Це уривок з книги Зейна Кларка Ходжеса “Цілком безкоштовно” (Absolutely Free by Zane C. Hodges), яка буде видана українською мовою найближчі тижні. В ній автор доступно пояснює, чому спасіння – безкоштовне, а єдиною умовою його отримання є віра в Ісуса Христа, який помер за всі гріхи всього світу. Ця книга може бути цікавою всім, хто цікавиться християнською сотеріологією і богослів’ям взагалі.
«Віра» означає лише одне — віра
Наступні слова Господа Ісуса Христа є одним з небагатьох надзвичайно простих тверджень Біблії:
Поправді, поправді кажу Вам: «Хто вірує в Мене, життя вічне той має» (Ів 6:47).
Ці слова фактично настільки прості, що навіть відносно малі діти здатні їх зрозуміти. І пересічна людина, певна річ, також зрозуміє їх. Вони бездоганно прямі та зрозумілі.
Саме такі вислови, до речі, показують, як сильно Бог хоче, щоб Його пропозиція спасіння була зрозумілою. В Біблії, справді, є теми, важкі для розуміння — сам Петро про це писав (2 Петр 3:16) — але спосіб спасіння не одна із таких тем.
Адже безліч людей різної статі, різного віку та з різним життєвим досвідом знайшли Христа завдяки таким простим віршам, як цей.
І хоча пересічна людина, або навіть дитина, може осягнути зміст слів Івана 6:47, вони залишаються незрозумілими для деяких християнських вчителів та богословів!
Прибічники «спасіння через панування Христа» радикально трансформували значення слів нашого Господа, і це, безсумнівно, можна вважати одним із найсильніших спотворень Біблії нашого часу. Зразкова простота заяви Спасителя перетворилась на щось незрозуміле та розмите.
Ось, як нам говорять, справжній зміст Його слів:
Поправді, поправді кажу Вам: «Хто покається, увірує та повністю підкориться Моїй волі, життя вічне той має».
Всі ці явні зміни в значенні цього вірша, як нас запевняють, базуються на додаткових ідеях, які скриті у слові «вірити». Нам стверджують, що ми побачимо підстави для такого розуміння Ісусових слів, якщо зрозуміємо біблійну концепцію «рятівної віри»1.
Оце так сюрприз! Як ми мали про це здогадатися? Хто зрозумів би слова нашого Господа саме так, якби не доктрина рятівної віри, яку просувають теологи «спасіння через панування Христа»? Адже навіть уважно дослідивши ціле Євангеліє від Івана декілька разів, ви так і не знайдете жодної згадки про покаяння, не кажучи вже про підкорення чи покірність як умови для отримання вічного життя. Зате Ви, безперечно, знайдете там дуже багато разів слово «вірити».
Уже самі ці спостереження досить явно спростовують ідеї «спасіння через панування Христа». Справа в тому, що Євангеліє від Івана — це єдина книга в Новому Заповіті, в котрій прямо заявляється про те, що вона написана із метою благовістя. В Івана 20:30–31 натхненний Євангеліст пише:
Багато ж і інших ознак учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім’я Його!
В Євангелії від Івана чітко прописана мета його написання — привести людей до рятівної віри. Та, прочитавши її, ви не знайдете там ідей «спасіння через панування Ісуса»!
Щось пішло не так у євангельському світі, якщо допускається існування доктрини, котра так явно протирічить неодноразовим заявам одного з чотирьох євангелістів. У чому ж тут проблема? Що породило цю плутанину?
Що таке рятівна віра?
Перш ніж ми перейдемо до відповіді на це запитання, необхідно зрозуміти, що значні групи в межах християнської церкви мирно піддалися процесу, в ході якого значення слова «віра» перевертається з ніг на голову.
За багато років отримала велике розповсюдження така ідея: істинна рятівна віра певним чином відрізняється від, так званої, фальшивої віри — перш за все результатами, або «плодам»2.
Таким чином, цілком можливо, що двоє людей повірять в один і той самий зміст Євангелія, та якщо християнське життя одного із них виглядатиме «неплідним», його віра буде оголошена всього-на-всього «інтелектуальною згодою» або «вірою розумом», а не «вірою серцем». Іншими словами, його віра є фальшивою, така віра не спасла його, і навіть не могла цього зробити.
