фото з інтернету (ілюстративне)

Так-так. Харизматичне. Так-так. На Арена Львів.

Маю натхнення розповісти про маленький епізод свого життя, який трапився зі мною нещодавно. Як Ви знаєте, я навчаю іноземців української мови. Раніше у мене було два студенти у гуртожитку медичного університету – бангладешець і ніґерієць. Отож, я відвідував їх, проводив уроки, і поширював там свої робочі візитки. І ось мені зателефонували невідомі мені люди і попросили перекладати з англійської на українську.  Я сказав, що не сильний в англійській, і взагалі викладаю українську мову іноземцям. Мій співрозмовник сказав, що знає це, але наполягав, що саме я йому потрібен. Отож, ми зустрілися, коротко переговорили. Це було троє ніґерійців – два хлопці та одна дівчина. Вони сказали, що з Ніґерії приїжджає служитель і буде святкове служіння на Арена Львів. Я, звісно, перелякався, але з’ясувалося, що вони орендують зал на Арена Львів – людей так на 150, і невелика частина буде українців.

Ми зустрілися в домовлений час, але ніґерійці не поспішали збиратися на служіння. Воно мало початися о 14.00, але ми виїхали туди близько 15:35. Отож, почали дуже невчасно. Зібралося близько сорока-п’ятдесяти ніґеріців в залі, розрахованому не менше, ніж на 150 осіб. Деякі хлопці і дівчата (а це були переважно студенти медуніверситету) мали футболки з надписами Believe in Miracles! – англійською і українською. Щоправда, українські футболки були неправильно перекладені. Гадаю, з допомогою Google Translate. Слова стояли в неправильних відмінках, речення не мали змісту. Деякі ніґерійці мали золоті прикраси. Дівчата навіть взяли з собою взуття, щоб перевзутися. Це було взуття на підборах не менше 10 см. Четверо дівчат, які сиділи в першому ряді, прикрасили своє волосся квітками.Отож, через деякий час приїхали гості – кілька ніґерійців, яких інші ніґерійці називали не інакше, як “пастор”. Пастори були помітно краще вдягнені, двоє з них були у сліпучо-білих костюмах.

Отож, одна з дівчат почала служіння. Вона почала голоcно молитися і повторяти “слава Богу” англійською. Вона також часто вигукувала і повторяла різні склади швидко перемішуючи їх англійськими реченнями. Зазвичай це було так – 1-2 хвилини складів на кшталт “рамане ґотере балабандере ктара манта”, потім 1-2 речення англійською, щось як Дякуємо Богу! Поклоняємося Богу! Віримо в чудеса. Алелуя.

Служіння продовжила інша дівчина – також на високих підборах, і також з квіткою. Вона також дуже натхненно молилася і говорила склади. Почалося пославлення. Оскільки студенти привезли з собою барабани  і синтезатор, заграла музика. Дівчина почала співати, молитися і непогано рухатися під музику.

Після кількох пісень слово взяв гість. Він привітався словами “Слава Богу” і сказав, що сьогодні особливе служіння і особлива тема і сьогодні траплятимуться чудеса. Важливо вірити – сказав він. Важливо мати очікування чудес. Бог робить чудеса – кілька разів повторив він, просто вірте в чудеса і Бог зробить їх.

Потім цей хлопець запросив кількох хлопців та дівчат на сцену і кожного за чергою запитав: Чи є для Бога щось неможливе? Звісно ні – відповідали хлопці і дівчата. Кожен з них розповів свою невеличку історію зцілення і фінансового благословення. Взагалі, про фінансове благословення та зцілення говорили тут часто. Це зайняло не менше 90% ефіру. Слово зцілення звучало десятки разів, так само як і “чудо”. Під час служіння зачитували вірші про віру і чудеса, а також, що віра приходить від слухання Слова Божого.

Кілька разів показували відео зі США, де відбувалися потрібні зустрічі-служіння. Щоправда, на відео було кілька десятків людей. Вони співали, танцювали, а також нібито відбувалися зцілення – лежачі і сидячі хворі вставали і бігали по сцені.

Потім настав час для зцілення на Арена Львів. Ну, в тому залі на 150 людей. Приблизно 6-7 молодих студентів стали на коліна перед гостем з Африки і молилися. Деякі з них співали або плакали. Гість підходив до них, легенько штовхав, і деякі після поштовху падали. Одна дівчина впала досить сильно, її швидко підняли. Після того, гість підходив до ніґерійців у залі і робив щось подібне, але простіше – просто молився, кладучи одну руку на чоло людині, а другою брав її руку.

Про українців, яких було четверо, треба розповісти окремо. Одна жінка років 50-55 прийшла з дочкою чи онукою, років 10-12. Я так зрозумів, вони очікували чудес. Було також два чоловіки – років 50 і 65. Другий – сивобородий дідусь у вишиванці. Перед служінням він сказав мені, що йому такі заходи дуже подобаються, а потім несподівано для мене спитав: а це християни? Так – сказав я, хоча не був певен.

Окрема історія сталася з охороною. Річ у тім, що іноземці домовилися на час 14.00-17.00, але оскільки вони все дуже погано організували, то просилися до 18.00. Перед 18.00 стало очевидно, що навіть тоді не закінчать. Одна з організаторок зі слізьми просила начальника охорони продовжити час ще на годину. Він дозволив. Звісно, за хорошу доплату.

Цікавим була і моя перевірка на профпридатність. Один з гостей (ніґерієць), який ні слова не знав українською попросив мене перекласти 3 речення. Я так-сяк переклав, і він сказав “окей”, хоча в принципі не знав, що я сказав.

Наприкінці був час пожертвувань. Всі вкладали гроші в конверти і кидали у великий ящик. Взагалі, більшість студентів були дуже задоволені всім. Багато з них були зворушені тим, що відбулося. Як я вже згадував, деякі протягом дійства щиро плакали.

Взагалі я думаю, що люди, яких я зустрів і для яких так-сяк перекладав доволі милі. Вони гарно вели себе до і після служіння і чесно заплатили мені за роботу. Але все це відбувалося м’яко кажучи дивно. Я так і не побачив жодного дива на власні очі – хоча не сумніваюся в силі Бога робити дива… Дивним було мені і те, що робився такий гігантський акцент на двох темах – зцілення і багатство.

Це був цікавий досвід.