Про природу і характер Бога. Іларіон Алфеєв

planet-scenes-271Уривок з книги “Таїнство віри”

Етимологія слова «Бог»

У багатьох мовах слово «Бог» споріднене із різними слова­ми та поняттями, кожне з яких може сказати щось про влас­тивості Бога. У давнину люди намагалися підібрати ті слова, за допомогою яких вони могли б висловити своє уявлення про Бога, свій досвід дотику до Божества.

У російській мові та в інших мовах слов’янського похо­дження, що належать до індоєвропейської групи, слово «Бог», як вважають лінгвісти, споріднене із санскритським bhaga, що означає «той, що одаряє, наділяє», що своєю чергою походить від bhagas — «надбання», «щастя». «Багатство» також споріднене зі словом «Бог». У ньому виражене уявлення про Бога як про повноту буття, як вседосконалість і блаженство, які, проте, не залишаються всередині Божества, а проливаються на світ, лю­дей, на все живе. Бог обдаровує, наділяє нас Своєю повнотою, Своїм багатством, коли ми долучаємося до Нього.

Грецьке слово theos, на думку Платона, походить від дієс­лова theein, що означає «бігти». «Перші з людей, що населяли Елладу, шанували тільки тих богів, яких і тепер ще вшановує багато варварів: сонце, місяць, землю, зірки, небо. А оскільки вони бачили, що усе це завжди біжить, здійснюючи коловорот, від цієї природи бігу їх і назвали іменами богів», — пише Платон. Іншими словами, греки бачили в природі, в її колообігу, в її цілеспрямованому «біганні» вказівки на існування якоїсь вищої розумної сили, яку не могли ототожнити з єдиним Бо­гом, а зображали у вигляді безлічі божественних сил.

Однак, святитель Григорій Богослов поряд з цією етимо­логією наводить іншу: ім’я theos від дієслова ethein — «запа­лювати», «горіти», «палати». «Бо Господь, Бог твій, є вогонь, що поїдає, Бог ревнитель», — говориться в Біблії (Втор. 4:24); ці слова повторить і апостол Павло, вказуючи на здатність Бога винищувати і спалювати усяке зло (Євр. 12:29). «Бог є вогонь, а диявол холодний», — пишуть святі Варсонофій та Іоанн3. «Бог — це вогонь, що зігріває й запалює серця й утроби, — го­ворить преподобний Серафим Саровський. — Отже, якщо ми відчуємо у серцях своїх холод, який від диявола … закличемо Господа: Він, прийшовши, зігріє серце наше повноцінною любов’ю не тільки до Нього, але й до ближнього. І від лиця те­плоти втече холод ненависника добра».

Преподобний Іоанн Дамаскін дає ще третю етимологію слова theos від theaomai — «споглядати»: «Бо від Нього немож­ливо щось утаїти, Він всевидець. Він споглядав усе до того, як воно отримало буття…».

У мовах германського походження слово «Бог» — англій­ське God, німецьке Gott — походить від дієслова, що означає «падати ниць», падати в поклонінні. «Людьми, які в ранні часи прагнули сказати щось про Бога, — говорить з цього приводу митрополит Сурозький Антоній, — не було зроблено спроби описати Його, змалювати, сказати, який Він у Собі, а тільки вка­зати на те, що трапляється з людиною, коли раптом вона опи­ниться віч-на-віч із Богом, коли раптом осяє її Божественна благодать, Божественне світло. Все, що може людина зробити годі, це припасти ниць у священному остраху, поклоняючись Тому, Хто, будучи незбагненним, разом із тим відкрився їй у такій близькості і в такому славному сяянні»*’. Апостол Павло, якого Бог осяяв на шляху до Дамаску, уражений цим світлом, і іараз «упав на землю… із трепетом й острахом» (Діян. 9:4,6).

