Цінності. Моє відкриття року

“То всьо хліб” – казала моя бабуся в 1990-их роках на купу газет, які я поклав на підлогу. Газет було пів сотні, і кожна коштувала не мало – 50 копійок. Тоді то були трохи гроші – хліб коштував 1.80 грн. Бабця моя було 1922-го року народження і пережила війну, переселення, репатріацію, голод 1946-47 років, згодом смерть чоловіка. Словом, хліб вона вміла цінувати…

Для мене “цінності” стали відкриттям року.

Поясню чому. Кілька років я розмірковував на різні духовні теми – особистий духовний ріст, церква, пріоритети і все таке. І ось недавно мене “осяйнуло”: цінності – ключ до розуміння багатьох духовних тем.

Через призму цінностей можна дуже багато всього зрозуміти. А людей без цінностей не існує. Всі ми керуємося цінностями – прямо чи опосередковано. Цінності керують нами – навіть так можна сказати.

Про політику. Будь-яка держава стане сильною і ефективною тоді, коли люди будуть обирати політиків, які мають ті ж самі цінності. Зараз же в Україні бачимо щось таке – до влади пропихаються негідники, які вдало маніпулюють (не)свідомістю мас. Ні “праві”, ні “ліві” не сповідують цінностей, які пропагують. Власне, як наслідок популізм – тобто порожня риторика, за якою не стоїть план дій. Народ обирає людей, які ніколи не хотіли того, чого хоча б приблизно хотів народ. Не кажучи вже про те, що народ може теж мати неправильні цінності.

Церква. Церква як громада зобов’язана впливати. Деякі церкви з цим не погоджуються, але я ще більше і більше переконуюся – церква покликана впливати на людей, завойовувати їхні серця. Церква має дві сфери впливу – зовнішнє служіння світу (церква має в міру можливого впливати на формування світських цінностей і робити їх якнайближчими до Божих) і внутрішня: церква має навчати людей “в середині” здоровим цінностям. Більше того, я навіть впевнений, що настільки впливовою є церква, показує наскільки вона навчилася а) формувати здорові біблійні цінності б) передавати, поширювати їх.

Поясню на прикладі. Ось людина увірувала в далекому 2006 році і сумлінно ходила скрізь і всюди на служіння. Минуло 10 років. Як з’ясувати – росте людина духовно чи ні? Ефективною є церква в її життя? Іншими словами, навчає церква ефективно? Треба глянути не так на характер людини (хоча це  теж важливо), як на зміни в її світогляді, в її ціннісній системі координат. Припустімо, у нас дві людини – одна мала 10% правильних цінностей і 90% неправильних, а друга навпаки. Обидві приходили в церкву, слухали проповіді і молилися. Співали пісні. Спілкувалися. Інколи навіть служінням трохи (чи багато) займалися. Через проміжок часу обидві залишилися зі своїм набором цінностей. Що це означає? Що церква неефективна. При цьому всьому я прекрасно знаю, що від людини також багато-що залежить, але якщо тенденція така, що більшість людей з роками не зростають у розумінні що добре, любе та приємне для Господа – значить щось не так, щось не працює, щось треба змінювати.

Ми часто оцінюємо людину за характером. Але такий критерій не найкращий. Річ у тім, що характер (як сукупність публічно проявлених рис) може бути відносно хороший (людина цінує мир, точніше, комфорт, а тому ніколи за жодних обставин не піде на конфлікт), але не в результаті служіння Духа Святого, а набором соціально-культурних звичок. Іншими словами людина зовні може бути дуже мила, але час  покаже, що Бога і християнство як таке не має для неї особливого значення. Але що ж таке – скажете Ви – вона (він) така хороша людина? Не хороша, а комфортна для оточуючих. Бог мислить трохи іншими категоріями.

Неодноразово я помічав, що вислів “який піп, такий і прихід” правдивий. Система цінностей служителя церкви передається, її наслідуватимуть (інколи свідомо, інколи ні) більшість церкв’ян. Якщо служитель дуже цінує євангнелизм і “заряджатиме” всіх навколо, з часом церква буде такою, яка активно і посвячено євангелізує світ, а якщо сильний у знаннях, слові, думці – люди теж потягнуться. Але тут є але. Тут в гру вступає культура, соціологія, психологія. Якщо людям властиво сприймати світ емоційно-чутливо, а служителю чи місіонеру ні, то ефективність його служіння буде низька. І навпаки.

