Консерватизм чи духовність?

Консервативні іудеї. Фото з інтернету

Мої короткі, ранкові роздуми про консерватизм та духовність.

Консерватизм – так ідейно-світоглядна позиція, яка полягає в прихильності до існуючого порядку, норм, традицій. Від лат. conservo — «охороняю», «зберігаю». Консерватизм протилежний до радикалізму (докорінні, глибокі зміни) та реформізу (поступові зміни, перетворення). Консерватизм можу бути політичний, релігійний. Консерватизм близький до іншого поняття – “строгості”, і часто люди кажуть “консервативний”, а мають на увазі “строгий”.

У релігійному світі консервативними називають ті течії/церкви/християн, які зберігають певні моделі християнства минулого. Наприклад, літургію (форму на наповнення богослужіння) 1960-их років. Час йде вперед, суспільство розвивається, змінюється, а церква продовжує “варитися” в минулому. Це може проявлятися в прихильності до одного конкретного перекладу Біблії, до певної форми літургії (певний порядок проповідей, молитви, співів), певного одягу і т.д. Часто набір тих форм і сприймається як щось правильне, духовне, Боже. Але чи так все однозначно?

По-перше, дуже часто кристалізуються форми певного часу. Тоді виникає питання: а чому саме 1960-і роки? Чи чому XIX століття? Якщо відштовхуватися від біблійних часів, то сам Господь і Його Апостоли носили певний одяг, співали певні пісні. Рання церква використовувала музичні інструменти того (свого!) часу. Навряд чи Ісус носив штани, користувався ноутбуком та інтернетом. Навряд чи Апостоли їздили на авто чи потязі. Та й про тогочасну літургію ми знаємо дуже мало. А якщо в різних церквах вони були різні? Яку копіювати?

З іншого боку в Біблії маємо чітке біблійне вчення про певні речі. Одяг християнина має бути скромним, а богослужіння – пристойним. Але, знову, у кожного своє розуміння що це значить. Хтось каже, що жінка має одягати завжди спідницю, а чоловік сорочку. Хтось, що ось такий стиль музичного поклоніння прийнятний, а інший ні. Це дуже цікавий шлях, але так виглядає, що дещо надуманий. З іншого боку, інколи трапляються християни, які ревно відстоюють певні “свободи” (проколювати тіло чи робити ще якісь сумнівні речі), але коли проходить час, вони утворюють сім’ї, влаштовуються на роботи, заводять дітей, і ті речі по-трохи відпадають. Або не відпадають.

У мене є віруючі знайомі, які носять одяг, з дещо дивними надписами. Часто апелюючи до того, що “справжнє християнство” глибоко внутрішнє, а футболка – річ зовнішня. Гаразд, але чому такий контраст? Хіба одне з другого не випливає? Хіба зовнішність часто не виявляє наше внутрішнє?

Звісно, є випадки, коли зовнішньо життя людини виглядає дуже духовно, а в середині пустота. Кілька років тому я почув дуже прикру історію про одну жінку. Вона багато років була членом досить консервативної церкви. Там не тільки не слухали важку музику, а навіть чоловікам не дозволяли на служіння приходити в сандалях на босу ногу. Жінки ходили в довгих сірих спідницях, під час молитви покривали голову. Ніхто в церкві (принаймні, офіційно) не вживав алкоголю. Жінка, про яку я пишу, багато років жила разом з чоловіком, який не був їй чоловіком ні перед церквою, ні перед державою. Вони не були у шлюбі в жодному відношенні, і її церковні друзі і знайомі не знали про ці стосунки. А коли вони відвідували її вдома – вона… ховала його в шафу. Дивина? Ні, справжня історія із житті.

Словом, все не просто. В цілому кажучи ми живемо у час дуже своєрідного розуміння свободи. “Роблю, що хочу” – головне гасло сьогодні для майже всіх невіруючих і багатьох віруючих. Покора Богу поступово колапсує, і люди часто обирають церкви, які їм “підходять” (дозволяють жити, як вони хочуть або називають їхній спосіб життя духовним). Часто віруючі ділять все на 2 моральні категорії – “чорне” і “біле”. І якщо щось не чорне, значить воно біле, отже, я робитиму це де захочу і коли захочу. Але Біблія навчає нас керуватися мудрістю, а свою свободу не використовувати так широко, як ми могли б.

Тепер, наостанок, про… волосся. Чи маю я свободу відростити оселедець або поголити голову налисо? Або пофарбувати волосся на зелене, червоне чим синє? Так, звісно. Але уявімо що я це зроблю. У моїх друзів і знайомих виникне питання, для чого я це зробив. Дуже часто люди керовані певними внутрішніми мотивами не визнають їх, але захищаючись, говорять про стиль чи свободу.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s