Подібні ідеї приготували ґрунт для повноцінної теології «спасіння через панування Христа». Після цього ідеологам «спасіння через панування Христа» залишалося просунутись лише на один крок.
Цій фальшивій вірі насправді бракує, як стверджують вони, елементів істинного покаяння та упокорення Богу. Отже, визначення рятівної віри повинне включати не лише довіру, а ще й підкорення Божій волі. Якщо такого роду підкорення немає, то жодна людина, як вони наполягають, не може назвати свою віру рятівною в біблійному значенні цього слова.
Якщо в богослов’ї коли-небудь існувала течія, яку можна було б назвати «троянським конем», то це саме це вчення!
… … …
В інших сферах життя ми зазвичай не заплутуємо себе інтроспективними запитаннями щодо «природи» своєї віри так, як ми це робимо в сфері релігії. Наприклад, якщо я скажу комусь: «Ти віриш, що президент виконає те, що пообіцяв?» — то я можу очікувати на одну з трьох можливих відповідей. Людина може сказати: «Так, вірю», — або: «Ні, не вірю». Або також можлива відповідь: «Не певен», — або: «Не знаю».
В такому діалозі немає нічого незрозумілого. Дві з трьох відповідей виражають відсутність довіри до Президента. Відповідь «ні» вказує на цілком конкретну невіру в чесність Президента. Відповідь «не певен» вказує на невизначеність щодо чесності президента. Лише відповідь «так, вірю» вказує на віру, або довіру.
Звісно, мій співрозмовник міг збрехати мені, сказавши, що вірить . І якби я досить добре його знав, то міг би навіть сказати: «Ти мабуть мене розігруєш? Насправді ти зовсім не довіряєш Президенту, хіба ж ні?»
А от що я точно не сказав би, то це: «Яка природа твоєї віри у президента? Ти би міг зараз піти та скоїти злочин? І якщо ти скоїш злочин, хіба це не поставить під сумнів істинність твоєї довіри йому?»
Це абсурдні запитання для такої ситуації. Мій співрозмовник одразу б зрозумів, що я жартую. А якби він прийняв це всерйоз, то мав би всі підстави відповісти так: «Яким чином те, що я порушу закон, стосується мого твердого переконання в тому, що можна довіряти кожному сказаному президентом слову?»
… … …
На даному етапі важливо зазначити, що англійські (і українські. — Пер.) слова «вірити» та «віра» є цілком відповідними еквівалентами тих самих грецьких слів. Грецькі відповідники не мають жодного прихованого відтінку значення, який би не передавався їхніми англійськими еквівалентами. А ті, хто стверджують, що цей скритий відтінок існує, лише виявляють своє неповноцінне та помилкове розуміння біблійної лінгвістики4.
Звідси випливає, що читаючи грецькою: «Хто вірує в Мене, життя вічне той має», — людина сприймала слово «вірити» так само, як і ми. Читач, поза всяким сумнівом, не дійшов би висновку, що під цим словом мається на увазі підкорення, підпорядкування, покаяння чи будь-що інше. Для читачів тих часів, як і для нас сьогодні, слово «вірити» означало вірити.
Це, безсумнівно, одна з концепцій сучасного богослов’я — припускати, що ми можемо дозволити собі відійти від визначень таких простих термінів як «віра» та «невір’я» та замінити їх пряме значення своїми хитромудрими удосконаленими версіями. Плутанина, породжена такого роду діями, має широке розповсюдження в сучасній церкві.
Виходом із цієї ситуації є повернення до прямого значення біблійного тексту.
Інтелектуальна згода
У вченні «спасіння через панування Христа» є декілька найпоширеніших, так би мовити, кодових слів, як-от «дешева благодать» (cheap grace. — Пер.), «легка віра» (easy believism. — Пер.) та «інтелектуальна згода» (intellectual аssent. — Пер.) Усі три терміни, як правило, використовуються з метою приниження ідеї про те, що вічне життя можна отримати через просту віру у Христа. Ці три терміни відображають по-справжньому викривлене бачення відповідних тем.