Ім’я, під яким Бог відкрився давнім євреям, — Yahweh (Яхве) означає «Сущий», такий, що має існування, має буття, воно походить від дієслова hayah — бути, існувати, або, точніше, від першої особи цього дієслова ehieh — «Я є». Однак і це дієслово має динамічний смисл: воно означає не просто сам по собі факт існування, а певне завжди актуальне буття, живу й дієву присутність. Коли Бог говорить Мойсееві «Я є Сущий» (Вих. 3:14), це означає: Я живу, Я тут, Я поряд з то­бою. Разом із тим це ім’я підкреслює перевагу буття Божого над буттям усього існуючого: це самостійне, первинне, вічне буття, це повнота буття, яка є надбуттям: «За своїм значен­ням Сущий надприроднім чином перевершує усю сукупність буття, будучи одноосібною Причиною і Творцем усього су­щого: матерії, сущності, існування, буття; Сущий — начало й міра вічності, причина часу і міра часу для всього існуючого і, взагалі, становлення всього, що встановлюється. Із Сущого походять вічність, сущність, суще, час, становлення і те, що встановлюється, оскільки в Сущому перебуває все суще — як те, що змінюється, так і незмінне… Бог — не просто Сущий, а Сущий, Який вічно і безмежно містить у Собі сукупність усіх форм буття — як теперішніх, так і майбутніх», — пише автор твору «Про Божественні імена».

Давнє передання говорить про те, що євреї в епоху після вавілонського полону не промовляли ім’я Яхве — Сущий, бо мали благоговіння перед цим іменем. Тільки первосвященик один раз на рік, коли входив для кадіння у Святе святих, міг там усередині промовити це ім’я. Якщо ж пересічна людина або навіть священик у храмі хотіли сказати що-небудь про Бога, вони замінювали ім’я Сущий іншими іменами або гово­рили «небо». Була й така традиція: коли потрібно було сказати «Бог», вмовкали і прикладали руку до серця чи показували ру­кою на небо, і всі розуміли, що мова про Бога, але саме Святе Ім’я не звучало. На письмі євреї позначали Бога священною тетраграмою (YHWH). Древні євреї добре усвідомлювали, що в людській мові немає такого імені, слова чи терміну, яким мож­на було б повідати про сущність Божу. «Божество не іменуєть­ся, — говорить святитель Григорій Богослов. — Не один лише розум показує це, але й… наймудріші і найдревніші з євреїв. Бо ті, які вшанували Божество особливими зображеннями і не бажали, щоб одними й тими ж буквами були записані й ім’я Бога, і імена творіння… чи могли коли-небудь зважитися роз­сіяним голосом промовити Ім’я єства непорушного і єдиного? Як ніхто і ніколи не вдихав у себе всього повітря, так ані розум абсолютно не вміщав, ані голос не обіймав Божої сущності». Утримуючись від промовляння імені Бога, євреї показували, що до Бога можна долучитися не стільки через слова й описи, скільки через благоговійне і трепетне мовчання.

Божественні імена

У Святому Письмі зустрічається багато імен Бога, кожне з яких, не будучи здатне описати Його по суті, вказує на ті чи інші Його властивості. Знаменитий трактат V століття «Про Божественні імена», що приписується Діонісію Ареопагіту, є першим християнським систематичним викладом цієї теми,  до того вона розвивалася й іншими письменниками, зо­крема святителем Григорієм Богословом.

Деякі імена, присвоєні Богові, підкреслюють Його перевагу над видимим світом, Його владу, владарювання, царське достоїство. Ім’я Господь (гр. Kyrios) означає верховне владарювання Бога не тільки над вибраним народом, але й над усім Всес­вітом. Сюди ж належать імена Господь Саваоф, тобто Господь воїнств (небесних), Господь сил, Господь віків, Владика, Цар слави, Цар тих, що царюють, і Господь тих, що володарюють: “Твої, Господи, велич, і могутність, і слава, і перемога, і пишність, і усе, що на небі і на землі — Твоє; Твоє, Господи, царство, і Ти понад усім як Владика. І багатство, і слава від імені Твого, і Ти владарюєш над усім; і в руці Твоїй сила й могутність, і у вла­ді Твоїй звеличувати і зміцнювати усе” (1 Пар. 29:11-12). Ім’я Вседержитель (гр. Pantokrator) означає, що Бог усе тримає у своїй руці, підтримує Всесвіт і лад у ньому: «Моя рука заснува­ла землю, і Моя правиця розпростерла небеса» (Іс. 48:13); Бог «тримає усе словом сили Своєї» (Евр. 1:3).

