Студентки в Брно (Чехія) після занять

У мене у фейсбук-друзях є одна панночка – народний депутат. Мені навіть у грудні минулого року випала честь познайомитися з нею особисто. Приємна, мила дівчина, якій пощастило пройти у Верховну Раду за списками однієї з політсил. Панночка ця дуже переймаєтсья рівноправ’ям жінок з чоловіками, регулярно організовує різні заходи на цю тему, збирає комітети-підкомітети, пише з колегами закони про ґендерну рівність і т.ін..

Яка природа такого явища? Що (хто) стоїть за бажанням зробити в усьому подібною жінку на чоловіка?

Мене ці питання цікавлять не лише з точки зору богослів’я/релігії, а й державного будівництва. Річ навіть не в тому, що жінка є відмінною від чоловіка істотою (вони сильно відрізняються в багатьох відношеннях), а й у тому, що виставляти якийсь там штучний процент на певні посади доволі кумедно.

Наприклад, закон, який передбачає 30% від депутатів парламенту – жінок. Це може мати різні правові механізми, але завжди буде багато способів обійти його, якщо “підступні і негідні” чоловіки захочуть цього. Наприклад, якщо працюватиме рейтингова система (вона вже запрацювала на місцевих виборах в Україні). Ставиться один “головний” кандидат, який точно проходить, якщо партія набирає певний відсоток в області. Потім той, хто на окрузі (в нашому випадку – кількох селах району або частині великого міста) набрав найвищий відсоток. І так далі – залежно від відсотка партії. Партія зобов’язана виставити 30% жінок. Але що це вирішує? Може не пройти жодна, якщо за них не проголосують на округах. І чому 30% чому не 40% чи 50%? Хіба жінок лише 30%? Здається їх трошки більше 50%. Логіка законодавця мені геть не зрозуміла.

Одного разу я шукав роботу продавця в книгарні. Мені відмовіли “бо ми шукаємо дівчину”. Сексизм? Ні. Здоровий підхід. Є низка професії, де дуже бажано брати чоловіків (військові, пожежники, поліція), а є такі, де логічніше взяти жінок/дівчат (няні, продавчині і т.ін.). Звичайно, якщо жінка хоче йти в армію служити – no problem, так само і чоловік може працювати в дитсадку (такі випадки дійсно трапляються) чи прадавцем. Але дуже часто власники чи навіть керівники добирають штат за статевою ознакою – і мені в цілому це видаєтсья нормальним явищем. Чоловіки мають свої переваги, жінки свої. Це науковий факт.

Натомість, я бачу іншу картину. Ми самі створюємо собі проблеми щоб їх успішно вирішувати. Деяким чоловікам (на жаль і в християнстві також) властиво принижувати роль жінки. Я називаю це гіперпатріархізм. З Біблії дуже чітко випливає, що чоловік створений головою, лідером не тому, що він кращий (щодо цього є великі сумніви, коли бачиш деяких чоловіків), а тому, що він створений таким – лідером, принаймні у сім’ї і церкві, а може і суспільстві (хоче останнє дуже непроста тема). Так само чітко, що духовний ріст і освячення відбуваєтсья індивідуально і багато жінок “дадуть фору” багатьом чоловікам.

Але повернімося до суспільства. Навіть жінкам-християнкам властиво потрапляти під вплив якихось соціальних рухів. Наприклад, є такий “Ла Страда Україна”, який бореться з насильством у сім’ях, при чому з насильством як правило від чоловіків щодо жінок. Будучи твердо переконаним, що будь-яке насильство погане, я також добре знаю, що ніякі соціальні рухи, ніякі ла-стради, не вирішать духовних проблем. Цим чоловікам, які б’ють, а не кохають своїх жінок, потрібен Бог, Який сильний дати їм нове життя. Що пропонує світська філософія жінці, яка терпить насилля? Ну, втечи або розлучися, вийди заміж вдруге, або напиши заяву в поліцію. І хоча звератитися  до поліції в деяких випадках я б і сам порекомендував жінкам, в цілому філософія така, підхід такий, хибний. Розлучення – не рішення. Так вважав найавторитетнійший авторитет Ісус Христос. Тому як християнин може підтримувати рухи, які пропонують подібні рішення? Це незрозуміло.

Взагалі, багато християн і християнок потрапили в полон міфів і стереотипів того, що насправді навчає християнство про ті чи інші речі. Точніше, вони переплутали думку Бога чи Біблії з соціальним християнством. Звісно, що у християнстві є море думок щодо різних тем і проблем, і слухаючи/читаючи деякі, я сам такі думки (таке християнство) не приймаю. Я маю на увазі, що те, що нам здається “християнським” поглядом на проблему, може бути поглядом якоїсь групи християн в якійсь країні в якихось роках. Скажімо, збережена точка зору (деяких або багатьох) євангельських христин СРСР 1960-70-их років.

Одного разу я їхав з одним служителем церкви в автомобілі. Він після служіння підвозив мене додому, і в авто також була його жінка. Обом не менше 50-55-и років, народили і виховали двох дочок, одна з яких на той час сама вже вийшла заміж. Словом, ми з чоловіком обговорювали якусь проблему, а жінка мовчала. Коли ж вона захотіла щось додати, вона спершу запитала чоловіка: “мені можна долучитися”? З одного боку, це ніби прояв поваги від неї до нього, але я гадаю (знаючи трішечки їхню сім’ю), що швидше за все є проблема з розумінням ролей. Чому не можна додати совю думку? Хіба це якийсь закритий чоловічий клуб обговорювачів? Я це до того, що якби я був перший рік в християнстві, то це мене б здивувало, або могло б і відштовхути. Можемо лише уявляти реакцію невіруючої дівчини чи жінки на таку модель “християнських” стосунків, де жінка запитує чоловіка, чи можна їй щось додати до розмови.

Словом, якби християни трошки глибше розуміли Божий Задум, то може менше підтримували всякі соціальні рухи “за все добре і проти всього поганого”.

Бог істинно бажає і чоловікам і жінкам всього найкращого. І чоловік буде щасливим мужем, якщо виконуватиме Задум Божий. Так само і жінка – її цінність для Бога дуже велика, а будь-яке перекручення цього факту (навіть якщо це роблять християни) – від Лукавого.

Божих благословень Вам, чоловіки і жінки.