2 роки тому. Спочатку – снайпери, Беркут, розстріли, “Небесна сотня”. Втеча Януковича. Камаз доларів.Потім – анексія Криму, війна на Сході. Вибори Президента. Вибори до Парламенту. Вибори до місцевих рад. Мобілізація. Фронт. Більше двох тисяч солдат та офіцерів, що загинули. Розчарування. Європа. Теракти у Парижі. Пропаганда російського телебаченя. Радикалізація суспільства. Правий сектор. Портрет Бандери у кабінеті міського голові…

Все це якесь нічне жахіття, яке не закінчується. Всі когось звинувачують. Свідомість не змінюється. Суддів не люстрували. Рука Кремля.

Зараз по телеканалах показують кадри дворічної давності. А там – одні хлопці захищають режим, тому що у них така робота – брати шоломи і щити  і стояти. Наказ – ні кроку назад. А другі беруть саморобні щити і наступають. Кидають суміші. Щось завзято співають. Кричать. Сваряться. Ховають обличчя.

Олігархи залишаються. Хтось розчарувався у Порошенку, хтось у Парасюку. Хтось в Україні – повоювавши на сході виїхав з сім’єю в Швейцарії. 100 розстріляних. Нуль покараних. Махніцький, Ярема, Шокін…

Хтось згорів у будинку профспілок. Хтось загинув у Одесі. Хтось не може продати канал. У фейсбуках справжні війни. Всі всіх ображають. Вата – майдануті. Домайданилися? То Вам російське телебачення мізки промило!

Заборонили компартію. Облили фарбою російський банк. Вдарили у Верховній Раді ногою генерала СБУ. Знайшли дорогезні автомобілі у чиновника. Затримали Лукаш. Відпустили Лукаш. Побили Добкіна. Обрали Кернеса. Нова поліція. Старі райвідділки. Ленінопад.

Зрада. Перемога.

Куди йдемо?