Одразу кілька моїх знайомих відреагували на новину про приватну церкву: “цікаво, якого патріархату”.

Тут одразу дві думки. По-перше, церква може бути хоч токійського або пекінського патріархату. Яка різниця? Можна подумати, наші віруючі дуже глибоко бачать різницю у вченнях чи обрядах. Церква – річ міжнаціональна, бо об’єднує християн різних націй.

По-друге, церква (храм) у приватній власності – річ нормальна. Були колись і приватні синагоги, і приватні каплиці. Чому я не можу побудувати храм для поклоніння своїх друзів і родичів?

Зовсім інша справа, що людина, яка є власником храму, швидше за все далека від благочестя. Говорити треба не про патріархат, а про те, як люди, які працюють на державній роботі, можуть мільйони доларів і євро вдома під подушкою зберігати. Ну чи колекцію з 700 пляшок вина або 2000 монет античності і середньовіччя. Мене це більше дивує. А якщо хтось чесно заробив великі гроші і побудував храм – чому б і ні? Це ж свого роду благочинність.