Імена Святий, Святиня, Святість, Освячення, Благий, Благість показують, що Бог має в собі всю повноту добра і свя­тості, при цьому Він проливає це добро на всі Свої творіння, освячуючи їх. «Нехай святиться ім’я Твоє», — звертаємося ми до Бога в молитві «Отче наш». Тобто нехай буде ім’я Твоє святе не тільки на небесах, у духовному світі, але й тут, на землі: не­хай святиться воно серед нас, щоб ми стали святими, як Ти… Також Бог називається Мудрістю, Істиною, Світлом, Життям: «Мудрістю як знання божественних і людських діл… Істиною як єдине, а не множинне єство (бо істинне є єдиним, а не­правдиве багатолике)… Світлом як світлість душ, очищених в умі й житті, бо якщо незнання та гріх — пітьма, то знання й божественне життя — світло… Життям, бо він світло, опора і звершення усякої розумної природи» (Григорій Богослов).

Спасінням, Викупленням, Визволенням, Воскресінням на­зиває Бога Святе Письмо тому, що тільки в Ньому (у Христі) звершується спасіння людини від гріха та вічної смерті, во­скресіння в нове життя.

Бог названий Правдою і Любов’ю. Ім’я Правди підкреслює Божественну справедливість: Він Суддя, що карає за зло і на­городжує за добро. Так у всякому разі сприймає Бога Старий Завіт. Однак новозавітне Благовісти відкриває нам, що Бог, будучи справедливим і правосудним, перевершує всяке наше уявлення про справедливість: «Не називай Бога правосудним, — пише преподобний Ісаак Сирін. — Хоча Давид і називає Його правосудним і справедливим, але Син відкрив нам, що Він радше благий і благосний… Чому людина називає Бога правосудним, коли в главі про блудного сина… читає, що за один лише жаль, проявлений сином, батько прибіг і впав на шию його і дав йому владу над усім багатством своїм?.. Де ж правосуддя Боже? В тому, що ми грішники, а Христос помер за нас?.. Де відплата за діла наші?»10. Старозавітне уявлення про справедливість Бога Новий Завіт доповнює вченням про Його любов, яка перевершує всяку справедливість. «Бог є любов», — говорить святий апостол Іоанн Богослов (1 Ін. 4:18). Це найвеличніше визначення Бога, найістинніше з того, що можна сказати про Нього. Як говорить святитель Григорій Богослов, це ім’я «угодне Богові більше від будь-якого іншого імені».

У Біблії також трапляються імена Бога, запозичені з при­роди і є не Його характеристиками, не спробами визначити Його властивості, а наче символами та аналогіями, що ма­ють допоміжне значення. Бог порівнюється із сонцем, зір­кою, вогнем, вітром, водою, росою, хмарою, каменем, скелею, і пахощами. Про Христа говориться як про Пастиря, Вівцю, Путь, Двері, образ Божий. Всі ці імена прості й конкретні, кони запозичені з повсякденної реальності, з буденного жит­тя. Але їхнє значення таке ж, як у притчах Христа, коли під ви­дами перлини, дерева, закваски в тісті, насіння на полі ми вга­дуємо дещо незрівнянно більш велике й значне.

