Україну захопили олігархи?

Переглянув стрічки кількох друзів і знайомих. Ті, які постять не котиків, а щось більш-менш політичне, як правило пишуть який поганий у нас Президент. Мовляв, олігарх, брехун і все таке.

Не маючи навіть краплини бажання захищати Президента скажу таке. У всі часи і у всі епохи у містах і країнах була ця проблема: дуже багаті люди зросталися з владою і використовували її, владу, у своїх цілях. Як правило, щоб збагачуватися ще більше.

Тому наші українські олігархи не винайшли нічого нового. А щоб “побороти” їх треба не чергова революція, і не розстріляти десяток олігархів для профілактики, як думає дехто, а почитати історію. Поставити на місце олігархів може добре організований середній клас. Середній клас має створити справжню (а не фейкову) політичну партію, яка має представляти інтереси середнього бізнесу. Це має бути партія, яку фінансуватиме середній клас, і програму дій якої напише середній клас. Основна ціль – захистити свій бізнес, встановити більш-менш справедливі умови гри (ведення бізнесу). Обмежити впливи дуже багатих людей. Посилити впливи “середняків”.

В середньовічному Львові це вирішили так. Послали ремісники і купці послів до короля польського і поскаржилися на місцевих олігархів, які владу узурпували. Король видав указ, заснувавши раду 40-а мужів, і та рада мала затверджувати всі рішення, які стосуються фінансів у Львові. У ній були 20 купців і 20 ремісників, і таким чином інтереси збалансувалися. Олігархам Львова це вельми не сподобалося, але не було ради.

Інтереси мають бути збалансовані. Проблема України в тому, що влада в ній реально належить дуже маленькому прошарку людей – групі сімей, які діляться на “синіх” і “зелених” чи “квадратних” і “круглих”. Між ними нема супервеликої різниці, але квадратні частіше користуються проєвропеською риторикою, на публіці розмовляють українською, а круглі, відповідно – проросійською і російською. Хоча головною ціллю і тих, і інших, є примножити статки – законно чи незаконно.

Що нам потрібно? Нам потрібно вибрати не шило, і не мило. Будь-які дискусії хто кращий – шило чи мило беззмістовні і некорисні. І шило і мило однаково шкідливі для 97% українців. Нам потрібне щось абсолютно інше. Але біда в тому, що шило і мило разом контролюють майже весь телепростір і успішно вішають локшину тим 97-мом відсоткам бідолах українців. Навіть коли українці щиро ненавидять чергового Президента, якого ж і самі обрали (!!) лише 2 роки тому. Ненавидять, але поняття не мають що робити. Бо досвід показує – голосуй, не голосуй, все одно до влади прийде *** (шило або мило).

Що ж нам робити? Як я і казав, треба перестати витрачати свій дорогоцінний час на поливання брудом олігархів і Президента зокрема. Любиш Україну насправді? Роби щось для неї на своєму рівні. Впливай. Голосуй. Переконай друзів, знайомих, сусідів, що нам потрібна якісно нова партія і якісно нові політики, які насправді представляють інший прошарок, а не є ляльками олігархів.

Нам потрібна справжня соціал-демократична партія. Нам потрібен справжній дуалізм – боротьба великого бізнесу і середнього за місце під сонцем. Або боротьба бізнесу (працедавців) і робітників/працівників. Яка мені різниця, хто стане наступним Президентом, отримає доступ до державної казни і вкраде мільярд доларів? Яка мені різниця, чи це буде Сидоренко чи Гавриленко? Яка мені різниця, чи він розмовляє українською чи російською? Чи польською, зрештою? Чи народився у Самборі чи Краматорську? Ходить в російську православну церкву чи в українську греко-католицьку? Мене, як виборця, цікавить, яку модель розвитку країни він реалізовуватиме. Які будуть податки. Які міжнародні стосунки. Якою бачить армію, поліцію, медицину, пресу, культуру, релігійне життя. А оскільки я не олігарх, то Президентом хочу бачити людину, яка представлятиме мої інтереси (і мені подібних мільйонів українців), а не олігархів.

І наостанок. Нам конче треба справжня децентралізація. Містам і селам треба передати шмат повноважень і грошей. Власне, міста і села мають залишати більшу частину грошей собі, а меншу частину передавати Києву. Київ треба “деостоличити”. Більшість інституцій перенести в інші міста. Занадто велика концентрація влади і грошей у Києва до добра  не доведе.

Отож, нумо не поливати брудом, а створювати щось нове, якісне, альтернативне. Або підтримуймо те, що вже існує.