Звісно, Божу рятівну благодать ні в якому разі не можна назвати «дешевою» в тому негативному значенні, яке це слово часто в собі несе. Справа у тім, що Бог сплатив безмірну ціну — смерть власного Сина — щоби зробити Свою благодать доступною для нас. Той факт, що благодать пропонується нам безплатно, не перетворює її на щось «дешеве» або нецінне.
… … …
Як ми щойно зауважили, у вченні «спасіння через панування Христа» відкидається пряме значення слова «вірити», і концепція рятівної віри наділяється невиправдано ускладненим значенням. Це призводить до того, що отримання спасіння перетворюється на щось набагато складніше, ніж воно насправді є. Але в дійсності процес отримання спасіння є дуже простим, і в цьому сенсі він є легким. Зрештою, що може бути простіше, ніж «взяти воду життя задарма».
Та найбільш оманливим з усіх кодових слів «спасіння через панування Христа» є термін «інтелектуальна (або розумова) згода».
Зазвичай під цим терміном мається на увазі віра, що характеризується емоційним та вольовим віддаленням та байдужістю. Виною цьому, насамперед, є такі слова як «інтелектуальний», «розумовий».
Якщо я кажу: «Ця людина має лише інтелектуальний інтерес до політики», — то це прозвучить так, ніби її зацікавленість є занадто академічною та не особистою. Те ж саме враження складається в англійській мові, коли я говорю: «Він погодився на цю пропозицію лише розумом». Знову ж таки, я натякаю на відстороненість та особисту байдужість.
Але припустімо, я скажу: «Я зробив важливе твердження, і він погодився із ним». Тепер складається зовсім інше враження. В даному випадку мої слова означають осмислену згоду з моїм твердженням. І ніякого негативного відтінку тут немає.
Цю плутанину, без сумніву, спричиняють терміни «інтелектуальний», «розумовий».
Звісно, слово «інтелектуальний» означає лише «стосовний до інтелекту», і ми не повинні автоматично приписувати йому якісь приховані негативні відтінки значення. Але сьогодні це слово, дійсно, дуже часто приймає певний негативний відтінок. Через це для більшості носіїв англійської мови термін «інтелектуальна згода» автоматично несе в собі упереджену конотацію. Він одразу звучить так, ніби це щось небажане.
В контексті нашої теми, ми повинні взагалі відмовитися від таких слів як «розумовий» чи «інтелектуальний». Ніде в Біблії ми не знайдемо описання інтелектуальної віри на противагу якомусь інакшому виду віри (на зразок емоційної чи вольової)5. Єдине, що Біблія визнає, — це чітку відмінність між вірою та невір’ям!
… … …
Чи залучений до цього інтелект? Звичайно. Та чи є це всього-на-всього інтелектуальною згодою? Звісно, ні. Описувати віру саме так — означає принизити її до рівня незначного академічного питання, коли насправді вона такою зовсім не є.
Говорячи біблійною мовою, віра — це прийняття Божого свідчення. Це внутрішнє переконання, що Божі слова, сказані до нас у Євангелії, є правдою. Це — і тільки це — є рятівною вірою7.
Саме така концепція рятівної віри так явно підштовхнула апостола Івана до цих слів:
Коли ми приймаємо свідчення людське, то свідчення Боже вартніше, бо це свідчення Бога, яким свідчив про Сина Свого. Хто вірує в Божого Сина, той свідчення має в собі. Хто не вірує Богові, той учинив Його неправдомовцем, бо не вірив у свідчення, яким Бог свідчив про Сина Свого. А це свідчення, що Бог життя вічне нам дав, а життя це у Сині Його. Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя. Оце написав я до вас, що віруєте в Ім’я Божого Сина, щоб ви знали, що ви, віруючи в Ім’я Божого Сина, маєте вічне життя. (1 Ів 5:9–13).
Яке чудове твердження без зайвих ускладнень! Якщо ми часто приймаємо людське свідчення, то наскільки ж більше нам слід приймати божественне свідчення? Зробити це — означає оволодіти цим свідченням внутрішньо, всередині себе. А протилежним цьому є невір’я, коли ми робимо Бога брехуном.