У багатьох текстах Святого Письма про Бога говориться як про людиноподібну істоту, тобто як про такого, що має облич­чя, очі, вуха, руки, плечі, крила, ноги, дихання; розповідається, що Бог повертається або відвертається, згадує або забуває, гні­вається або ж заспокоюється, дивується, тужить, ненавидить, ходить, чує. В основі цього антропоморфізму лежить досвід особистої зустрічі з Богом як із живою істотою. Намагаючись виразити цей досвід, людина вдавалася до земних слів та ана­логій. У біблійній мові майже немає абстрактних понять, які відіграють таку важливу роль у мові спекулятивної філософії: коли необхідно було позначити якийсь проміжок часу, не го­ворили «епоха» чи «період» — казали «година», «день», «рік» чи «століття»; коли потрібно було сказати про матеріальний та духовний світ, не говорили «матерія» і «духовна реальність», а — «небо» й «земля». Біблійна мова, на відміну від філософ­ської, відзначається граничною конкретністю саме тому, що досвід біблійного Бога був досвідом особистої зустрічі, а не абстрактних умоглядних спекуляцій. Древні відчували Бога поряд із собою — Він був їх царем, керманичем, Він був при­сутній на їхніх богослужіннях, святах, зібраннях. І коли Давид говорить: «почув Господь моління моє» (Пс. 6:10), це не озна­чає, що Бог раніше не чув, а зараз почув: Бог чув завжди, тільки людина раніше цього не відчувала, а зараз відчула. І слова «яви лице Твоє рабу Твоєму» (Пс. 30:17) — це прохання не про те, щоб Бог, Якого раніше не було, раптом опинився тут, бо Він присутній завжди і скрізь, а щоб людина, що раніше не помі­чала Бога, змогла Його побачити, відчути, пізнати, зустріти.

У Біблії Бог багато разів названий Отцем, а люди — Його дітьми: «Тільки Ти — Отець наш, бо Авраам не впізнає нас, і Ізраїль не визнає нас своїми; Ти ж, Господи, Отець наш, спо- , конвіку ім’я Твоє — Іскупитель наш» (Іс. 63:16). Останніми роками у протестантському світі все частіше говориться про те, що, оскільки Бог не має статі, Його не варто називати «Отцем». Деякі представники так званого феміністського богослів’я на­полягають на тому, що Бог рівнозначно є Матір’ю, і в Молитві Господній замість «Отче наш» читають «Отче наш і Мати» (Our Father and Mother), а при перекладі Священного Писання в тих місцях, де мова йде про Бога, замінюють займенник «Він» на «Він-Вона» (He-She). Ці безглузді спотворення біблійного уяв­лення про Бога походять від нерозуміння того факту, що роз­ділення на дві статі існує у людському і тваринному світі, але не в Божественному бутті. Це своєрідний псевдоантропоморфізм, що має мало спільного з біблійним антропоморфізмом. Для нас безперечним є тільки те, що, являючись ізраїльському народу, Бог відкривався з іменем Отець. Очевидним є також і те, що, коли Бог воплотився, Він став не жінкою, а чоловіком — Ісусом Христом.

Властивості Бога

Важко говорити про властивості Того, сама природа Якого перебуває поза межами слів. Проте, виходячи з дій Бога у ство­реному світі, людина може робити припущення і висновки щодо властивостей Бога. Згідно з преподобним Іоанном Дамаскіном, Бог – безначальний, безкінечний, вічний, постійний,несотворений, непорушний, незмінний, простий, нескладний, безтілесний, невидимий, невідчутний, невимовний, безмежний, недоступний розуму, неосяжний, незбагненний, благий, праведний, Творець усіх речей, Всемогутній, Вседержитель, Всевидющий, Промислитель всього, Владика всього.

Безначальність Бога означає, що Він не має над Собою жодного вищого начала чи причини Свого існування, а Сам є при­чиною всього. Він не потребує нічого стороннього, вільний від зовнішнього примусу і впливу: «Хто зрозумів дух Господа і був радником у Нього й учив Його? З ким радиться Він, і хто і ювчає Його і наставляє на путь правди Його, і учить знанням Його, і вказує Йому шлях мудрості?» (Іс. 40:13-14).

