Що робити з Донбасом?

Ілля Варламов у свіжому пості запитує всіх своїх читачів: що робити з Донбасом?

Спочатку він наводить типові фрази різних українців, які можна вичитати у соцмережах. Звісно, фрази українців, які живуть не під владою проросійських боєвиків.

– Росія на нас напала! Росіяни постачають зброю і техніку на схід України, вони розв’язали війну!

– Ватники, колоради, покидьки, через них наші хлопці гинуть на фронті!

– Діра, лугандони, “русскій мір” хотіли? Отримали!

– Якби не влаштували б свої ДНР і ЛНР – жили б як люди, а зараз хай сидять по підвалах!

– Зрадники тупорилі! Росію рятуйте, а до нас не лізьте!

Хоча Ілля Варламов трохи перебільшує, але дуже багато постів на цю тему саме так і виглядають. Українці Львова, Києва і Одеси зеленого поняття не мають що робити, але твердо впевені, що у всьому винен Путін. Чи олігархи. На заході країни ще вказують на російську мову.

Але облишмо причини. Поговорімо про “що робити”.

Хоча я ані політолог, ані історик, ані політик, та хочу поділитися своїми скромними міркуваннями, що робити, якщо зненацька українська армія, а за нею українська влада повернеться на східні землі.

  1. Треба усвідомити відповідальність за події на сході. Звісно, можна і далі ламати комедію, що у всьому поганому завжди винні інопланетяни – але треба навчитися дивитися правді в очі: 23 роки ми терпіли корупцію, розкрадали армію, дозволяли обманювати нас політикам-популістам, російському телебаченню. Недооцінювати загрозу зі сходу теж не варто, але дисбаланс зараз на боці недооцінки проблем внутрішніх.
  2. Донбас – це Україна. Не в тому, сенсі, що там мають бути українські танки і синьожовті прапори (хоча це теж), а в тому, що люди Донбасу такі ж як і Галичини, Буковини, Волині, Закарпаття, Наддніпрянщини, Таврії і Слобожанщини. Це громадяни нашої спільної країни України. На жаль дуже багато українців (заходу) клюнули на локшину трисортний поділ України “чим далі на схід тим гірші українці”. Найкращі українці живуть не у Чопі :)
  3. Коли український прапор замайорить над Донецьком і Луганськом… нам треба буде пробачити тисячі людей, які воювали з українською професійною армією. Іншого шляху нема – широка амністія. Це не стосується очільників псевдореспубліки чи катів, які убивали у підвалах українців. Але більшість все ж таки мають бути амністовані.
  4. Лагідна українізація. Всю Україну треба акуратно дерусифікувати і українізувати. Не тому (!!!) що російська мова причина всіх бід, а тому, що мова є одним з інструментів державотворення, і нашій державі дуже невигідна двомовність. З різних причин. Тому має бути план, як поступово, маленькими кроками ми українізуватимемо всю Україну, як школи Одеси, Києва, Миколаєва, а також Донецька та Луганська поступово стануть українськими – і за мовою і за суттю.
  5. Російське телебачення треба заборонити років так на 10-15.
  6. Схід – захід. Школярі зі східної України мають приїхати на західну і своїми очима побачити Львів, Франківськ, Тернопіль… Школяр Луцька побачити новий український Донецьк, школяр Ужгорода – відвідати Луганськ. Це допоможе зруйнувати міфи роспропаганди.
  7. Діалог з Донбасом. Київ має навчитися чути регіони. Київ має чути всі регіони – від Ужгорода до Луганська, від Чернігова до Херсона. Центральна влада має прислухатися до вчителів, лікарів, шахтарів, пенсіонерів і студентів всіх областей, в тому числі зі сходу. Луганчани мають відчути і побачити, що вони – частина України, що вони важливі. Що вони – це Україна, що Україна це вони.
  8. Дуже важливо. Справжня,  а не фейкова децентралізація. Міста і села у всіх регіонах мають отримати більше повноважень і грошей. Це треба чітко прописати у законі – більшість питань мають вирішувати на місці, більшість грошей мають осідати у місцевих бюджетах. Люди мають навчитися відповідальності за власне село-місто. Колись молодий Андрій Садовий, ще до того як став міським головою Львова, казав “Львову – спеціальний статус”. Гроші, зароблені у Львові на 60-70% мають у Львові і залишатися. Те саме з всіма іншими містами на заході чи сході.
  9. Активні реформи на всій території Україні. Деолігархизація. Донецьк має зрозуміти, що в його інтересах, щоб реформи відбувалися всюди і швидко. Нова поліція, нова армія, нові судді і прокурори. Справжя боротьба з корупцією на всіх рівнях.

Я думаю, що 2 роки – це достатній час, щоб зрозуміти, що потрібен чіткий план. Україна різна – це факт. На Донбасі живе дуже багато проросійських громадян Україні – факт другий. Більшість з них ображені на весь світ – США, ЄС, Київ і всю Україну. Потрібне бачення що і як робити, коли настане мир. І він настане, якщо таке бачення буде.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s