Більш того, божественне свідчення сповіщає про дар життя, котрий Бог дає у Своєму Сині, щоб людина отримала і це життя, і Самого Сина. Таким чином, перші читачі, що увірували, мали Боже Слово на підтвердження того, що їм належить вічне життя. Підставою для їхньої особистої впевненості було нескінченно достовірне свідчення Самого Бога!
Коли людина вірить у щось на підставі Божої обітниці, у неї немає необхідності шукати гарантій деінде.
Висновок
У заслужено відомому уривку про Авраама, славетного біблійного взірця рятівної віри, Павло пише такі слова: «Що бо Писання говорить? Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність» (Рим 4:3).
Жодна людина не може не помітити очевидної простоти цих слів. Авраам повірив Слову, котре Бог до нього промовив — він повірив у сказане Богом — і цей акт віри був «записаний на його рахунок» як праведність. Іншими словами, його було виправдано вірою.
Виходить, що віра — це «повірити Богові на Слово». Рятівна віра — це повірити Богові на Слово щодо Євангелія. Не більше (що важливо) і не менше.
Спроби зробити віру чимось більшим є трагічною «плямою» на історії християнської церкви. Корені цього тягнуться глибоко до певних післяреформаційних ідей8. А в англомовному світі цю радикально змінену концепцію рятівної віри можна доволі справедливо назвати теологією пуритан. Вчення «спасіння через панування Христа» у своїй найбільш відомій сучасній формі просто популяризує пуританство, ідейним спадкоємцем якого воно і є. І МакАртур в цьому практично зізнається (с. 98). У другому додатку своєї книги («The Gospel According to Historic Christianity» (Євангеліє згідно історичного християнства. — Пер.), с. 221–37), він багато в чому спирається на пуританських богословів. Але здається, що МакАртуру невідомі сучасні праці, котрі продемонстрували, що пуританське богослов’я, особливо в галузі віри та впевненості у спасінні, зовсім не передає доктрини самого Жана Кальвіна і явно відхиляється від поглядів Реформації.
… … …
Я хочу чітко зазначити наступне: вчення «спасіння через панування Христа» містить в собі доктрину рятівної віри, котра суперечить поглядам Лютера та Кальвіна на це питання, і — що найголовніше — Божому Слову.
Але сьогоднішні часи не відрізняються від будь-яких інших. Коли ми дозволяємо Писанню говорити за Себе — і коли церква має вуха, готові Його почути — у свідомості Божого народу може необхідною силою відродитися розуміння простоти і безплатності спасіння.
Немає більш бажаного результату. Але щоб реалізувати таку мету, ми повинні дуже ретельно дещо робити. Ми не можемо підвести у такий вирішальний момент. Я говорю про те, що ми повинні дозволити вірі бути саме вірою.
1Це радикально нове визначення рятівної віри МакАртур ілюструє такими заявами:
«Відмовитися від себе заради Христа не є довільним кроком учнівства, що слідує наверненню, — це sine qua non (необхідна умова — лат. — Пер.) рятівної віри» (с. 135).
«Він радий віддати все задля царства. Саме такою є природа рятівної віри» (с. 139).
«Його поведінка виражала безумовну капітуляцію, повне зречення себе та цілковите підкорення своєму батькові. Це і є суттю рятівної віри» (с. 153).
«Поняття віри, що не включає послуху, псує звістку спасіння» (с. 174).
«Так звана, віра в Бога, що не приводить до жаги підкоритися Його волі, взагалі не є вірою. Якщо людина має таке відношення до Бога, при якому допускається відмова від покори, то це є чистою та звичайнісінькою невірою» (с. 176).
Жодне із цих тверджень не передає істинного біблійного вчення про рятівну віру. Більш того, такі фрази свідчать про глибоко вкорінений страх перед тим фактом, що Божа рятівна благодать повністю безплатна, ніби ця безплатність підриває принципи моралі. Тоді як насправді саме ця небачена безумовна Божа любов є основою та причиною всякої новозавітної святості.