Безкінечність і безмежність означають, що Бог існує поза категоріями простору, вільний від всякого обмеження й недо­ліку. Він не може бути виміряним, Його не можна ні з ким і ні з чим зрівняти чи зіставити. Бог вічний, тобто існує поза кате­горіями часу, для Нього немає минулого, сьогодення, майбут­нього: «Я той же, Я перший і Я останній», — говорить Бог у Ста­рому Завіті (Іс. 48:12); «Я — Альфа й Омега, початок й кінець, говорить Господь, Який є, і був, і гряде», — читаємо в Іоанна Богослова (Апок. 1:8). Не маючи ані початку, ані кінця в часі, Бог є нествореним — ніхто не сотворив Його: «Раніше Мене не було Бога і після Мене не буде» (Іс. 43:10).

Бог має постійність, непохитність і незмінність у тому сен­сі, що «у Нього немає зміни і тіні переміни» (Як. 1:17), Він за­вжди вірний Самому Собі: «Бог не людина, щоб Йому говори­ти неправду, і не син людський, щоб Йому змінюватися» (Числ. 23:19). У Своїй сущності, діях, властивостях Він завжди пере­буває одним і тим же.

Бог є простим і нескладним, тобто не ділиться на части­ни і не складається з частин. Троїчність Осіб у Богові, про що йтиметься у наступному розділі, не є розділенням єдиної Бо­жественної природи на частини: єство Бога залишається не­подільним. Поняття про досконалість Божества унеможлив­лює ділення Бога на частини, оскільки всяке частинне буття не є досконалістю. Що означає сущність простого єства? — запитує святитель Григорій Богослов. І, намагаючись відпо­вісти на це питання, говорить про те, що розум, якщо хоче досліджувати безмежного Бога, не знаходить ані початку, ані кінця, тому що безмежне простягається далі поза початком і кінцем і не поміщене між ними; і коли розум спрямовується вгору чи до низу, намагаючись знайти якісь кордони чи межі своїм уявленням про Бога, він не знаходить їх. Відсутність будь-яких меж, ділень та граней і є простотою в Богові.

Безтілесним Бог названий тому, що Він не є матеріаль­ною субстанцією і не має тіла, але за природою є духовним. «Бог є Дух», — говорить Христос самарянці (Ін. 4:24). «Господь є Дух, — повторює апостол Павло, — а де Дух Господній, там свобода» (2 Кор. 3:17). Бог вільний від всякої матеріальності: Він не є десь, не є ніде, не є скрізь. Коли Біблія говорить про всюди-присутність Божу, то це знову ж таки спроба вислови­ти суб’єктивний досвід людини, яка, де б вона не була, скрізь зустрічає Бога: «Куди піду від Духа Твого і від лиця Твого куди втечу? Чи зійду на небо — Ти там; чи зійду в пекло — і там Ти. Чи візьму крила в ранньої зорі і переселюся на край моря, — і там рука Твоя поведе мене, і задержить мене правиця Твоя» (Пс. 138:7-10). Але суб’єктивно людина може відчувати Бога скрізь, а може не відчувати Його ніде — Сам Бог при цьому залишається взагалі поза категорією «десь», поза категорією «місця».

Бог невидимий, невідчутний, невимовний, незбагнен­ний, неосяжний, недоступний. Скільки б ми не намагалися досліджувати Бога, скільки б не міркували про Його імена і властивості, Він все одно залишається невловимим для розуму, бо перевищує всяку нашу думку. «Зрозуміти Бога важко, а опи­сати неможливо», — пише Платон. Святитель Григорій Бого­слов, полемізуючи з еллінським мудрецем, говорить: «Описа­ти неможливо, а зрозуміти ще більш неможливо». Святитель Василій Великий говорить: «Я знаю, що Бог є. Але що таке сущність Його — гадаю, це вище за розуміння. Тому як спасаюся? Вірою. А віра задовольняється знанням, що Бог є (а не чим Він є)… Усвідомлення незбагненності Божої і є знанням про Його сущність». Бог невидимий — Його «не бачив ніхто ніколи» (Ін. 1:18) в тому розумінні, що ніхто з людей не міг осягнути Його сущності, охопити Його своїм зором, сприйняттям, розумом. Людина може долучитися до Бога, стати причетною Йому, але вона ніколи не може зрозуміти Бога, бо «зрозуміти» — означає в якомусь сенсі вичерпати.

