Колись давно чи під час війн чи через борги люди ставали рабами. Одні люди володіли іншими. Хтось народжувався вільним, хтось – рабом, будучи просто майном, немов меблі. Мільйони людей гнули спини на інших. Народжувалися рабами, жили рабами і помирали рабами. Їхні діти і онуки теж були рабами. І річ навіть не в тім, що раби важко працювали, а в тім, що вони не мали прав – голосували, розпоряджатися своїм життям, мати житло, освіту, роботу на вибір.

Йшли роки і людство прийшло до того, що рабство це погано, бо всі люди вільні і рівні. В Європі мислителі і поети оспівували свободу, і як наслідок, рабство засудили і скасували. Свобода стала такою великою цінністю, що майже стала ідолом. Свобода слова, свобода совісті (віросповідання), свобода на вільне пересування, обирати працю і т.ін.

То ніби правильно. Адже Бог створив людей вільними. Недобре, коли одна людина обмежує іншу… Але тут є низка маленьких “але”. Наше суспільство складається як з окремих індивідуумів (відносно вільних), так і з сімей (як соціальної одиниці). Населення землі має близько 200 держав, які мають власні конституції, уряди, армії, традиції, суспільну мораль і т.ін. Людина має свої права, і держава – свої. Наприклад, коли війна, держава мобілізовує чоловіків (інколи і жінок). Громадянин платить податки. Людина має права і обов’язки. Людина не може просто так зайти на територію військової частини, в’язниці або перетнути кордон. Є правила, які обмежують. Одружені жінка і чоловік мають права і обов’язки. Громадянство і шлюб нібито накладають певні обмеження на людину. Чи поганими вони є? Якщо так, тоді і держава і сім’я ж поганими, якщо ні, то обмеження не завжди погані.

Я ніколи не був у США. Тому я відносно мало знаю про цю країну. Але з відкритих джерел – фільми, новини, книги і розповіді друзів – я зрозумів, що у США дуже цінують свободу. Американці боролися за свою свободу з Великобританією, щоб не бути однією з колоній – і перемогли. Тепер, через понад 200 років США – велика і вільна країна… Свободу цінують і внутрішню, таки би мовити – особисту свободу громадян. Достатньо подивитися серіал The good wife (Хороша дружина), щоб побачити, як високо американці цінують особисту свободу. В тому серіалі немов усе крутиться навколо свободи. Це немов центральний камінь, на якому стоїть Америка…

І це ніби добре. Але поясню тепер чому не дуже. Так – обмежувати права і свободи одних людей за рахунок інших – зло. Коли ми говоримо про людство, то всі люди, незалежно від кольору шкіри, віку, статі, професії і освіти, походження і соціального статусу мають право на життя, медичне обслуговування, працю, висловлювати свою думку, збиратися, молитися, читати і думати. Але, людина не Бог, і тому таке право не є абсолютне.

Колись в якійсь країні зустрілися представники двох культур – північноамериканської і первісної (скажімо, папуаської). Перші спитали других, показуючи на весло для човна: чиє це весло? Місцеві відповіли: того чоловіка, він рибалка. А чому воно його? – запитали американці. Тому що він сам його виготовив – ті відповіли. А цей рибалка може його викинути/подарувати/продати/поламати/спалити? Авжеж – була відповідь, – це ж його весло.

Можливо, всі весла на світі рівні поміж собою… Можливо, це дуже важливо. Але весла не мають забувати, що вони – твориво людське. Так, я проти диктату церкви, яка не завжди представляє Бога, яка часто корумпована і нечесна. Та і церкви є різні – яка ж з них Божа? Але я не про церкву, я про Бога. Люди так захопилися відстоюванням своїх прав, що заперечують право Бога на їхнє життя. Вони немов кажуть: ніхто, навіть Бог, не має право на моє життя. Я можу поклонятися кому хочу, робити що хочу, говорити, що хочу, спати з ким хочу… Тому що я вільний! Я хочу убити плід в середині мене, тому що це не людина, а шматочок мого тіла! Тому що релігійні фанати мене не зупинять! Але все таки Ви весло, розумієте?

А тепер найголовніше – як Ви можете знати, що Бог існує?
Ми живемо в час відвертої зневаги до теїзму, особливо монотеїзму, особливо християнського фундаменталізму. Раніше люди соромилися говорити нісенітниці – тепер говорять і пишаються цим! В аргументи “проти Бога” записують науку, філософію, здоровий глузд, і всіх-всіх-всіх. В апологети – стареньких бабусь, асоціальних релігійних фанатів і т.ін.

Ця стаття не покликана довести існування Бога. Тому що автор вважає, що це в принципі не можливо. Хтось колись сказав, що Гамлет шукав Шекспіра на горищі, а Гагарін Бога у космосі. Обидва не знайшли. Шукати Бога науковим методом, це немов історією розв’язувати інтеграли, або хімією політичні проблеми. Розумієте, історія навчає про минуле людей, хімія – про природу на молекулярному рівні, математика займається інтегралами, а політологія і дипломатія – політикою… Наука не покликана ані доводити існування Бога, ані спростовувати. Не її це царство.

Отож, ніхто, навіть найкращий апологет у світі не доведе Вам існування Бога. Є лише дотичні аргументи, щоправда їх дуже багато і різного типу. Та сама наука свідчить про складність біологічного життя, про мізерно-мізерні шанси на утворення білків, клітин і т.ін. Навіть про майже нульові шанси на виникнення світу… Але само по собі це не доводить існування Бога.

Отож, нема інструкції з пошуків Бога. Щоправда, в Біблії написано, що хто його шукатиме, той знайде, а віра – ключовий елемент у пошуках..

Але повернімося до свободи. Свобода завжди йде разом з відповідальністю. Будьмо чесні – Ви ж погоджуєтеся, що якщо Ви не вірите в Бога, то Його і нема… А якщо Він є, а Ви маєте відносну свободу, до речі, дану ним, то і відповідальність маєте. І одного разу настане мить, коли Ви відповісте, як нею, свободою, користувалися.