Знову про неплідність

Подібний пост я хотів написати ще кілька років тому. Думки збиралися, збиралися… і тут мене трохи виперидив Сергій Головін. Наші погляди частково збігаються. Проте є і моє власне бачення питання.

Способи ці продиктовані спостереженням. Їх можна використовувати по одному або кілька одразу – в різних комбінаціях. Спочатку я хотів написати в саркастичному стилі. Але, мабуть, досить сарказму. Поговоримо серйозно про серйозне.

Ворог душ людський знає людську душу. Відомо з Біблії, що Сатана є активним “гравцем” на християнсьткому полі життя і служіння. Він не сидить склавши руки. Він впливає на все, на що може впливати. Впершу чергу впливає на розум людини.

У мене нема якихось прямих одкровень на цю тему. Те, що я описую – просте спостереження на фоні вивчення Біблії.

Перший спосіб – зосередитися на чомусь одному, забувши про все інше. Чому гармонія така важлива? Тому, що в церкві є різні люди з різними дарами. Це гарно написав Апостол Павло у 1-у листі до Коринтян. Звідси розуміємо, що Бог хоче, щоб були різні служіння – як є різні органи в тілі з різним функціями. Колись давно був на християнському навчанні в Києві. Там досвічені служителі зі США ділилися з молодими християнами богослів’ям і життєвими навиками. Сивочолі дідусі розповіди нам, що часто церкви зосереджуються на тому, що важливо служителю церкви. Наприклад, це може бути служіння бездомним. Вся церква зосереджується на одному служінні повністю занехаюючи всі інші. Це може бути євангелизм, коли втрачається розуміння богослів’я. Або глибоке вивчення богослів’я, яке замінює учнівство та служіння у світі.

Другий спосіб – відгородитися від всього християнського світу. Це стосується церков, які це роблять з різних причин. Комусь здається, що інші церкви занадто толерантні до гріха, іншим, що всі навколо втратили чистоту євангелії. Хоча толерантність до гріха серйозна справа, так само як і чистота євангелія – часто ці речі дещо надумані та перебільшені. Церква, яка закривається сама в собі зазвичай не росте ані кількісно, ані якісно.

Третій спосіб – відсутність підзвітності. У церкві має бути підзвітність. Яка саме і як саме – питання дискусійне. В деяких церквах пресвітер є відповідальним перед служителем “вищого рангу”, в інших – перед громадою або радою пресвітерів/дияконів. Так само кожен член церкви має бути відповідальним перед кимось за своє духовне життя і служіння. Звісно, цей принцип можна довести до фанатизму, чого робити не варто, але підзвітність, на мій погляд, ключ до успіху.

Четвертий спосіб – відсутність інтересу до людей і їхнього життя. Мова не йде про те, що людина має бути в центрі церкви. В її центрі – живий Бог, якому ми, християни, поклоняємося. Мова про інше. Бог вміє служити людям, і дуже часто робить це через людей. Церква має не лише навчати, а й розуміти адекватні природні потреби людей та задовольняти їх в міру можливого і розумного. “Плачне з тими, хто плаче” – писав Павло, маючи на увазі високу цінність підтримки людини, яка проходить через труднощі в житті.

П’ятий спосіб – відсутність гнучкості у методах досягати людей. Гнучкість потрібна з двох причин – тому що світ змінюється і нам треба краще розуміти як сьогодні ми можемо досягати людей. По-друге, ми самі недосконалі, і навіть якщо культурний контекст змінюється відносно повільно можемо не знати “з якого боку заїхати до людей”. Я маю на увазі, що якщо наші методи (євангелізації, учнівства і т.ін.) неефективні, то інколи варто задуматися – може я щось не так роблю?

Шостий спосіб – свобода як несвобода. Поза всяким сумнівом, свобода – це цінність. Але інколи під свободою називають те, що свободою не є: відсутність правил, байдужість або хаос. Бог є Богом порядку. Чомусь ми часто створюємо штучну дихотомію – або диктатура або безлад. Але в церкві мають бути правила і має бути здоровий інтерес один до одного. Якщо ми починаємо служіння об 11.00, то буде складно його почати, якщо третина людей прийде об 11.15, третина об 11.25, а ще третина об 11.35. Під кого підлаштовуватися? Це лише один з прикладів, але їх може бути багато різних. Суть в тому, що організація – це благо, і вона завжди дещо обмежує, і це нормально. Якщо ми робимо одне, то в той же час не робимо інше.

Сьомий спосіб – не культивувати здорові біблійні цінності. Християнство – це релігія не правил, а цінностей. Бог це головна цінність, але є і низка другорядних, але також дуже важливих і про які говорить Сам Бог. Наприклад – дружба, любов, взаємодопомога, терпіння і т.ін. Самі по собі люди рідко можуть здогадатися, що ці речі треба впроваджувати в життя. Тому відповідальність служителів (або просто більш зрілих християн) – навчати словом і ділом – що так і так добре, а так і так недобре. Люди мають мати “систему координат”. Якщо вона дуже довго не виробляється – церква буде значно ослаблена. Наприклад, якщо дуже довго не говорити про служіння в церкві, більшість людей так і не здогадаються, що в церкву можна не тільки приходити, в церкві можна ще і служити…

Восьмий спосіб – не визнавати свої гріхи (перед собою, перед близькими, перед громадою). Визнання гріхів робить християнина духовно сильнішим, дає йому мотивацію жити свято. Ми всі грішимо – хтось більше, хтось менше. Ми повинні уникати гріха і жити свято. Але “жити свято” на практиці означає – коли гріх стався, його треба визнати. Зокрема, це важливо для служителя – показати іншим, що він “з такого ж тіста, як інші”. Для церкв’ян це буде підбадьорення – служитель стане не далеким від них проповідником “за склом”, а близьким другом і братом.

Дев’ятий спосіб – обмежити всі стосунки з церквою (громадою) лише двома зустрічами на тиждень. Звісно, я не думаю, що весь свій вільний час людина має витрачати на церкву і служіння. Бог кличе різних людей до різних речей – когось до політики, когось до громадського життя, когось ще до чогось. Але дуже добре, коли брати і сестри мають багато спільних інтересів. Коли стосунки не вичерпуються лише двома служіннями серед тижня.

Такою я бачу цю тему. Я неодноразово переконався – якщо практикувати ці “способи” – церква швидко стане слабкою і недієздатною. Роль церкви – нести євангеліє у світ та зрощувати учнів. Сильна церква – сильні християни, і навпаки. Церква це не просто недільний клуб тих, хто колись давно увірував у Христа і тепер живе більш-менш морально. Церква – це той духовний інститут, який може (і повинен) змінювати життя християнина, та й усіх навколо. Церква – це великий і важливий Божий інструмент. Нехай Господь допоможе нам зрозуміти якою ж має бути Його церква.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s