Катафатизм і апофатизм

Досліджуючи імена Бога, ми робимо висновок, що жодне із них не може дати нам повного уявлення про Нього. Говорячи про властивості Бога, ми також виявляємо, що їх сукупність не є Богом. Бог перевершує будь-яке ім’я: чи назвемо Його буттям — Він перевершує буття, Він є надбуття; чи назвемо правдою або справедливістю — у Своїй любові Він перевершує всяку справед­ливість; чи назвемо любов’ю — Він більший, ніж любов, Він надлюбов. Бог також перевершує будь-яку властивість, яку ми здатні Йому приписати, чи то всезнання, всюдиприсутність чи незмін­ність. Врешті-решт ми доходимо до розуміння того, що про Бога взагалі нічого не можна сказати ствердно: усе, що б ми не сказали про Нього, є неповним, частковим і обмеженим. Звідси природний висновок: ми не можемо говорити про Бога, чим Він є, а можемо тільки казати, чим Він не є. Цей спосіб міркування про Бога отримав назву апофатичного (негативного) богослів’я на відміну від катафатичного (позитивного).

Апофатизм полягає в запереченні всього, чим не є Бог. Згід­но зі словами протоієрея Георгія Флоровського, Бог «вище… за будь-яке обмеження, вище всякого визначення і твердження, а тому і вище за всяке заперечення… Апофатичне “не” рівно­значне “над” (або “поза”, “окрім”) — означає не обмеження чи виняток, а піднесення і перевагу… Божество понад усі умо­глядні імена і визначення… Бог не є ані душею, ані розумом, ані уявою, ані думкою, ані мисленням, ані життям, Він не є словом, ані думкою… Бог не є “предметом” пізнання, Він над пізнан­ням… Тому шлях пізнання є шляхом абстрагування і запере­чення, шляхом спрощення і замовчування… Бога ми пізнаємо тільки в спокої духу, в спокої незнання. І це апофатичне незна­ння є радше надзнання — не відсутність знання, а повноцін­не знання, несумірне тому зі всяким частковим пізнанням. Це незнання є спогляданням… Бог пізнається не здалеку, не через роздуми про Нього, а через незбагненне із Ним єднання…»17.

Апофатичне сходження розуму до Бога Отці й учителі Церкви (зокрема, Діонісій Ареопагіт, Григорій Ніський) по­рівнюють зі сходженням Мойсея на гору Синай до Бога, Який оточив Себе мороком (зр. 2 Цар. 22:12). Божественний мо­рок означає відсутність чогось матеріального чи плотського. Вступити в Божественний морок означає вийти за межі умо- осяжного буття. Ізраїльський народ під час зустрічі Мойсея із Богом мав перебувати біля підніжжя гори, тобто в межах ката­фатичного знання про Бога, і лише один Мойсей міг вступити у морок, тобто, відмовившись від усього, зустрітися з Богом, Який поза всім, Який там, де немає нічого. Катафатично ми говоримо про Бога, що Він є Світло, але, кажучи так, мимо­волі уподібнюємо Бога плотському світлу. І якщо про Христа, що преобразився на Фаворі, говориться, що «просяяло лице Його, як сонце, одяг же Його зробився білим, мов світло» (Мф. 17:2), то катафатичне поняття «світло» вжите тут символічно, оскільки мова йде про нестворене сяйво Божества, що пере­вершує всяке людське уявлення про світло. Апофатично ми можемо назвати Божественне світло, яке перевершує всяке уявлення про світло, надсвітлом або мороком. Таким чином, Синайський морок і Фаворське світло — це одне й те ж.

