Час від часу від християн можна почути таке – бути просто хорошою людиною значно важливіше, аніж постійно читати Біблію чи молитися.

Що стоїть за таким твердженням та як на це дивиться Бог? Спробуємо з’ясувати. Перш за все до цього треба підходити з точки зору формальної логіки, адже на неправильно поставлені питання не буває правильних відповідей.

Це трохи подібно на яблука: круглі чи червоні, або солодкі чи польські. Яблука можуть бути круглими або подовгастими, червоними або зеленими, солодкими чи кислими, польськими чи українськими. Це різні ознаки, які не антонімічні (не протилежні) за своєю суттю. Християнин може читати Біблію і бути доброю людиною. Християнин може (на жаль) не читати Біблію і не бути хорошою людиною.

Але тут є низка “але”. Читання Біблії це не просто “добре діло”. Це спосіб розуміти Божий характер і Божу волю. Власне бути “добрим” в тому чи іншому значенні – виконувати волю Божу, яку ми знаємо, як правило, з Писання. У самій Біблії є безліч заохочень вникати і насолоджуватися Словом Господнім, найяскравіші з них – Псалом 1 і 118 (найдовший). Людина має любити Бога, а любити Бога – означає любити і Його Слово.

Окрім того, щоденне читання Слова Божого – це питання і дисципліни, і пріоритетів. Спочатку про пріоритети. Це те, що важливе. Якщо Слово Боже (і сам Бог) важливі – то на це завжди буде час. Якщо ні… не буде. Якщо для мене важливі книги/новини/спорт/прогулянки/фотографування/танці – я завжди знайду час на це. Час є мірилом важливості. Дисципліна – це певна практика, прямо пов’язана з волею людини. Інколи християнство (конкретна його модель) буває дуже раціоналістичне, інколи – дуже емоційне. Але є ще і вольовий аспект – я постановив для себе і роблю щось або не роблю, бо для мене це важливо.  Про волю людини говорить Біблія, хоча і не дуже часто.

Інколи ми, християни, будуємо модель “духовність” без Біблії саме тому, що нам важко дисциплінувати себе в її читанні. А інколи ми ховаємося за абстакцією “добра людина”. А власне, що це значить, бути доброю людиною? Я знаю багато добрих невіруючих людей. Я знаю багатьох “добрих” (милих, ніжних і не сварливих) віруючих, але невірних Богу. Питання характеру важливе, але не фундаментальне. Бог завжди оцінює конкретні думки/слова/діла, а не абстрактно узагальнює. Крім того, Бог ще знає мотиви. Інколи ми оцінюємо людину за комфортністю щодо себе. Якщо нам людина комфортна – ми вважаємо її “доброю”. Але за своєю суттю такий підхід глибоко егоїстичний – якщо мені добре з комось, то ця людина добра. Моя зона комфорту тут в центрі. Це не правильно.

Словом, розглядат це питання слід комплексно. В історії християнства були і будуть випадки, коли християни багато знали, але мало служили. Це значить не треба знати? Ні. Були випадки, коли люди давали милостиню, але зраджували своїм жінкам/чоловікам. Не давати милостиню? Ні. Зрештою, класика – всі, хто ходять до церкви грішать різними гріхами. Який висновок? Не ходити до церкви?

Підсумок всього написаного: не варто будувати штучні дихотомії. Читання Слова Божого не заважає бути хорошою людиною. Інколи навіть дуже допомагає.