто б подолав такому завданню. А це те ж саме, що очікування від іноземця, щоб той одночасно вивчав українську та російську мови і ще не плутав їх, не навчився суржику.

На кінець хочеться зауважити, що взагалі нонсенсом є ситуація, коли іноземець просить українця, щоб той розмовляв з ним українською мовою, а не чужою. А це трапляється дуже часто. Це точно немає нічого спільного з гаслом “єдина країна — единая страна”, а швидше за все — з неповагою до власної країни і культури. Тож перш, ніж нарікати на те, що Європа недостатньо розуміє і підтримує українців, варто таки змінити ставлення до тих європейців, котрі Україну люблять і вивчають її мову, а котрі зустрічаються в Україні з безліччю незрозумілих проблем і неприємності.

Більше читайте тут: http://gazeta.dt.ua/EDUCATION/govorit-bud-laska-ukrayinskoyu-bo-ya-ne-znayu-rosiyskoyi-_.html

А для тих, хто таки бажає вивчати калинову солов’їну мову:

Learn Ukrainian from a native speaker