Термінологічно апофатизм може виражатися декількома способами: 1) через використання термінів, що починаються з префікса «не-» (небуття, несущий, невидимий, незбагнен­ний); 2) через використання термінів з префіксом «над-» (надсущий, надблагий, навіть «над-Бог», hypertheos, як у Діонісія Ареопагіта); 3) через вживання понять, заздалегідь протилежних очікуваному («Божественний морок» замість «Божественне світло», «незнання» замість «знання»); 4) через вживання оксиморонів — словесних пар, в яких одне слово за значенням протилежне іншому («бачити невидиме», «осягати незбагненне», «пресвітлий морок»),

У нашому розумінні Бога ми частіше оперуємо катафатичними поняттями, оскільки це легко і доступно для розуму. Але катафатичне знання має свої межі, які воно не в змозі пере­ступити. Шлях заперечень відповідає духовному сходженню в ту Божественну безодню, де замовкають слова, де завмирає розум, де припиняється будь-яке людське знання й осягнення, «де Бог». Не на шляхах спекулятивного знання, а в глибині мо­литовного мовчання душа може зустріти Бога, Який відкрива­ється їй як не-осяжний, не-приступний, не-видимий і разом із тим живий, близький та рідний, — як Бог Особистість.

Незбагненна таємниця… Постійно вона йде вперед і хова­ється від того, хто, здавалося б, уже наблизився, щоб досяг­нути її. Одначе Бог, знаходячись далеко від людини, рухається поряд із нею. О, чудо невимовне! «.Я Бог, що наближається, — го­ворить Господь, — нехай і вислизаю природою Своєю від почут­тів ваших». І справді. Під яким бо іменем Несотворений може наблизитись до сотвореного Ним? І все-таки Він оточує нас всемогутністю Своєю… постійно стежить за нами, постійно благодіє нам, керує нами, присутній при нас,усіх нас однаково обіймаючи нею. Тому й Мойсей, переконаний, що своєю мудріс­тю людина не в змозі пізнати Бога, промовив: «Покажи мені Себе» (Вих. 23:13). І намагався він проникнути у пітьму хмар, де гримів голос Божий, тобто прагнув зрозуміти найглибші і непроглядні ідеї буття. Утім, Бога немає ані в хмарі, ані в жод­ному іншому місці. Він поза простором, не підлягає обмежен­ням часу, не охоплюється властивостями речей… Небо, хоч і називається престолом Його, усе ж таки не обіймає Його; Він лиш покоїться там, задоволений творінням рук Своїх.

Климент Олександрійський

«Пізнати Отця і Творця цього Всесвіту справа не з легких, а знайшовши, ви все ж не зумієте про Нього сповістити усім, бо таємниця Його природи — не така, як інші вчення, не може бути виражена словами», — говорить щирий друг істини Платон. Він чув, без сумніву, те, що сказано про Мойсея, в якому ди­хала також мудрість,як він, готуючись зійти на гору, щоб поглядати лицем до лиця цю найбільш величну з таїн, відчут­них розумом, змушений був заборонити народу стежити за цими несповідимими одкровеннями. І коли Писання говорить: І увійшов Мойсей у морок, де Бог» (Вих. 20:21), — для людини, здатної розуміти, слова ці означали, що Бога неможливо оком побачити чи відобразити словом людським.

Кпимент Олександрійський

Належить їй як загальній Причині приписувати всі якості су­щого і ще більш належним чином ‘їхзаперечувати, оскільки Вона понад усе — І не потрібно при цьому вважати, що заперечення суперечить твердженню, оскільки Вона набагато первинніша і нонад… усяке і заперечення, і твердження.. Божественний Мойсей… лише після старанного очищення почув стоголосі труби й побачив багато блискучого світла, і різноманітні промені. По­тім він покинув натовп і з вибраними священиками досяг вер­шини божественних сходжень. Але й там він спілкувався не із Богом Самим, і бачив не Його Самого, бо Той є незримим, а місце, де Той стояв. Це вказує, як мені здається, на те, що божественні величні з предметів споглядання є лише певними догадливи­ми виразами підніжжя Того, Хто все перевершує, за допомогою чкнх виявляється присутність Того, Хто спирається на розу­мові вершини Його святіших місць. І тоді Мойсей відривається від усього зримого і споглядного, і проникає в морок невідання, і воістину таємничий, а потім припиняє розумне сприйняття і опиняється в цілковитій темряві та незрячості, весь будучи за межами всього, не належачи ані собі, ані чомусь іншому.

