Сьогоднішній пост присвячую Білорусі, яку відвідав нещовно.  І хоча я побував і в Мінську, і в Гомелі, і в Жлобині, почну з кінця – з села Кароткавичі.

Дороги в селах Білорусі у дуже пристойному стані. Звісно, не Німеччина, але точно краще, ніж Львівщина.

В багатьох селах і містечках стоять пам’ятники радянським воїнам. Сучасна влада активно розиває і підтримує тему Великої Вітчизняної Війни. Взагалі, сучасна Білорусь, це щось як СРСР 70-их: ті ж самі недоліки, ті ж самі переваги. Звісно, є і відмінності – більше свободи для церков та незаборонений бізнес.

Більшість селян живуть в таких дерев’яних хатках. Звісно, є і цегляні будинки. Ці дерев’яні хатки зовсім не подібні на хатки Західної України, але майже такі самі, як хатки в селах Чернігівщини. Багато з них дуже гарні, пофарбовані, з ремонтом, і нічим не гірші своїх цегляних побратимів.

“Будинок влади” в селі. В Білорусі зараз гібридна демократія. Це якийсь мікс західної демократії, диктатури і радянської влади. Співвідношення не на користь першої.

Багато людей в селах займаються землеробством. В південно-східній частині країні можна навіть вирощувати кавуни і помідори, не кажучи вже про традиційні картоплю і цибулю.

Дитячий садок в селі. Після того, як я ввійшов, зробив два фото і спокійнісінько пішов, мене наздогнала працівниця закладу. В руках вона тримала табличку, де було написано, що фотографувати, палити та приводити тварин в дитячий садок заборонено. Проте, витерти фото вона не вимагала. В Білорусі зараз так всюди – в школах, садках, університетах. Але якщо Ви вже зробили фото – Вас не заставлять його витерти.

Кілька таких колонок ми побачили в селі. Вони працюють і дають людям безкоштовну воду.

В навколищніх лісах дуже багато чорних ягід. Місцеві селяни встають о 5-ій ранку, збирають по 10-20 літрів за кілька годин і продають більшу частину підприємцям, які приїжджають в село щодня. Решту ягід люди використовують для своїх потреб.

У селі є кілька покинутих хат. Взагалі, села поступово вимирають. Є проблеми зі зловживанням алкоголю. Багато молодих людей назавжди виїжджають в великі міста – там є робота і розвинена інфраструктура. Словом, схоже не українські реалії, але ще сумніше.

Ця дорога з берізками веде в село Кароткавичі.

Залізнична станція “Мормаль”. Тут їздять тільки дизалі, але кілька разів на добу.

Пам’ятник радянському воїну. Поруч – пам’ятник білорусам, яких в роки Другої світової знищили німецькі нацисти. Всього в околицях Кароткавичів нацистами було спалено 5 сіл, які так і не відновилися.

Далі буде…