До цінностей. Ми знаємо, що чоловіки мають бути лідерами – в сім’ях, церквах, і (хоча це дискусійне) – в суспільстві. Так-от, успішне лідерство, на мій погляд, полягає не так у здатності організовувати людей (хоча це дуже похвально і потрібно), як у здатності лагідно передати цінності. Це стосується чоловіка в сім’ї, служителів у церкві чи уряд в країні. Звісно, це все дуже глибока і широка тема, але я вірю в те, що зрілість кожного християнина власне тим і визначається – вмінням поступово, крок за кроком, підводити людей навколо до здорових цінностей. При тому, не крадучи у них волю.

Тепер на останок про самі цінності. З Біблії я бачу, що Бога (як Особа, Абсолют, Пан і Творець всього) є найвищою цінністю. Любити Бога всім серцем, душою, думкою і всім-всім-всім – це головна заповідь. Окрім того, Бог хоче, що дорогі Йому поняття були дорогі і нам. Як на мене, головними є любов та істина, які взаємозв’язані і мають доповнювати одне одне. Любити треба правду (в усіх відношеннях) і любити треба людей. Іншими, “другого порядку” є цінності миру, свободи, права. Богу також дорогі держава, церква, сім’я – але не ціною брехні чи ненависті.

Тепер коротко про націоналізм. Багато-хто плутає націоналізм з патріотизмом. Зізнаюся, років так 5-10 тому, я і сам був трохи націоналіст. Але зараз я все переосмислив – чого гріха таїти? Вже ні. Точніше, не зовсім. Річ у тім, що патріотизм – це любов до всього рідного – міста чи села, етносу, свого краю, держави. Любити все це можна і треба. А от націоналізм – це вивищення своєї нації над… ні, не іншими (це шовінізм), а над окремою особою як такою. Націоналізм – це ідеологія, в основі якої лежить нація як цінність, а не права і свободи окремої людини. Якщо “права і свободи окремої людини” – цінність – ласкаво просимо в ліберальну демократію а-ля західна Європа чи США. Так-от, з точки зору Біблії права держави ніколи не переважають над правами людини – на їжу, працю, відпочинок, розвиток, свободу думки. Але! Ліберальна демократія навчає, що свобода включає  і можливість вільно обирати з ким, пробачте, спати, і убивати немовля в лоні матері. Таке Бог називає не свободою, а гріхом. а конкретніше – гомосексуалізмом і убивством. Бог дає свободу, але в жодному разі не абсолютну. Але годі вже про це.

Отож, цінності. У мене колись в Україні жила одна родичка (зараз вона з чоловіком живе у США). Коли ми з мамою відвідували їх, то там також гостювала її сестра. Назвемо родичку Горпина, а її рідну сестру – Мирося. Так от, в той час ще лічильники на газ мало де були, всі платили стандартно за скількись там кубометрів, палили скільки хотіли. Мирося, гостюючи у Горпини, газ на кухні швидко вимикала, мовляв “треба берегти газ”, а Горпина ні. Мирося запитала: чому ти не бережеш газ. Я бережу сірники – була відповідь. Це на перший погляд смішна відповідь, але глибока і цікава – Горпина за сірники платила кожного разу, коли газ вимикала/вмикала, тому вона заощаджувала не державний газ, а свої сірники, куплені за свої грошики.

Мораль. Майже будь-який вчинок можна категоризувати з точки зору цінностей. Вчинки політиків, чиновників, генералів і офіцерів, наші вчинки і вчинки наших сусідів, друзів, знайомих, батьків, родичів.

До речі, про шлюб. Хоча багато-хто впевнено каже, що чоловік і жінка мають зійтися за характерами, я думаю, що все таки для успішного шлюбу зійтися треба за цінностями…

Що я всім цим хочу сказати? Що треба культивувати здорові цінності. До речі ковбаса (хороше та здорове харчування) – це також цінність, але якщо заради неї Ви вб’єте ближнього чи обманюватимете – Бог не не Вашому боці.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s