Діонісій Ареопагіт

Отже, ми стверджуємо, що Причина всього, будучи понад усім, і несущнісною, і нежиттєвою, не безсловесною, не по­збавленою розуму і не є тілам, не має ані образу, ані вигляду, ані якості, або кількості, чи величини; на певному місці не пе­ребуває, невидима, не має чуттєвого дотику, не сприймає і не є такою, щоб її було можливо сприйняти; їй не властиві без­лад, смута й неспокій, збуджені пристрастями матерії; Вона не безсила, бо не підвладна плотським хворобам, не має не­стачі у світлі; ні зміни, ні тління, ні розділення, ні недостат­ку, ні надлишку не зазнає; і нічого іншого з чуттєвого Вона не являє Собою і не має. Далі йдучи вперед, кажемо, що Вона не душа, не ум; ані уяви, ані думки, ані слова, ні розуміння Вона не має; Вона не є словом, ані думкою; Її не виразити словом і не зрозуміти; Вона не число, не порядок, не величина, не малість, не рівність, ані нерівність, не подібність, не відмінність; Вона не стоїть, не рухається, не перебуває у спокої, не має сили і не є ані силою, ані світлом; Вона не живе і не життя; Вона не є ані сутністю, ні віком, ні часом; їй не властиве розумове сприйняття; Вона не знання, не істина, не царство, не прему­дрість; Вона не єдине і не єдність, не божественність чи благість; Вона не є дух у звичному для нас розумінні, не синівство, не батьківство, ані щось інше з доступного нашому чи когось із сущого сприйняттю; Вона не щось з не-сущого і не щось із сущого.. Понад усяке твердження досконала і єдина Причина всього, і понад усяке заперечення перевага Її як абсолютно від всього абстрагованої і для всього позамежної.

ДіонісійАреопагіт

Отже, що Бог єрозуміємо. А чим Він є за сутністю і при­родоюце абсолютно незбагненно і невідомо… Ненародже­не і Безвладне, і Незмінне, і Нетлінне… — означає не те, чим Бог є, а чим Він не є. А охочому сказати про сущність будь-чого необхідно пояснитичим воно є, а не те, чим воно не є. Проте, (казати про Бога, чим Він є по суті, неможливо. Радше, власти­віше говорити (про Нього) через заперечення всього. Бо Він не є чимось із сущого не як Не-сущий, а як Сущий понад усе, що існує, і над саме буття… Отже, Божество безмежне інезбагненне. І лише одне цебезмежність і незбагненність у Ньому — зрозумілі. А те, що говоримо про Бога ствердно, показує не природу Його, а те, що біля природи. Чи назвеш ти Його благим, чи праведним, або мудрим, або чим-небудь іншим, ти скажеш не про природу Бога, а про те, що біля природи. Також дещо (з того), що про Бога говориться ствердно, має значення вагомого заперечення; як наприклад, кажучи про морок стосовно Бога, ми розуміємо не морок, але те, чим не є світло, а — перевершує його; і кажучи про світло, розуміємо те, чим не є морок.

Преподобний Іоанн Дамаскін

Згідно з Писанням, Бог спить (Пс. 43:24), прокидаєть­ся (Дан. 9:14), гнівається (Втор. 11:17), ходить і престолом Йому — херувими (Іс. 37:16)… Приміряючи до свого розуміння, ми й Боже назвали іменами, взятими із себе самих. Коли Бог, з причин Йому самому відомих, припиняє своє піклування і наче забуває про нас, означає це — Він спить, тому що наш сон є схожою бездіяльністю і безтурботністю. Коли, навпаки, рап­том починає благодіяти, отжеВін прокидається… Він карає, а ми зробили із цьогогнівається, бо у нас покарання буває на­слідкам гніву. Він діє то тут, то там, а ми кажемо — ходить… А також будь-яку іншу Божу силу й іншу дію Божу зображаємо чимось, взятим із тілесного.

Святитель Григорій Богослов

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s