Я час від часу намагаюся зрозуміти що не так з українцями. Чому за 25 (350 чи 1000) років вони так і не спромоглися побудувати успішної квітучої держави. Мене не влаштовують відповіді “у всьому винні олігархи” чи “Путін редиска”. Бо олігархи – частина українського суспільства, а редиски дуже часто очолюють різні держави, і це не значить, що їхні сусіди мають жити препогано.

І ось недавно, у світлі своїх стосунків з іноземцями з різних країн, я дещо почав розуміти. Час – один з головних ключів успіху – як індивідуального так і державного. Річ у тім, що люди (і нації) які не цінують свій і чужий час, майже завжди приречені на невдачу. Натомість, люди і нації, які дуже мудро використовують час, прийдуть до успіху.

Погана організація свого життя має наслідком низький рівень життя. Німець добре організований, він цінує свій час, і тому використовує його на роботу чи навчання, або – ефективний відпочинок. Натомість, як до часу ставиться типовий українець? Якщо в нього 40 годин на тиждень роботи, з них він працюватиме “чистих” 20 в найкращому разі. Річ не так у лінивстві, як у нерозумінні, що краще ці 20 годин пропрацювати старанно, а інші 20 – відпочити, повчитися, провести час з друзями чи сім’єю. Або працювати натхненно всі 40 годин.

Це також дуже відчуваєтсья і в бізнесі. Типовий український бізнесмен поспішає заробити гроші так сильно, що не дбає про імідж. Прикладів можна навести багато. Зокрема, недавно я мав невеличку співбесіду на вакансію екскурсовода. Очікуючи хоч якийсь відбір, я перечитав головні дати в історії Львова, пригадав головні події і так далі. Проте був сильно розчарований: ніхто мене нічого не питав. Зі співбесіди я зрозумів, що їм потрібні екскурсоводи-коліщатка, які будуть приносити невеликі і швидкі гроші, навіть якщо працюватимуть поганенько. Що я повинен показати людям у Львові? У Вас є чіткий маршрут? – запитав я. Відповідь вразила: Ви повинні показати 4 храми – Латинський катедральний, Вірменку, Домініканку, бернардинський… Оце так вимоги – що вони є, що їх нема. Але якість послуг не дуже цікавить типового українського підприємця – він хоче, як би це смішно не звучало, його цікавить швидко заробляти гроші. І перше з другим у його голові зазвичай не пов’язано.

Зараз спостерігаю, як поводиться типовий українець. Типовий українець не цінує час іншого українця. Я маю на увазі не тільки запізнювання. Наприклад, замовляє урок в репетитора і просто не приходить на нього. Звісно, багато що пояснюється і віком – бо людина у 18 років не така, як у 38. Але все таки, маючи досвід стосунків і співпраці з європейцями, українцями і навіть африканцями, точно можу сказати – перші цінують свій час найбільше, другі так собі, а треті майже не цінують взагалі.