2 Така думка часто базується на певному трактуванні Якова 2:14–26. Цей уривок ще буде розглянуто у цій книзі. Так само, у зв’язку із цим питанням часто цитується вірш: «Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх!» (Мт 7:20). Проте уривок в Матвія 7:15–20 жодним чином не стосується взаємозв’язку віри з ділами. Це чітко видно при порівнянні його із Матвія 12:33–37. В Матвія 7:15–20 насправді йдеться про те, що лжепророків потрібно виявляти з їхніх слів! Це питання розглядається у книзі Зейна Ходжеса Grace in Eclipse в A Free Grace Primer (Denton, TX: Grace Evangelical Society, 2011), 395-396.
4 Найпростіший для читача спосіб перевірити це твердження — подивитись грецьке слово pisteuō («вірю») у стандартному грецько-англійському словнику. Див. A Greek-English Lexicon of New Testamentand Other Early Christian Literature: A translation and adaptation of the fourth revised and augmented edition of Walter Bauer’s Griechisch-Deutsches Wörterbuch zu den Schriften des Neuen Testaments und der übrigen ur Christlichen Literatur by William F. Arndt and F. Wilbur Gingrich, 2nd edition revised and augmented by F. Wilbur Gingrich and Frederick W. Danker from Walter Bauer’s fifth edition, 1958 (Chicago, IL: The University of Chicago Press, 1979), 660ff. (Російськомовні читачі можуть перевірите це слово у Симфонії Стронга за номером 4100. —Пер.) Див. також чудове трактування сотеріологічного значення слова pisteuō у Євангелії від Івана Річардом Крістіансон «The Soteriological Significance of Pisteuō in the Євангелія of John», Th.M. thesis, Grace Theological Seminary in Winona Lake, IN, December 1987.
5 MакАртур по-справжньому перекручує відоме богословське визначення віри, коли пише: «Беркгоф вбачає три елементи справжньої віри: інтелектуальний (notitia), тобто розуміння істини; емоційний (assensus), тобто переконаність та підтвердження істини; та вольовий елемент (fiducia), тобто вольове рішення покоритись істині» (с. 173). Це разюча неточність. Assensus не є «емоційним елементом», а fiducia означає «довіра», а не «рішення коритися істині».
7 Р. T. Keндалл гарно підсумував те, як Жан Кальвін розумів рятівну віру. Він пише:
«Положення, яке Кальвін хоче перш за все прояснити (і вважає фундаментальним), — це те, що віра є знанням. Кальвін наводить деякі біблійні синоніми віри, і всі вони є простими іменниками на зразок «визнання» (agnitio) та «знання» (scientia). Він порівнює віру з просвітленням (illuminatio), знанням; але не з покорою наших почуттів (cognitio, non sensus nostri submissio), визначеністю (certitudino), твердим переконанням (solida persuasio), впевненістю (securitas), твердою впевненістю (solida securitas) чи повною впевненістю (plena securitas)».
«У цих описах можна одразу помітити, що за своєю природою віра є дарованою, інтелектуальною, пасивною та переконливою. За його визначенням від людини не вимагається: накопичення віри; волюнтаризму; віри як людської дії чи віри, наявність якої можна підтвердити, лише дочекавшись експериментальних знань. Віра є „чимось просто пасивним; коли ми отримуємо від Христа те, чого нам бракує, а не намагаємось відплатити чимось своїм за Божу ласку“».
Цю цитату, як і посилання з Кальвінової книги «Настанови у християнській вірі», для кожного з названих пунктів, можна знайти у книзі Р. Т. Кендалла (R. T. Kendall) Calvin and English Calvinism to 1649 (Oxford: University Press, 1979), 19.
8 Р. Т. Keндалл (див. працю, процитовану у попередній виносці) та М. Чарльз Белл (Calvin and Scottish Theology: The Doctrine of Assurance (Edinburgh: Handsel, 1985) дуже вдало проаналізували те, наскільки погляди Жана Кальвіна на віру відрізнялись від тих, які ми так часто бачимо уже в післяреформаційному кальвінізмі. Книга Кендалла є його докторською дисертацією, представленою в Оксфорді у 1976 р. під заголовком «Природа рятівної віри» від Вільяма Перкінса (пом. 1602) до Вестмінстерської Асамблеї (1643-1649 рр.)». Див. Кендал, «Кальвін», с. vii. Книга Белла є переглядом його докторської дисертації для Абердинського Університету у 1982. Див Bell, Calvin, 4.
two three dots 